Читати книгу - "Американська трагедія"

Але після цієї сцени в суді було оголошено перерву до наступного дня.

Другого ранку, тільки-но постукав молоток судді, підвівся Мейсон, як звичайно, бадьорий, напористий і лютий. А Клайд провів

препогану ніч у своїй камері: його посилено накачували і підбадьорювали Джефсон і Белнеп, — і після всього того він вирішив поводитися якомога холоднокровніше і спокійніше, з виглядом ні в чому не винуватої людини. Але в нього не було справжньої мужності й енергії, щоб справитися з таким завданням, бо він був упевнений, що всі тут ворожі йому і цілком переконані в його винуватості. А Мей-сон почав жорстоко й несамовито:

— Отже, Гріфітс, ви й досі ще твердите, що пережили душевний переворот?

— Так, сер, тверджу.

— Чи ви чули коли-небудь про утоплеників, повернених до життя?

— Я не зовсім розумію вас.

— Ви, звичайно, знаєте, що людей, які пірнули у воду і не виринули більше, — тих, кого вважають потонулими, — іноді вдається воскресити? їм подають першу допомогу: роблять штучне дихання або перекочують по колоді чи бочці і таким способом повертають до життя.

— Так, сер, здається, чув. Розповідали про утоплеників, яких удавалось оживити, але я, власне, ніколи не чув, як саме це робиться.

— Ніколи не чули?

— Ні, сер.

— А про те, скільки часу людина може пробути під водою і все-таки потім ожити?

— Ні, сер. Ніколи не чув.

— Ніколи, наприклад, не чули, що можна повернути до життя людину, яка залишалася під водою аж п’ятнадцять хвилин?

— Ні, сер.

— Отже, коли ви дістались до берега, вам не спало на думку, що ви ще можете покликати на допомогу і тим врятувати її?

— Ні, сер, це мені не спало на думку. Я думав, що вона вже мертва.

— Розумію. Ну, а поки вона була ще жива і трималася на воді, як тоді було? Адже ви дуже добрий плавець, так?

— Так, сер, я плаваю непогано.

— Скажемо, настільки непогано, що могли врятуватись, пропливши більше як п’ятсот футів в одягу і черевиках. Це вірно?

— Мабуть, тоді я проплив таку відстань… так, сер.

— Безумовно, пропливли — і дуже непогано для людини, яка не могла проплисти тридцять п’ять футів до перекинутого човна, скажу я вам, — зробив висновок Мейсон.

Белнеп хотів заявити протест і поставити вимогу, щоб подібні вихватки не включалися в протокол, але Джефсон спинив його.

Далі Клайдові довелось розповісти про всі свої вправи у веслуванні й плаванні і проте, скільки раз він катався по озерах на такому ненадійному суденці, як байдарка, причому ніколи з ним не траплялось нічого поганого.

— Першого разу, на озері Крам, зи ж катали Роберту на байдарці, так?

— Так, сер.

— Але тоді з вами не трапилось ніякого лиха?

— Ні, сер.

— Тоді ви були дуже закохані в неї, вірно?

— Так, сер.

— А того дня, коли вона втонула в Біг-Бітерні і коли у вас був надійний, стійкий човен, ви вже зовсім не були закохані в міс Олден?

— Я ж говорив, що я тоді почував.

— І, звичайно, не може бути ніякого зв'язку між тими фактами, що на озері Крам ви були закохані в неї, а на Біг-Бітерні…

— Я вже сказав, що я тоді почував.

— Але ви все ж хотіли позбутись її,— так? Не встигла вона померти, як ви побігли до іншої дівчини. Адже ви цього не заперечуєте, вірно?

— Я вже пояснив, чому я це зробив, — повторив Клайд.

— Пояснили! Пояснили! І ви гадаєте, що хоч одна розсудлива, порядна, розумна людина повірить цьому поясненню, — так, чи що?

Мейсон був просто в нестямі від люті, і Клайд не насмілився заперечувати. Суддя, передбачаючи протест Джефсона, прогримів наперед: «Протест прийнято!» Але Мейсон уже провадив далі:

— А скажіть, Гріфітс, може, ви управляли човном трохи необережно— зовсім трошечки, і самі перекинули його?

Він підійшов ще ближче і підморгнув Клайдові.

— Ні, сер, я не був необережним. Це був нещасний випадок, і я не міг запобігти йому.

Клайд був цілком спокійний, хоч блідий і втомлений.

— Нещасний випадок. Приблизно, як той, інший випадок у Кан-зас-Сіті. Ви цілком призвичаїлись до такого роду нещасних випадків, чи не так, Гріфітс? — спроквола, глузливо сказав Мейсон.

— Я вже пояснював, як це сталося, — втомлено відповів Клайд.

— Ви цілком звикли до нещасних випадків, що призводять до смерті дівчаток або дівчат, вірно? І ви завжди тікаєте потім, коли яка-небудь з них вмирає?

— Протестую! — вигукнув Белнеп, зриваючись з місця.

— Протест прийнято, — різко сказав Оберуолцер. — Ніякі інші нещасні випадки з даним процесом нічого спільного не мають. Попрошу обвинувача триматися ближче до справи.

— Гріфітс, — провадив далі Мейсон, дуже задоволений, що відплатив Джефсону за пробачення, якого йому довелося просити раніше в зв’язку з подією в Канзас-Сіті,— коли човен перекинувся після вашого ненавмисного удару і ви і міс Олден опинились у воді, на якій відстані ви були один від одного?

— Я, справді, тоді не помітив.

— Досить близько, так? Навряд чи набагато далі, ніж на відстані фута або двох — приблизно так, як ви стояли в човні?

— Не знаю… я не помітив… можливо, і так, сер.

— І не так близько, щоб схопити її і вдержати, якби ви цього бажали? Адже ви для того і схопилися, коли побачили, що вона падає, так?

— Так, я для того і схопився, — із зусиллям відповів Клайд, — але я був не так близько, щоб піддержати її. Я пам’ятаю, що зразу пішов під воду, а коли виринув, вона опинилась трохи далі від мене.

— На якій же відстані, точніше? Як звідси до цього кінця лави присяжних? Чи до того кінця? Чи вдвоє менше, чи як?

— Справді-бо, я зовсім не помітив. Приблизно так, як звідси до того кінця, мені здається, — збрехав Клайд, перебільшуючи відстань принаймні на вісім футів.

— Невже! — вигукнув Мейсон, удаючи, ніби він дуже здивований. — Оцей човен перекидається, ви обоє майже поруч падаєте у воду, а коли виринаєте на поверхню, ви вже майже за двадцять футів один від одного? Чи не здається вам, що цього разу ваша пам’ять трохи зрадила вас?

— Ну, так мені здалося, коли я виринув.

— Ну, гаразд, — а після того як човен перекинувся і ви обоє виринули на поверхню, де ви опинились відносно човна? Ось човен, — в якому місці залу ви повинні бути, — тобто яка відстань, я маю