Читати книгу - "Лялька"

Він заплющив очі, і йому здалося, що все його життя, від останньої хвилини до раннього дитинства, розгорнулося в довгу панораму, а він надзвичайно спокійно й легко пропливає повз неї. Здивувало його тільки те, що кожна картина, яку він проминав, одразу випадала з його пам’яті і відновити її вже було неможливо. Ось обід в «Європейському» готелі з приводу відкриття нового магазину…

Ось старий магазин, а в ньому панна Ленцька розмовляє з Мрачевським… Ось його квартира з загратованим вікном, куди тільки що увійшов Вокульський, що повернувся з Болгарії… «Хвилиночку… що ж це я тільки-но бачив?..» — думав він.

Ось винний підвал Гопфера, де він познайомився з Вокульським… А онде поле битви, де голубуватий дим підноситься над шеренгами синіх і білих мундирів…. Ось і старий Мінцель сидить у кріслі й сіпає за шнурок козака, що висить у вікні.

— Чи я справді все це бачив, чи воно мені тільки снилось?.. Господи милостивий!.. — шепотів він.

Тепер Жецький побачив себе маленьким хлопчиком; і поки його батько розмовляє з паном Рачеком про Наполеона, він утік на горище і через душник дивиться на Віслу й на Прагу на тім березі… Поступово панорама передмістя розпливлась у нього перед очима й залишилося тільки кругле віконце — душник. Спочатку він був завбільшки як тарілка, потім як блюдечко, а далі зменшився до розміру гривеника…

Одночасно з усіх боків його почало обступати забуття й темрява, навіть глибока чорнота, в якій тільки душник ще світився, мов зірка, але й він щодалі тьмарився та й тьмарився.

Нарешті й ця остання зірка згасла.

Може, він і побачив її знову, але вже не над земним обрієм…

Десь о другій годині дня прийшов слуга пана Ігнаца, Казимеж, і приніс кошик тарілок. Він з грюкотом накрив на стіл і, бачачи, що пан не прокидається, гукнув:

— Прошу пана, обід захолоне!..

Але тому, що пан Ігнац не прокинувся, Казимеж підійшов до канапи і промовив:

— Прошу пана…

Раптом від одскочив, вибіг у сіни й почав стукати в задні двері магазину, де ще був Шлангбаум і один з продавців.

Шлангбаум відчинив двері.

— Чого тобі треба?.. — грубо запитав він.

— Прошу пана, з нашим паном щось сталося…

Шлангбаум обережно увійшов в кімнату, глянув на канапу й поточився назад.

— Швидше біжи за доктором Шуманом! — гукнув він, — Я не хочу сюди заходити…

Саме в цей час у доктора Шумана був Охоцький і розказував йому, що вчора вранці повернувся з Петербурга, а опівдні провів на поїзд свою кузину, панну Ізабеллу, яка виїхала за кордон.

— Уявіть собі, — закінчив Охоцький, — вона йде в монастир!..

— Панна Ізабелла?.. — здивувався доктор. — Що ж це вона, має намір кокетувати з самим господом богом чи хоче тільки одпочити від хвилювань, щоб потім спритніше вийти заміж?

— Облиште… Вона дивна жінка… — шепнув Охоцький.

— Всі вони здаються нам дивними, — роздратовано відповів доктор, — поки ми не переконаємось, що вони дурні або нікчемні… Про Вокульського нічого не чули?..

— Оце якраз… — почав був Охоцький, але раптом умовк.

— Ну, то ви знаєте про нього що-небудь? Чи ви хочете зробити з цього державну таємницю?.. — наполягав доктор.

В цю мить з криком вбіг Казимеж:

— Пане докторе, з нашим паном щось сталося! Йдіть швидше!

Шуман вибіг на вулицю, Охоцький за ним. Вони взяли візника й галопом полетіли до Жецького. В під’їзді їх зупинив дуже заклопотаний Марушевич.

— Уявіть собі, пане докторе, — звернувся він до Шумана. — У мене до нього така важлива справа… йдеться про мою честь… а він узяв та й помер!..

Доктор і Охоцький в товаристві Марушевича увійшли в квартиру Жецького. В першій кімнаті були ви й Шлангбаум, радник Венгрович і торговельний агент Шпрот.

— Якби він пив світле пиво, — казав Венгрович, — то дожив би до ста літ… А так…

Побачивши Охоцького, Шлангбаум схопив його за руку й запитав:

— Ви неодмінно хочете забрати свої гроші на цьому тижні?

— Неодмінно.

— Чому так швидко?

— Я виїжджаю.

— Надовго?

— Може, назавжди, — холодно відповів Охоцький і ввійшов за доктором у кімнату, де лежало тіло небіжчика.

За ним навшпиньках зайшли інші.

— Страшне діло! — сказав доктор. — Одні гинуть, другі виїжджають… Хто ж кінець кінцем залишається тут?

— Ми!.. — в один голос відповіли Марушевич і Шлангбаум.

— Людей вистачить… — додав радник Венгрович.

— Вистачить… Але поки що вийдіть відціля, панове! — крикнув доктор.

Цілий гурт людей з обуренням вийшов у передпокій.

Залишились тільки Шуман і Охоцький.

— Придивіться до нього, пане Охоцький, — промовив Доктор, показуючи на тіло. — Це останній романтик!.. Як вони вимирають… Як вимирають…

Він смикнув себе за вуса й одвернувся до вікна.

Охоцький взяв захололу вже руку Жецького й нахилився над ним, немов хотів йому щось сказати на вухо.

Тут він помітив у бічній кишені лист Венгелека, що наполовину висунувся з кишені, й машинально прочитав вирізнені великими літерами слова:

«Non omnis moriar…»

— Твоя правда… — промовив він наче сам-до себе.

— Кажете, моя правда? — запитав доктор. — Я давно вже це знаю.

Охоцький мовчав.

Кінець

Примітки

1

Сан-Стефанський мир — мирна угода після війни між Туреччиною і Росією, укладена 1878 року в Сан-Стефано біля Константинополя.

2

Натяк на те, що Вокульський брав участь у польському повстанні проти царату в 1863 році.

3

Злотий — 15 копійок. Після запровадження в Царстві Польському російської валюти там ще довго користувались старими назвами.

4

Марш Ракоці — угорський народний марш, скомпонований у XVII ст. під час визвольної війни проти Габсбургів, якою керував Ференц Ракоці. Цей же марш був популярним в революційній Угорщині в 1848–1849 роках.

5

Йдеться про невдалий державний переворот Луї-Наполеона в 1840 році. Луї-Наполеон був узятий в полон і ув’язнений в фортеці Гам на півночі Франції.

6

«Пороховнею» варшав’яни називали тюрму на вулиці Рибаки.

7

Скорочене «Guten morgen» доброго ранку (нім.).

8

Доброго ранку, діти мої! Кава вже готова… (Нім.)

9

Доброго ранку, мамо! (Нім.)

10

Доброго ранку, бабусю! (Нім.)

11

Шибеник!.. (Нім.)

12

Геть! Геть! (Нім.)

13

Переклад В. Струтинського.

14

Натяк на поему Міцкевича «Конрад Валленрод», герой якої, щоб помститися хрестоносцям, котрі захопили Литву, удає з себе німця, проникає в ворожий табір і сприяє його поразці. Цим іронічним запитанням Вокульський підкреслює, що його діяльність не мала нічого спільного з політикою.

15

Цитата