Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Але їй не обов’язково знати, — завважила Відьма таким лагідним голосом, якого ви не сподівалися б почути від особи з таким жорстоким виразом обличчям. — Тобі не обов’язково розповідати їй, як ти здобув яблуко. І твоєму батькові теж. Ніхто у твоєму світі не повинен нічого знати про цю історію. Тобі, либонь, краще не брати у свій світ ту дівчинку.

Саме тут Відьма припустилася фатальної помилки. Звичайно, Діґорі знав, що Поллі могла повернутися додому, скориставшись власним кільцем так само легко, як він скористався б своїм. Та, мабуть, Відьма цього не знала. І її підла пропозиція, щоб він не взяв із собою Поллі, раптом зробила нещирим і фальшивим усе, що вона говорила. І навіть почуваючи себе вкрай нещасним, він відчув, як у голові йому прояснилося, й сказав (зміненим і набагато гучнішим голосом):

— Послухай-но. Яке тобі діло до мене та до моїх справ? Чому раптом ти відчула таку глибоку любов до моєї матері? Навіщо вона тобі? Яка твоя гра?

— Молодець, Діґорі, — прошепотіла Поллі йому на вухо. — Швидше! Відлітаймо звідси.

Вона не наважилася нічого сказати під час розмови Діґорі з Відьмою, бо ви ж повинні зрозуміти, що помирала не її мати.

— Тоді в дорогу, — сказав Діґорі, посадивши її на спину Крилатого й залізши туди сам так швидко, як тільки міг.

Кінь розгорнув крила.

— Летіть собі, йолопи, — сказала Відьма. — Ти згадаєш про мене, хлопче, коли помиратимеш, слабкий і хворий, і тоді згадай, як ти втратив нагоду здобути собі вічну юність. Більш ніхто тобі її не запропонує.

Вони були вже так високо, що майже її не чули. До того ж Відьма не гаяла часу, дивлячись на них. Вони побачили, як вона подалася на північ, униз по схилу пагорба.

Того дня вони прокинулися рано, й те, що сталося в саду, не забрало багато часу, тому Крилатий і Поллі обоє сказали, що вони легко долетять до Нарнії, перш ніж почне смеркатися. Діґорі не озивався під час зворотної подорожі, й інші соромилися заговорити до нього. Він був дуже сумний і протягом усього часу не відчував переконаності, що вчинив правильно. Та щоразу, коли він згадував блискучі сльози в очах Аслана, впевненість поверталася до нього.

Протягом усього дня Крилатий летів, не стомлюючись, на схід, де йому допомагала зорієнтуватися річка, крізь гори й над пагорбами, укритими диким лісом, а потім над великим водоспадом і вниз, вниз, туди, де ліси Нарнії були затьмарені тінню могутньої скелі, потім нарешті, коли небо позад них почервоніло від призахідного сонця, він побачив місце, де багато створінь зібралися разом біля річки. А незабаром угледів серед них і самого Аслана. Крилатий ковзнув униз, витягнув свої чотири ноги, стулив крила, приземлився, трохи пробігши чвалом, і зупинився. Діти злізли на землю. Діґорі побачив усіх тварин, гномів, сатирів, німф та інших створінь, які розходилися ліворуч і праворуч, щоб дати йому дорогу. Він підійшов до Аслана, подав йому яблуко й сказав:

— Я приніс вам яблуко, сер.

Розділ 14

Саджання дерева

— Добре зроблено, — сказав Аслан голосом, від якого затремтіла земля.

Діґорі зрозумів, що всі нарнійці почули ці слова і що історію про них розповідатимуть від батька до сина в цьому новому світі протягом сотень років, а може, й вічно. Але не було небезпеки, що він зазнається, тепер, коли він був віч-на-віч з Асланом. Тепер він відчув, що може прямо дивитися в очі Лева. Він забув про свої турботи й почувався абсолютно задоволеним.

— Добре зроблено, сину Адама, — сказав знову Лев. — Щоб принести мені це яблуко, ти мусив терпіти голод і спрагу, мусив плакати. Жодна рука, крім твоєї, не посіє зернину Дерева, яке захищатиме Нарнію. Кинь яблуко біля річки, де м’який ґрунт.

Діґорі зробив, як йому сказали. Усі стояли так тихо, що чутно було звук м’якого удару, коли воно впало в грязюку.

— Ти добре його вкинув, — сказав Аслан. — А зараз ходімо на коронацію царя Нарнії Френка і його цариці Елен.

Тепер діти вперше звернули увагу на цих двох. Вони були вдягнені в незвичайний одяг, а з їхніх плечей спадали розкішні довгі мантії; четверо гномів тримали мантію царя, а четверо річкових німф — мантію цариці. Їхні голови були непокриті; але Елен розпустила волосся, що значно прикрасило їй обличчя. Але не волосся, не одяг не робили їх відмінними від їхнього колишнього вигляду. Їхні обличчя змінилися, а надто обличчя царя. Уся гострота, хитрість і роздратованість, що їх він набув як власник лондонського кеба, зникли, а мужність і доброта, якими він був наділений завжди, стали значно помітнішими. Можливо, до цього спричинилося повітря нового світу або розмова з Асланом, або те й те.

— Слово честі, — прошепотів Крилатий, звертаючись до Поллі. — Мій колишній володар змінився не менше за мене. Він тепер справжній володар.

— Так, але не шепочи в моє вухо, бо воно дуже свербить, — завважила Поллі.

— А тепер, — сказав Аслан, — хто-небудь розплутайте хащі, які ви утворили з цих дерев, і подивимося, що там є.

Діґорі побачив, що чотири дерева стояли дуже близько одне до одного, з переплетеними гілками або скріплені прутами, в такий спосіб утворивши щось подібне до клітки. Два слони хоботами й два гноми за допомогою маленьких сокир незабаром усе розплутали. Усередині були три речі. Однією з них було молоде дерево, яке здавалося виготовленим із золота; другою було молоде дерево, що здавалося виготовленим зі срібла; а третьою річчю був жалюгідний суб’єкт у заляпаному грязюкою одязі, що сидів, згорбившись, між тими деревами.

— Господи! — прошепотів Діґорі. — Дядьку Ендру!

Щоб пояснити все це, нам доведеться повернутися трохи назад. Звірі, як ви пам’ятаєте, спробували посадити й полити його. Коли поливання повернуло його до тями, він виявив, що весь мокрий, закопаний по самі стегна в землю (яка швидко перетворилася на грязюку) й оточений більшою кількістю диких тварин, аніж він будь-коли бачив за все своє життя. Мабуть, немає нічого дивного в тому, що він заволав і почав вити. Це було добре, бо нарешті переконало всіх (навіть Дикого Кабана), що він живий. Тому вони знову викопали його (його штани тепер були у вкрай жалюгідному стані). Як тільки йому звільнилися ноги, він спробував дременути геть, але хобот слона, що обкрутився навколо його стану, зупинив його. Кожен тепер вважав, що дядька Ендру треба тримати десь у безпечному місці,