Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Артур мав рацію. Вона абсолютно не розбиралась у хлопцях…

Перший час, після повернення з Європи у вересні 2012 року, Павленки не приймали гостей. Бажаючих було більше, ніж досить, але вони хотіли трохи “обжитись” у своєму новому будинку. Офіційною датою початку прийому гостей став день народження Артура, після якого родина поїхала на відпочинок за кордон. “Поїдемо ловити літо” — так він скаже своїм синам і Златі.

На тридцятиріччя була влаштована грандіозна гулянка, приїхали його одногрупники, однокласники, Артем з Жанною, і все було дуже весело та гарно, доки Жека не вирішив запустити салют… Коли Злата побачила розставлені салютні установки, вона просто оторопіла, і не встигла вона отямитись, як Жека їх запалив. Від їхнього вигляду, спалахів і гуркоту її почало трясти. Салюти спостерігало все селище, гадаючи, що то “під лісом” за гулянка?

А Злата тоді розплакалась і пішла в кімнату. Не те, щоб вона після того злощасного салюту ніколи більше його не бачила і не чула — і бачила, і чула, але запускав хтось невідомий, десь там, далеко, а отак, на вулиці перед будинком, як того разу… Артур пішов за нею слідом і довго не виходив до гостей, а повернувшись, виказав Жеці, що треба було хоча б порадитися чи запитати дозволу, бо всі ж знають, що трапилося під час салюту два роки тому. І хоч Жека вибачався — загальна атмосфера свята була трохи зіпсована. Така емоційна реакція Злати була спровокована й пережитими раніше хвилюваннями і її тодішнім станом: вона вдруге була вагітна і вже в липні 2013 року на світ з’явиться ще один син, Леонід.

Для ба це була приємна несподіванка, і вона, після його народження, дуже просилася пожити у них хоч трохи. Перевозити, правда, довелось одразу трьох бабусь, котрі мали намір оселитися до зими в гостьовому будинку. Поява такого “десанту” зняла зі Злати багато побутових питань, а питання готування їжі — повністю. У дітей одночасно з’явилось одразу ТРИ ПРАБАБУСІ. “Дівчатка” були раді можливості “годувати комарів”. Вони внесли певні зміни у життя молодої сім'ї, переважно, позитивні. Гена, котрій зробили операцію на одному оці, споглядала буйну зелень і була дуже вдячна Артуру за таку можливість на старості літ побути “на природі”. Леся постійно жартувала, що "про яку це старість вона говорить?"

Розарія, Марина і Юрій теж приїхали, але ненадовго і одразу ж повернулися в Житомир. Розарія і Юрій почувались тут “дуже незатишно”…

На зиму “дівчатка” планували повернутися, але в середині листопада сталася неприємність.

Сусідка Оксана за час будівництва встигла знайти собі нового чоловіка з числа будівельників і, лишивши батькам онучок, поїхала влаштовувати своє особисте життя на іншому місці… ЇЇ старша донька, восьмирічна Лариса, важко переживала відсутність поруч матері і вирішила втекти з дому до лісу, щоб матір злякалась і повернулась по них... наївне дитя.

Оскільки їхній будинок був поруч, то за допомогою камер спостереження Артур відстежив, що дівчина пішла до лісу. Селищний голова організував людей на пошук, Артур також приєднався до пошукової групи. Дівчинку люди під вечір знайшли, але він того дня дуже сильно промерз. Спочатку думав, що звичайна застуда, та ставало дедалі гірше, і ба викликала швидку. Артура забрали до лікарні, зробили знімок , котрий показав двосторонню сегментарну пневмонію і ексудативний плеврит. Госпіталізація була неминучою. Пункції, антибіотики… Все закрутилося по-новому колу. Злата розривалася між дітьми і чоловіком. В меншого сина у той час ще й полізли зуби, і це відбувалося набагато важче ніж у його старших братів: з високою температурою, проблемами з травленням і істериками. Те, що бабусі були поруч, стримало Артура від втечі з лікарні додому, котра для нього могла закінчитися фатально, а Злату — від цілковитого виснаження, бо її б на всіх просто не вистачило. Вона хотіла бути з ним у лікарні, але вдома чекали діти, особливо менший, котрий потребував її найбільше. Після кожної поїздки до лікарні Злата поверталася вся в сльозах. Спочатку лікування не дуже допомагало. Потім Артур пішов на поправку і додому повернувся вже в середині грудня 2013 року. Блідий, ослаблений, і втративши у вазі більше 10 кілограмів. Щасливий від того, що покинув лікарняні стіни, бо вдома, як відомо, і стіни лікують, а ще тут були його найдорожчі люди.

Через всі ці “пригоди” їхня родина не дуже стежила за подіями, що на той час почали розгортатися в країні.

30 листопада відбулося побиття студентів. Вранці 1 грудня Артем з друзями поїхав на місце подій. Те, що трапилося, його дуже обурило, і не лише його, в той день там були тисячі людей. Мама Жанни, дивлячись телевізор, подзвонила ввечері, вимагаючи, щоб вони приїхали до них у Житомир і “пересиділи це божевілля” там. Артем категорично відмовився і Жанна поїхала до мами сама. Про цей свій вчинок вона пожалкує в майбутньому не один раз.

Коли Артем подзвонив брату і запитав його думку про те, що відбувається — Артур спочатку подумав, що той жартує. Розмовляючи з братом, відкрив стрічку новин і був приголомшений тим, що прочитав та побачив — майдан. Так склалося, що в палаті з ним лежав доволі літній чоловік, котрий тримав пасіку, і з лікарні Артур виніс купу інформації про бджільництво (переслухати чоловіка було неможливо), на новини часу і сил не було. Їхати особисто в Київ він не міг — його стан здоров’я цього не дозволяв, тому сказав брату, що готовий допомагати фінансово, якщо є така потреба. Потреба була.

Пізніше, на Грушевського, Артем отримає поранення, намагаючись відкинути світло-шумову гранату, і втратить три пальці на правій руці. Після лікарні він знову повернеться на майдан. Ромен знайде Артема і привезе до брата, щоб той хоч трохи підлікувався.