Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Сюрчить у тиші в ніч цвіркун, і не змовка, бо не пора. От сон розвіяно... Без мрій в душі моїй досада знову, Тягар важких таємних дум — їх висловити б, та кому? ...Трава зачахла, і мороз над нашим садом тче серпанок, І меж нема для почуттів, що з серця кануть у пітьму! Фея ріки Сяосян Зів’яла хризантема Роса заклякла — і сріблиться іній, Обвисли стебла, що стояли стійма, При снігові Малому ми готові На проводи, бенкет, рясне застілля! І золото стьмяніе згодом, звісно, — Та все-таки ти запашна тим часом... На жаль, на стеблах листя вже бракує, Розвіяв вітер і кудись помчався... Освітить місяць половину ложа, Пронизливо сюрчить цвіркун із ночі, На десять тисяч лі — мороз і хмари, Спішити караван гусей не хоче. Що ж, осене? Бувай собі здорова! В майбутнім році стрінемося, знаю! Хай означає це рукостискання, — Журитись годі і в негоду навіть! Гостя з-під банана

Слухаючи вірші, всі дружно висловлювали своє замилування та обмінювалися думками. Лі Вань сказала:

— Дозвольте мені розсудити по справедливості. Кожний вірш по-своєму гарний. Але перше місце я присуджую віршу «Оспівую хризантему», друге — «Запитую хризантему», третє — «Сон про хризантему». Теми для віршів були не традиційні, і ліпше за всіх із ними впоралася Фея ріки Сяосян — її вірш відзначається новизною та свіжістю думки. Інші вірші можна розташувати в такому порядку: «Приколюю до волосся хризантему», «Милуюся хризантемою», «Застілля із хризантемами» і, нарешті, «Згадую хризантему».

— Правильно, вірно! — вигукнув Баоюй, заплескавши в долоні. — Цілком справедливо!

— Але в моїх віршах бракує добірності, — заперечила Дайюй.

— Однаково вони гарні, — зауважила Лі Вань, — без нагромаджень і шорсткостей.

— А по-моєму, вірш, у якому є рядок «Прогулянка враз пригадалась в саду у призахідний час», — найкращий, — наполягала Дайюй. — Цей рядок своєрідне тло всієї картини. Прекрасні також рядки: «І не до книг мені, відкину — бо в них лиш суєта мирська. А видні мені тільки віти і вся осіння їх краса». У них усе сказано про хризантему на столі. Автор подумки повертається в той час, коли хризантему ще не було зірвано. У це вкладено глибокий зміст!

— А рядок із твого вірша «Аромат своїх слів не приховую я, І послухати місяць прошу» — понад усяку похвалу! — вигукнула Лі Вань.

— Отож, цього разу Царівна Духмяних трав програла, — зауважила Таньчунь. — Такі рядки, як «За оградою пусто,