Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Коли я почув татів голос, то здивувався, зауваживши радше його розмовний тон, а не потужне гуркотіння, на яке очікував.

— Надсилаю вам це повідомлення, — сказав він, — перш ніж почну ремонт Лабіринту. Коли ви отримаєте його, я вже переможу або зазнаю невдачі. Мою спробу супроводжуватимуть хвилі Хаосу. Маю підстави вважати, що вона виявиться для мене фатальною.

Його очі немов оглянули поле.

— Радійте чи тужіть, як забажаєте, — продовжив батько. — Адже це або початок, або кінець. Щойно завершу справу, надішлю Судний Камінь Корвіну. Я доручив йому принести Камінь до поля битви. Усі ваші зусилля там нічого не вартуватимуть, якщо не відвернути хвилю Хаосу. Але з Каменем Корвін зможе захистити вас, доки не мине ця хвиля.

Пролунав Брандів сміх. Тепер він видавався божевільним.

— Коли я відійду, — продовжив голос, — на вас упаде проблема престолонаслідування. У мене щодо цього були свої побажання, але, як бачу тепер, вони виявилися марними. Тож у мене нема іншого вибору, як залишити це на розі Єдинорога... Діти мої, не стверджуватиму, що повністю задоволений вами, але гадаю, ви щодо мене можете сказати те саме. Най буде так. Полишаю вас зі своїм благословенням — яке значно більше, ніж формальність. Тепер іду блукати Лабіринтом. Прощавайте!

Потім його обличчя почало тьмяніти. Яскравість залишила хмари, а скоро й зовсім зникла. Над полем запала тиша.

— Ну, як ви бачите, — сказав Бранд, — Каменя в Корвіна нема. Тому киньте зброю і забирайтеся звідси до біса. Або лишіть зброю собі та йдіть геть. Мені байдуже. Облиште мене. Я маю ще багато чого зробити.

— Бранде, — почала Фіона. — Чи ти можеш зробити те, що потрібно було від Корвіна? Чи можеш учинити так, щоб та штука нас оминула?

— Міг би, якби спробував, — відказав він. — Так, я міг би відвернути бурю.

— Якщо ти зробиш це, то станеш героєм, — м'яко сказала Фіона. — І заслужиш нашу вдячність. Усі минулі лиходійства буде пробачено. Пробачено й забуто. Ми...

Він знову дико зареготав.

— Ти пробачаєш мені? — мовив він. — Ти, яка зоставила мене у вежі й устромила ножа в бік? Дякую, сестричко. Дуже люб'язно з твого боку — пропонувати мені прощення, але вже вибач, та я відмовляюся.

— Гаразд, — сказав Рендом. — Чого ти хочеш? Вибачення? Скарбів і багатства? Важливого поста? Усього цього? Вони твої. Але ти бавишся в дурну гру. Закінчімо це, повернімося додому і вдаймо, буцім то все — поганий сон.

— Так, закінчімо все, — відповів Бранд. — Ось що ви робите: спершу кидаєте зброю. Потім Фіона знімає з мене закляття, а ви всі розвертаєтесь і йдете на північ. Робіть це — або я вб'ю Дейдру.

— Тоді, гадаю, тобі краще вбити її вже й готуватися до бою зі мною, — сказав Рендом. — Адже вона однаково скоро помре, якщо ми дозволимо тобі робити все, що ти захочеш. Усі ми помремо.

Бранд загиготів.

— Ти щиро віриш, що я дам вам померти? Ви потрібні мені — всі, кого можу врятувати. На щастя, і Дейдра також. Тільки ви зможете оцінити мій тріумф. Тому я врятую вас від бійні, яка ось-ось почнеться.

— Я не вірю тобі, — заперечив Рендом.

— Тоді з хвильку подумай про це. Ти знаєш мене достатньо добре, щоб не сумніватися: мені захочеться утерти всім вам носа. Аби ви побачили, що я зроблю. Для цього мені потрібна ваша присутність у моєму новому світі. А тепер забирайтеся звідси.

— Отримаєш усе, що захочеш, і нашу вдячність на додачу, — знову почала Фіона, — якщо ти лише...

— Геть!

Я знав, що не можу більше тягнути. Час уже зробити мій хід. А ще я знав, що не зможу добігти до Бранда вчасно. Мені залишалося тільки спробувати використати Камінь проти нього самого.

Гаряче. Гаряче, думав я. Він палить тебе, Бранде. Від нього кожна молекула твого тіла вібрує все швидше і швидше. Ти ось-ось перетворишся на живий смолоскип...

Я почув його крик.

— Корвіне! — волав він. — Припини це! Де б ти не був! Я вб'ю її! Дивися!

Наказуючи Каменю і далі палити Бранда, я звівся на ноги і глянув на брата через відстань, що нас розділяла. Його одяг починав тліти.

— Припини це! — він підняв ніж і різонув Дейдру по обличчю.

Я закричав, і перед очима в мене все попливло. Я втратив контроль над Каменем. Але Дейдра, попри скривавлену щоку, вчепилася зубами в Брандову руку, коли той знову хотів її різонути. Звільнивши руку, сестра ліктем вгатила йому під ребра і спробувала вирватися.

Щойно Дейдра ворухнулася та відхилила голову, промайнула срібна стріла. Бранд охнув і випустив кинджал. Стріла пронизала йому горло. За нею майнула ще одна і вигулькнула з його грудей, праворуч від Каменя.

Він зробив крок назад і кавкнув. От тільки з краю прірви відступати не було куди.

Як тільки брат почав падати, його очі розширилися. Але тоді його правиця метнулась уперед і впіймала Дейдру за волосся. Я вже біг до них, кричав, але добре знав, що не встигну вчасно.

Дейдра, простягаючи до мене руки, заплакала — жах читався на її скривавленому обличчі...

А тоді Бранд, Дейдра і Камінь упали зі скелястого краю та зникли з поля зору. Канули у небуття.

Я, здається, хотів кинутися за ними, але Рендом мене упіймав. Зрештою, йому довелося вдарити мене — а тоді все зникло.

* * *

Отямившись, я зрозумів, що лежу на кам'янистій землі значно далі від краю прірви, ніж коли падав. Хтось підклав мені плащ під голову як подушку. Перше, що я побачив, — оберти неба, що трохи нагадали мені сон про колесо млина, як у день, коли я зустрів Дару. Я відчув, що навколо мене зібрались усі решта, чув їхні голоси, але не відразу повернув голову. Просто лежав, дивився на мандалу в небесах та міркував про свою втрату. Дейдра... Вона означала для мене більше, ніж уся родина разом. Та я нічого не міг вдіяти. Скільки разів я мріяв, аби вона не була моєю сестрою. І все ж прийняв реальність. Мої почуття ніколи не зміняться, але... тепер вона пішла у засвіти, й думка про це мала для мене більше значення, ніж наближення руйнації світу.

А втім,