Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

І посадив їх, де огорожа. Я сам же зробив це, і залюбки. Вчорашньої ночі неждано зовсім Враз припустив дощ, їм дав життя, Сьогодні вранці — іще був іній — На вітах квіти побачив я. Я проспівав тисячі романсів, — І склад холодний і рівний тон, — А хризантему, як і годиться, Духмяним, ніжним полив вином. Ледь напідпитку, спушив я землю І мовив ніжно до пелюсток: «Лише б мирський пил за три доріжки Не просотавсь до моїх квіток!»[272] Княжич, Що Насолоджується пурпуром Милуюся хризантемою Сад покинувши чийсь, оселилась ти тут, І дорожча від золота в злитку, У цих вітах лиш холод і білизна, В тих тепло та яскравість з лишком. В огорожі — отам, де чорнобиль рідкий, Простоволосий, я просто мрію. Холод чистий, духмяний. Читаю я вірш. На коліні долоню зігрію... Було безліч несприйнятих світом панів, Норов був їх суворий і грізний, — Зрозуміти в цім світі їх можу лиш я, Тільки я — їх співзвуччя та відзвук. Ції осені промінь, часів течія Не обдурять, лишилась надія, — Зустрічаю тебе, є спорідненість душ, Й не шкодую, що вже не радію... Подруга Ранкової зорі Застілля із хризантемами По струнах ціна ударяю, гостям підношу я вино І, тріумфуючи, втішаюсь: і подруги на учті є. Стіл прибраний чудово й пишно, застілля настає пора, Але нема нікому діла, де коло вподобань моє. Я осторонь сиджу неначеб, та відчуваю аромат І ясно бачу: три доріжки блищать, кропила їх роса. І не до книг мені, відкину — бо в них лиш суєта мирська. А видні мені тільки віти і вся осіння їх краса. Опалий на папері штори приносить іній чистоту, І він навіяв давні мрії та спогад про минулі дні. Прогулянка враз пригадалась в саду у призахідний час, А ще оті холодні квіти, що так сподобались мені...