Читати книгу - "Пан Ніхто"

Сірий костюм гостя виглядає загалом пристойно, але, якщо бути більш вимогливим, то слід згадати, що він перебуває на грані пристойності, бо вже досить-таки потертий на вразливих місцях — ліктях, спині й, очевидно, на сідничних частинах. Такі ж сліди ледь прихованого занепаду помітні на інших елементах туалету — сорочці, старомодній краватці, на взутті. Але якщо ви гадаєте, що ці ознаки зношеності стосуються і психіки, то будете неприємно здивовані: месьє Арон повністю володіє своїми духовними здібностями, особливо тією, яку прийнято вважати найбільш необхідною, — кмітливістю. Я маю можливість переконатись у цьому вже з перших реплік, як тільки метрдотель відходить від нас, аби зробити необхідні розпорядження.

— Ваш приятель докладно пояснив мені, на що спрямовані ваші інтереси, — повідомляє месьє Арон, цілком доречно минаючи досадний вступ на тему: «Вам подобається наше місто? «і «Чи бачили ви Кафедральний собор?».

— Я дуже радий. Це зекономить наш час, — відповідаю люб'язно.

— Не знаю… Не впевнений… — нерішуче мимрить гість. — Мушу сказати вам, що у мене виникли деякі вагання… Професійний секрет і таке інше… Ми люди старої генерації, месьє Лоран…

— Якраз це й викликає довір'я, — не пропускаю я нагоди полоскотати його. — Стара генерація зовсім не схожа на нову.

Однак він, напевно, не чутливий до лоскоту.

— Мені приємно чути це від вас. Але, можливо, саме тому я й вагаюсь.

— Чого вам вагатись? — докидаю я підбадьорливо. — Ви вже перед пенсією.

— Так. І це ще одна причина, щоб дивитись обома, аби не втратити її.

Він справді широко відкрив очі й навіть замінив окуляри для читання окулярами для більшої відстані, але погляд його спрямований не на мене, а мимо, в напрямку Флори. Словом, Сузанна і похітливі старики, як говорила моя квартирантка.

— Пенсії ви не втратите, — заспокоюю його. — Ви лише долучите до неї щось додаткове.

— «Щось»… — недовірливо сопе месьє Арон, знову зосереджуючись на розмові. — Це ваше «щось» не говорить мені ні про що. Люди моєї генерації звикли до точніших висловів.

— Думаю, одиниця з наступними трьома нулями звучить досить точно.

— Так, але й зовсім непереконливо. Як ви знаєте, одиниця — найменша цифра.

— Але з наступними нулями…

— Нулі нулями, це само собою зрозуміло.

Він, мабуть, готується додати ще якусь образу, адресовану одиниці, але в цей момент кельнер приносить для месьє Арона чорну ікру, а для мене тривіальні шматочки шинки, бо коли один із компанії впадає у марнотратство, другий мусить урівноважувати економністю.

Поки ми кінчаємо холодну закуску, кельнер знову зупиняється біля нашого столу, озброєний різними спиртівками і сковорідками, щоб у нас на очах закріпити складне готування основної страви, яка, між нами кажучи, зводиться до телячого філе, тільки политого якимись вишуканими соусами і прикрашеного грибами, шматочками м'яса й не пам'ятаю ще чим, все це з єдиною метою — аби приліпити до цього прозаїчного філе якусь незвичайну назву і якусь неймовірну ціну.

Нарешті кельнер з обов'язковим ритуалом підносить нам фірмову страву і зникає, що дає мені можливість повернутись до перерваної бесіди.

— А можна дізнатися, як ви собі уявляєте цифру, що цікавить нас? — запитую я гостя.

Він методично розжовує шматок філе, додає до нього для смаку гриб, запиває бордо дев'ятсот п'ятдесят не знаю якого року й лише після того відповідає:

— Я її уявляю собі як щось справді таке, що здатне спокусити розумну людину на ризик.

— Але ж тут взагалі немає ризику.

— Це ви так думаєте, — докірливо хитає головою месьє Арон. — Для вас, молодих, лише тюрма вважається ризиком. А заплямована гідність? А розтоптана честь?

Якщо починати з таких сильних слів, як честь і гідність, то ціна буде високою. Навіть діти розуміють, що честь і гідність — дорогі речі.

Я даю гостеві можливість добре наїстися й випити ще два-три бокали, маючи надію, що ситий шлунок зробить його більш зговірливим. Старий справді пожвавлюється, але це пожвавлення скероване не стільки на мене, скільки на Флору, яка, немовби відчувши себе об'єктом уваги, визивно схрестила імпозантні стегна й байдуже курить смачну сигарету, що увінчує обід і супроводжує каву.

— Здається, я вперше бачу цю молоду даму… — бурмоче месьє Арон, уже не знати який раз міняючи окуляри.

Він вимовляє цю фразу таким тоном, начебто є постійним відвідувачем «Двох голубів» і давно звикся з усіма клієнтами. Я не вважаю за потрібне відповідати, оскільки у мене, як у випадкового захожого, ще менше шансів знати даму.

— Все-таки я не чув, як ви уявляєте собі цифру, — насмілююсь я нагадати йому за кавою.

— Моє уявлення, месьє Лоране, дуже пов'язане з цифрою сім. Кажуть, це єврейське число, але нічого не вдієш: я теж єврей по батькові, так що ця цифра для мене якоюсь мірою ще й питання національної гордості.

— Мені здається, що в біблії досить часто зустрічається цифра три, — пробую я заперечити.

Однак він рішуче мотає головою й зауважує, що в біблії, як і в кожній великій книзі, можуть зустрічатися найрізноманітніші цифри, але весь світ знає, що справжнє єврейське число — сім, і що тільки через те він не вказав, наприклад, на число дев'ять, яке також шанується у священних книгах.

Нарешті після довгих дружніх суперечок ми зупиняємось на загалом безособовому, але підходящому для нас обох числі п'ять.

— Не забувайте тільки, що в цифрі п'ять міститься і ключ, — спішу попередити його.

— Ключ? Який ключ? — питає здивований месьє Арон і навіть трохи піднімає окуляри, щоб краще розгледіти мене й переконатись, чи зі мною не стався сонячний удар, немовби до цього моменту ми говорили не про споруди, зв'язані з ключами й замками, а про охорону навколишнього середовища.

— Ключ від сейфа, — наївно пояснюю я.

На це месьє Арон відповідає, що моя фраза звучить саме наївно, тому що сейф — то справа зовсім іншої фірми, де у нього дійсно був якийсь знайомий, тільки цей знайомий — винятково поважна людина, і потім це така давня історія й пошуки дубліката були б пов'язані з такими труднощами, що вже не могло б бути й мови про якусь цифру п'ять, навіть кабалістичне число сім виглядало б дуже мізерним, так що треба було б просто і рішуче переходити до дев'ятки.

Флора стежить здаля за жвавою розмовою, явно заінтригована нашим пожвавленням і тим, що ми очевидячки топчемося на місці; за інших обставин я, мабуть, запросив би її: можливо, старий, побачивши даму зблизька,