Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

На снігу стояла тиша.

.

Слабке зимове сонячне проміння косо спрямовувалося в промінь і бризкало в коридорі.

Стукіт кроків долинав здалеку. Сью тримала в руках велику купу одягу і невиразно йшла порожнім коридором. Сонячне світло кидало перехресну тінь на її обличчя, відкриваючи її здорову шкіру пшеничного кольору. З роками її зовнішність ставала все більш мальовничою. Завдяки своєму високому зросту і стрункій фігурі ця дочка Червоного Мідного Дракона довгий час була відомою красунею в регіоні Фірбург.

Багато вельмож відкрито чи таємно висловлювали їй своє захоплення. Навіть багато людей у Легіоні Білого Лева висловлювали свою любов до неї. Молодий командувач Срібним флотом Манріке був одним з багатьох женихів. Але дівчина без вагань відмовилася від усіх. Протягом багатьох років вона непомітно керувала замком Абіс в якості старшої покоївки. Насправді, вона взяла на себе роботу Фелаерна в минулому.

Вона зупинилася перед дверима і постукала. Потім вона повернула ручку і відчинила двері.

Міс Ютта, перевдягання.

,

Однак ситуація в кімнаті на мить приголомшила Су. Білосніжне ліжко було порожнє, і тільки брудні простирадла свідчили про те, що тут хтось був раніше. Вікно з одного боку було відчинене. Холодний вітер наповів знадвору. Затріпотіли штори. Сніг навіть падав на стіл, потім танув у крижану воду і капала на дерев'яну підлогу.

?

Міс Ютта?

.

Він мовчки йшов по вітру і снігу.

!

На її пам'ять вхід до гробниці знаходився біля дна долини, і кілька зламаних стовпів все ще стояли там. Серед кущів стовпи були вкриті товстим шаром снігу. Кам'яні стовпи не обслуговувалися належним чином, а їхній стан був гіршим, ніж раніше. Багато слів на стовпах були згладжені.

Приїхавши сюди, Брандо якусь мить постояв там.

.

Сцена, коли він відкрив це місце, була ще свіжою в його пам'яті. Хоча деякі деталі вже були розмиті, його пам'ять про людей і речі стала ще яскравішою. Він ще пам'ятав імена лицарів Легіону Білого Лева. Деякі з них загинули в Ампер-Сіле, Менті або Крусі. Хтось був поранений і покинув Легіон Білого Лева, а хтось вже був одружений і мав дітей. Були й такі, хто все ще воював на плато Карсук, борючись за майбутнє людства.

.

Рука Брандо м'яко притиснулася до грудей. Його серцебиття було повільним і сильним, але думки були дуже складними. Він завжди невиразно бачив перед собою купецьку даму, яка хмурилася, дивлячись на нього. Він простягнув руку, щоб ущипнути її за обличчя, ніжний дотик все ще залишався в його пальцях.

?!

Брандо, я прив'язав себе до коня. Як це? Дивовижно, чи не так? Ха-ха-ха!

.

Зі мною таких проблем немає.

,

Ах, боляче

Потім все розчинилося в повітрі.

.

Брандо посміхнувся і відкинув свої думки. Він опустив голову і увійшов до гробу. У темряві був тьмяний коридор. У повітрі витав запах пилу, цвілі та бруду. Прості кам'яні стовпи підтримували чотири стіни гробниці. — пригадав Брандо, йдучи. Спочатку тут знаходився агатовий світловий бар'єр, а за ним - гробниця. Там на них вперше напали упирі.

.

Він побачив кам'яну платформу і згадав, що колись на ній був Язик Вогняного Ворона. Це був магічний довгий меч мідного рангу, і він досі залишається мечем Яни.

.

За ним стояла велика кам'яна труна.

Він вийняв з грудей шматки каменю. Одна з них була схожа на долото, і її знайшли в цій труні. Брандо обережно поклав шматок каменю назад. Зараз йому це було не потрібно. Він підвів голову. Частина гробниці, що обвалилася, вже була розкопана. Під ним було місце, де він бився з Маятниковим Големом з Оленем Банші.

.

З темряви вийшла струнка постать.

.

Елейн, яка одужала від кристалізаційної хвороби, подивилася на нього з лінивою посмішкою. Ви тут.

Брандо кивнув. Де інші?

.

Вони всі готові.

Вам не обов'язково йти, міс Елейн.

?

Сестра Елейн, Елейн виправила його. Немає сенсу залишатися на вулиці. У цій війні беруть участь усі. Як я можу триматися подалі від цього?

.

Брандо мовчки кивнув.

!

Вони вдвох спустилися сходами і увійшли в печери. Вони знову пройшли через Лабіринт Елеонори, а потім з'явився нескінченний кришталевий пояс. Брендель в черговий раз зупинився перед величезним кристалом. Келсі, Королева Відьом і фехтувальник середніх років були ще дуже живі. Здавалося, що кришталева печатка запечатала їхнє життя і в той же час зупинила ерозію часу на тисячу років.

,

Брандо мовчки вклонився їм трьом, потім пройшов повз них і продовжив рух уперед. Елейн подивилася на нього ззаду. Вона не сказала ні слова, але в її очах залишився слід поваги.

,

На червоній поверхні землі почали з'являтися загадкові візерунки. За останні п'ять років ознаки магічної ерозії стали більш серйозними. Деякі тріщини навіть просочувалися фіолетовим світлом. Брандо подивився на ці деталі. Він розумів, що для печатки, яка зберігалася тисячі років, п'ять років були лише миттю. Головним винуватцем стала хвиля магії, що постійно зростає.

.

Так само, як і Світова Стіна Кордону Стихій, з пробудженням Сутінкового Дракона печатка опинилася на межі краху.

?

Але що саме там було?

?

Чи це був лише Престол Долі?

!

Нарешті вони вдвох підійшли до воріт. Територія печери тут стала надзвичайно відкритою. У просторі брижі кружечків золотих брижів. Підійшовши до цих брижів, можна було побачити золоте напівпрозоре магічне коло, яке повільно оберталося, як стрілки годинника. Навіть плин часу тут начебто прискорився. Брандо, здавалося, міг бачити плин життя крізь сипучий пісок, але відразу ж похитав головою. Він знав, що це лише ілюзія, викликана спотворенням величезної магічної сили.

Це було неперевершене підземелля у світі Бурштинового Меча, Точності Часу.

Брандо побачив тут інших людей. Сіель , Метиша, Мефістофель і Хіпаміра стояли перед брамою. Нічний Тигр і його команда, Малурча і Ропар були далі. Коли він прибув, з темряви долинули радісні вигуки. Маленька драконячка з'явилася з іншого боку темряви. Неподалік від неї стояла Флора. Здавалося, що золоті зіниці Алоз палають колом полум'я, коли вона дивилася на Брандо. Нарешті ви тут. Я давно чекав на тебе.

.

Брандо спочатку подивився на всіх. Його погляд зустрічався з кожним своїм підлеглим по черзі, і вони відповідали поглядам один одного. Потім він відповів Алозу: Алоз, дякую, що прийшов.

.

Маленька дракониця підняла підборіддя. Звичайно, вистачить і для смертельного поля бою. Але ця війна не менш важлива для нас. Адже це пряма битва з Сутінковим Драконом. Соломон сподівається, що дракони також