Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

в стодолі, щоби зцілити, як вона це називала, Засобом Майлса Девіса: чотири дня поспіль суцільного блювання, дрищання й волання, найбезглуздішого трусіння та виття жорсткої просушки, люта конфронтація з його власним жалюгідним існуванням і тим хирлявим божком, котрий відмовлявся за ним наглядати, після чого мати вивела його надвір, і наступні два місяці спокійно сиділа з ним, поки він заново вчився їсти, думати й припиняв себе жаліти. Восени – назад до Говарду, і з того дня – ні краплі вина, пива чи іншого бухла, ні понюшки трави, ані затяжки кокса, останні вісім років він чистий, та, як і раніше, страшенно боїться, що не встоїть і здохне від передози, і от коли Альбер розповів Фергюсонові цю історію на третій день їхнього життя разом, Фергюсон дав слово більше не пити в присутності Альбера – і це він, хто так насолоджувався алкоголем, кому пити вино подобалося майже так сильно, як займатися сексом, він більше не буде пити зі своїм любим Містером Ведмедем, і немає ніякого задоволення в тому, зовсім ніякого задоволення, але такою була необхідність.

По десяти днях після того третього дня Фергюсон знову почав писати. Спершу він мав план повернутися навшпиньках до роботи – проглянувши деякі свої старі шкільні статті, чи не можна з них що-небудь врятувати, та після ретельного вивчення тексту про не-вестерни Джона Форда, котрий він колись вважав своїм найкращим нарисом з усіх, написаних ним, він знайшов його неотесаним і недосконалим, думати про нього більше було не варто. З того часу він уже так далеко пішов, навіщо ж повертатися, коли все в ньому волає і вимагає рухатися вперед? У нього набралося досить хороших прикладів, щоб почати писати статтю про змалювання дитинства в кіно, і «Смітникам і геніям», що вічно розвивалися, було дана інша назва, простіша й безпосередніша: «Кіно й фільми», – таке розмежування давало йому можливість розглядати часто розмиту межу між мистецтвом і розвагою, та посеред всіх своїх роздумів про те, який текст йому писати першим, виникло дещо нове, щось настільки масштабне, що охопило собою обидва цих задуми, і Фергюсон виявився готовий розпочати.

З Амстердаму Гіл прислав листа разом із коробкою книг, брошур та листівок з будинку Анни Франк на Принсенграхт, 263, де вони з матір’ю Фергюсона побували в свій останній день у тому місті. Тепер там музей, писав Гіл, і публіка може здійматися сходами до «Сховища» і постояти в кімнаті, де юна Анна Франк писала свій щоденник, а оскільки він пам’ятав, як захопила Фергюсона ця книга, коли той прочитав її разом зі своїм восьмим класом у Ріверсайдській академії, захопила тебе такою мірою, що ти зізнався, що «грандіозно закохався в Анну Франк і якось навіть ляпнув, що ти аж «до безумства в неї закоханий», мені здалося, що матеріал, який додається до листа, тебе зацікавить. Я знаю: є щось нездорове у фетишизації цієї нещасної дівчинки, писав далі Гіл. Після книги-бестселера, а відтак п’єси й фільму Анну Франк перетворили на банальну представницю голокосту для неєврейського населення Америки та де завгодно, але в цьому саму Анну Франк звинувачувати не можна, Анна Франк померла, а книга, котру вона написала, – прекрасний твір, робота письменника-початківця зі справжнім талантом, і я мушу сказати, що нас обох з твоєю матір’ю зворушив наш візит до цього будинку. Після того, як ти розповів нам про нарис, котрий маєш намір писати про дітей у кіно, я не міг не подумати про тебе, коли дивився на картинки, що їх Анна приклеїла до стінки у «Сховищі», вирізки з газет і журналів з голлівудськими зірками на них – Джинджер Роджерс, Грети Гарбо, Рея Міленда, сестер Лейн, – що й спонукало мене придбати для тебе книгу її творів, не пов’язаних із щоденником, «Розповіді зі сховища». Придивись до оповідання «Кінозірка», це фантазія про виповнення бажань: сімнадцятилітня дівчинка на ймення Анна Франклін (Анна Франк не дожила до сімнадцяти років) пише до Голлівуду Присциллі Лейн. Довга подорож повітрям через океан, відтак – через весь Американський континент, і щойно вона опиняється в Каліфорнії, Присцилла бере її з собою до студії «Братів Ворнер», де дівчинку знімають і випробовують – і в підсумку вона одержує роботу, рекламує костюми для тенісу. Ну й марення ж ця розповідь! І не забувай до того ж, Арчі, фотографію, котру Анна Ф. вклеїла до свого щоденника з підписом: «Цей знімок мене такої, якою я хочу виглядати увесь час. Тоді мені, ймовірно, випаде нагода потрапити до Голлівуду». Бійня мільйонів, кінець цивілізації, а маленьке голландське дівча, котрій судилося загинути в таборі, марить Голлівудом. Можливо, тобі захочеться про це подумати.

Це й стало наступним проектом Фергюсона – нарис ще не визначеного обсягу під назвою «Анна Франк у Голлівуді». Він не лише писатиме про дітей у фільмах, він писатиме ще й про те, як фільми діють на дітей, особливо – голлівудські фільми, і не лише на американських дітей, а й на дітей з усього світу, оскільки він пам’ятав, що десь читав про юного Сат’яджита Рая в Індії, як він писав захоплений лист зірці-дитині Діні Дурбін до Каліфорнії, і взявши Рая та Анну Франк своїми основними прикладами, він ще й спроможеться дослідити водорозділ мистецтва-розваги, про котрий думав з тих часів, як узагалі почав роздумувати про кіно.

Привабливість проникнення до паралельного світу блиску й свободи, бажання встати поруч із чужими історіями, масштабнішими від реальних і кращими від справжніх, особистість випорхує з себе й залишає землю позаду. Зовсім не дрібна ця тема, а у випадку Анни Франк – взагалі питання життя й смерті. Кіно й фільми. Його колись кохана Анна, його й досі улюблена Анна, в пастці «Сховища» – і її тягне до Голлівуду, загинула в п’ятнадцять, вбита в Берген-бельзені в п’ятнадцятирічному віці, а потім Голлівуд зняв фільм про останні роки її життя й усе-таки перетворив її на зірку.

Ти не уявляєш собі, наскільки ці речі для мене цінні, написав Фергюсон вітчимові, дякуючи йому за лист і надіслані книги. Вони кристалізували мої думки та відкрили мені новий шлях у те, що я хочу писати далі. Серйозно. Завдяки тобі поштовх підняв всю цю штуку на новий рівень серйозності, і залишається лише сподіватися, що мене вистачить на те, щоб гідно з нею впоратися. Тенісні костюми. Села за колючим дротом під охороною кулеметів. Уперше сміється Грета Гарбо. Гуляємо на пляжах Каліфорнії, а в столиці Грязюки вибухає епідемія тифу. Усім пора пити коктейлі. Прийшла пора для ям із вапном, мої голодні маленькі,