Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Знову вийшли сльози, але цього разу це були сльози щастя.

Фрея подивилася на Брандо зі сльозами на очах, коли він обережно підняв її руку, а потім одягнув каблучку обома руками. У цей момент їй здалося, що вона ось-ось знепритомніє.

.

Супроводжуйте мене на банкет, добре? Брандо взяв Фрею за руку і вже збирався вивести її.

.

Але Фрея зупинилася.

,

Брандо озирнувся на неї, і дівчина твердо похитала головою. Вона, здавалося, зібрала всю свою мужність і сказала: Я завтра піду на поле бою, Брандо.

—

Але я не знаю, чи зможу повернутися живим —

?

Сьогодні ввечері дозвольте мені хоч раз бути норовливим, гаразд?

Це було схоже на лілію, що тихо цвіла вночі. Брандо довго дивився на Фрею, нічого не кажучи.

1534

Розділ 1534

Серед важких хмар на небі промайнули блискавки, які не належали до цієї пори року. Блискавки падали одна за одною. Під світло-фіолетовим небом розкинулося величезне пустельне плато.

Вони тут! — крикнув хтось на вітрі, коли прапор розвіяв вітер. На горизонті з'явилася крихітна цятка, а за нею друга і третя. З'являлися все нові і нові плями, поступово утворюючи блискучу лінію. Немов приплив, що піднімається, на перетині неба і моря з'явилася тонка лінія води.

Потім було величне море.

На зубчастій лінії стояли високі постаті, яких раніше не бачили. Це були Володарі Кришталевого Скупчення. На небі з'явилася проекція нащадків Левіафана. Хвіст гігантського кита плив вгору і вниз у хмарах. Після того, як хмари розступилися, відкрилася величезна чорна куля. Воно було схоже на порожнє око, що дивилося на безплідне плато.

.

Всі заспокоїлися.

.

Натовп раптом розступився, утворивши стежку. Фрейя, одягнена в обладунки Білого Лева, підійшла до міської стіни в супроводі Лицаря. Різке хвилювання скуйовдило гриву на її комірі. Її біла грива одна за одною вставала і пурхала за нею. У темних очах дівчини відбивалася фіолетова блискавка, і вона ніби освітлювала очі.

Її довге волосся розвівається перед білосніжним чолом. М'якість її очей була чарівнішою і ніжнішою, ніж у героїчної жінки-лицаря в минулому. Всі відчули зміну темпераменту свого командира. Фрея була схожа на молоду дружину. Вона міцно тримала каблучку і стискала губи, дивлячись на сцену.

За кілька кілометрів було чути тремтіння землі.

Холодний вітер дув з плато Карсук. Він дув уздовж лісу Тосанкада і по всій південній території. Все зів'яло і замерзло, а світ уже був покритий сріблом. Брандо стояв на пронизливому холодному вітрі. Вітер немов розносив запах далекого плато. Було тепло і по-домашньому. Він опустив голову і подивився на пасмо волосся в руці. Його ще перев'язали стрічкою. Він не міг не почуватися розгубленим.

Її не стало, але її аромат все ще залишався.

!

За межами замку Абіс у сосновому лісі тихо падав сніг, а холодний вітер гойдав гілки. Під високою чорною сосною Гаруз стояв поруч із сестрою. Сніжинки, що котились, смикали його за довгий плащ, але молодий король не сказав ні слова. Його ясні очі блищали сльозами, коли він дивився на вчителя.

.

Навіть якщо ми зможемо проводжати один одного на тисячу миль, нам все одно доведеться розлучитися в кінці. Брандо обернувся і обережно тримав пасмо волосся близько до тіла. Він посміхнувся і сказав: Давай зупинимося тут. Адже в цій війні ми маємо ступати на різні поля бою. Я не хочу нічого говорити, щоб підняти бойовий дух. Я просто хочу сказати, що ми повинні чекати один одного в цій битві, яка вирішить наше майбутнє. На все ще є надія. Можливо, одного разу всі охочі зможуть знову зібратися тут.

.

Серед людей, які гордо стояли на холодному вітрі, були цар Соломон, карликовий цар Каліфен, Великі друїди Сіра Фурія та Сіфрід, а потім народ Абієса. Амандіна стояла перед усіма, а за нею — Рабан, Корнилій, Одум, Кодам, Ретто і Тамара. Тагів, король печерних мешканців, помер кілька років тому. Його син Такуб стояв позаду всіх разом з Уріелем, який рік тому пішов у відставку з Легіону Білого Лева.

Потім були вельможі Еруїна на чолі з Обервеєм. Позаду них стояли граф Одін, чиє волосся посивіло, і Марджорі та Євгенія, які були одружені два роки. Поруч з ним був Аврам, який, за переказами, недавно зійшовся з Ідені і здобув прихильність графа Сірої гори. Поряд з ним Ідені все ще з деяким занепокоєнням дивився на свого «командира». Вона була ще боязкою і доброю дівчиною. Покоївка Левіна, Едесса, стояла поруч з К'ярою в чорній сукні.

.

Нарешті була Ділфері та її батько, граф Яньбао. Брандо зустрів корову Лицаря, Нію та Роніна в Ампер-Сіл. Серед натовпу також були Едні та Квілл. Вони прожили в Еруані півроку і незабаром повернуться в Рубік, щоб привести жителів пустелі на Великі рівнини, де вони побудують новий будинок.

.

Погляди всіх впали на Брандо.

Учитель Харуз кілька разів захлинувся, майже не в змозі нічого сказати.

Харуз, перестань плакати. Його Величність, король Еруїна, не може так легко плакати. — сказав Брандо з усмішкою.

Але Гаруз подивився на нього зі сльозами на очах і сказав ридаючим голосом: Учителю, я хочу піти з тобою.

.

Брандо не міг не вважати це смішним. Він подивився на принцесу Грифіну, але побачив, що Її Королівська Високість відвернула голову.

Він зітхнув, підійшов по снігу до Гаруза, підняв руку і постукав кісточками пальців по маківці. Маленький принц підняв голову і подивився на вчителя. Його сріблясті очі сльозились, а вії були довгими й густими. Він кліпнув очима з якоюсь розгубленістю.

Брандо постукав тричі і запитав: «Ти відчуваєш вагу?»

.

Вага лежить на вашій голові.

.

Повноваження, обов'язок, відповідальність.

.

Не підведіть.

.

З його очей котилися блискучі й напівпрозорі сльози.

. ó

Брандо обернувся і подивився на Амандіну. Тонігеле, мені доведеться потурбувати тебе.

Амандіна навіть не подивилася на нього. Вона опустила голову і мовчки кивнула.

.

Ваша Королівська Високість.

,

Я не хочу цього чути, — легковажно сказала Грифіна. Але я наказую тобі повернутися живим і вийти за мене заміж.

.

Брандо був приголомшений.

.

Потім злегка посміхнувся.

ó

Він нахилився, щоб поправити комір Гаруза, і поправив блискучу срібну брошку маленького принца з лілеєю на комірі. Він випростався і востаннє глянув на всіх, особливо на жителів Тонігеля. Його погляд ковзав по знайомих обличчях одне за одним.

.

Потім обернувся.

Вітер і сніг здіймалися по всьому небу, наче лишилася лише самотня