Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

у заснуванні якогось журналу (що ж, нехай) і захотіла неодмінно мати квартиру на П'яцца Навона (що ж, нехай, це краще, ніж ота «музична жердина», його четверта). Але Маргрет зайшла надто далеко — далі, ніж він міг дозволити собі й попустити їй,— не на жарт закрутила роман з одним модним італійцем, «лівим» художнім критиком, що був справжній красень, їхні взаємини спливли на поверхню, набули широкого розголосу, а де вже казна-що, і поки люди плескали язиками, він іще терпів, та коли з'явилися фотознімки, де вона сиділа голяка на залитому сонцем пляжі з отим високоінтелектуальним пройдисвітом, терпець йому, Бляйблеві, урвався. Маргрет і сама була жіночка гарненька, і смак мала непоганий (Флоренція, Венеція, Джотто, Мантенья, Ассізі), але далі так тривати не могло, і навіть його друзі, а найпереконливіше Цумерлінг,— той самий Цумерлінг, що перший опублікував ті знімки,— радили йому розлучитись. І хоч уся вина падала на Маргрет, він, Бляйбль, повівся великодушно: віддав їй і будинок у Фіезоле, й машину, і ще дещо — нехай, мовляв, виходить, коли хоче, за того хлопця заміж; може, то справді кохання — а чом би й ні? — якого сам він так ніколи й не спізнав. Він же й вінчався з нею в церкві, законно, як і належиться, і Маргрет іноді навіть надсилає йому листівки з чудними словами: «Я тобі все пробачила, все-все». Сміх, та й годі: під отим «все-все» Маргрет може мати на увазі лише ляпаса, якого він дав їй одного разу за сніданком; вона тоді заходилася просто-таки на все горло голосити, бо якийсь божевільний, бачте, подряпав десь картину Рембрандта! Ця «культурологічна метушня» сиділа вже йому в печінках, тож він і ляснув Маргрет по обличчю. То ось що, виходить, вона йому пробачила! Що ж, нехай.

А третя виявилась не для нього: він просто не доріс до тієї селянської дівчини з обличчям, як на картинах Модільяні, і скотився до упереджень, що не відповідали дійсності,— принаймні щодо неї, Елізабет. Річ не в тім, що вона була прибиральниця (якось, коли він затримався після роботи в кабінеті, вона справді ввійшла до нього з відром, віником та совком). Ні, тепер багато жінок заробляють собі на прожиття прибиранням, хоч насправді вони зовсім не прибиральниці,— є ж усілякі біженці, безробітні тощо. Але Елізабет була прибиральниця справжня — селянська дівчина з Істрії. Вона стала його тільки після того, як він із нею одружився. Та потім у нього настали тяжкі часи, часи глузувань і насмішок — адже йому було вже під шістдесят, а їй десь років двадцять чотири. «Уявляєте, Бляйбль закохався! По-справжньому!» Це викликало в людей іронію, і не насміхалися з нього, мабуть, тільки Кете та Фріц Тольми — хіба, може, лише трохи дивувалися, що в нього це так серйозно. Ілюстровані журнали старанно жували й пережовували новину, а він ще й підкидав їм поживу: позував із тестем, тещею та своєю Елізабет перед убогою селянською хатою, на сільському весіллі, де танцюють стільки, що йому це, попри його бажання, просто не до снаги; та ще оті ускладнення — адже він, як-не-як, розлучений, а Елізабет католичка; безкінечне туркотіння батька й матері, гірка відмова од вінчання в церкві, що завдало болю й самій Елізабет. Отой третій шлюб не довго й протривав; він узагалі виявився найкоротшим з усіх і зазнав краху не так через оте видовище, якого він не міг позбутись, як через рішучість і почуття власної гідності в Елізабет. О боже, прибиральниця! Серед його знайомих було дуже мало людей, з якими вона зналась, а найменше з Фішерами, хоч він, Бляйбль, через текстиль та «Вулик» підтримує з ними тісні взаємини. Не помогли й запевнення, що Фішери — справдешні католики, це можна довести та й, власне, уже доведено, навіть засвідчено поважними духовними особами. Не помагало ніщо. До Фішерів Елізабет не можна було заманити й бубликом; до Тольмів — ще сяк-так, але ті не дуже прихильні до нього, Бляйбля. Хоч як дивно, але їй припав до вподоби Корчеде, ба навіть Пліфгер. Зате решту Елізабет називала «поганою, дуже поганою компанією», а про багатьох казала, нібито «вони смердять, ти цього тільки вже не чуєш». І щойно він звів її з Сабіною Фішер, і жінки вже ніби заприятелювали, як шлюб розпався, Елізабет повернулася до Югославії, а під кінець навіть почала називати високих, а то й дуже високих «урядових Фріців» смердюхами. «Вони всі смердять, ви цього тільки вже не чуєте». Зрештою Елізабет навіть призналася йому, що й він смердить — «не завжди, але здебільшого». Вона казала про це навіть у найінтимніші хвилини, коли звільняла його від отого страшного видовища і він забував навіть про повій; казала, але пояснити, що воно за сморід, відмовлялася. Особливих прикрощів Елізабет завдавала йому, коли починала принюхуватись до людей, морщити носа й коротко кидати: «Смердить!» Або: «Не смердить». І вона мала на увазі не тільки моральну чистоту, аж ніяк; Елізабет уже відверто висловлювалася про «смердючу німецьку охайність». Отож він мусив поставити її на місце, відіслати назад на Істрію й дати гроші на розкішний готельчик, у якому їй, слід сподіватися, вже не доводиться приймати ніяких смердючих німців. І тепер він з тугою згадує про Гільду, про своїх милих, славних синів і з жахом думає про те, що мусить, зі свого боку, запросити до ресторану й Бангорса. Хіба ж не зблискували в того очі, як у змовника! Але ж проти нього нічого не вдієш, не наражаючи на небезпеку й себе. Той труп у підвалі, зрештою, не тільки його, Бляйблів. Очевидно, після них тоді хтось поцупив ті криваві гроші, а трупа прибрав.

Скараскатися Едельгард буде нелегко. Вона жінка вперта й скажено любить розкоші, до яких, на її думку, відноситься й охорона. А охорону в неї тепер якщо й не знімуть зовсім, то, безперечно, дуже скоротять. Оскільки до інших, таких омріяних, розкошів їй зась, то вона сидить собі у найдорожчих готелях, читає ілюстровані журнали, слухає свою трикляту музику, пускає бісики, розпікає до краю поліцейських і тішиться їхнім «протокольним рангом» та зваблює чоловіків; а проте ніхто її не хоче, жоден не попадається на вудку, і її, здається, це не дуже й бентежить. Едельгард гірша за хвойду, вона рано зіпсувалася в дешевих забігайлівках та на залізничних вокзалах.