Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

   - Мою "тартулу"? - Джейн не сподобалося це слово. - А що це ?

   - "Тартули" - це кабіни для особистої сповіді.

   — Тобто, приходить ваш Декан...

  Дівчата дзвінко засміялися:

  - Діян, леді Джейн.

— Тобто приходить ваш Діян і слухає сповідь?

 - Навіщо Діяну це робити?

— У нашому світі так роблять.

— Розказувати свої переживання чужій людині? Ні. Кожен з нас наприкінці дня заходить у свою тартулу, дякує за все хороше, що з ним сьогодні сталося, хвалить себе за зроблені добрі діяння, і прощає себе, за всі погані. Це допомагає розвитку особистості, прийняттю себе.

   - Нічого собі. Наші психологи оцінили б.

- Психологи? — спитала Сара.

- Та неважливо, - відмахнулась Джейн. А сама подумала про те, наскільки це чудово, що жителі Айронвуда щодня присвячують час тому, щоб зрозуміти себе, пробачити та подякувати. Як шкода, що люди в її світі настільки зайняті, що рідко виділяють хоча б хвилину свого часу на таке. Хоча й не випадково, що в Айронвуді спілкування з собою настільки важливе, у цих людей достатньо вільного часу, щоб приділяти його тільки собі та своїм почуттям. Вона посміхнулася, подумавши про те, що і в неї буде своя "тартула".

    Щойно дівчатка пішли спати, Джейн опустилася в крісло біля вікна, розглядаючи вітражі на вікнах. Вітраж із зображеним на ньому кораблем, який вона помітила в перший вечір, незрівнянно сяяв у світлі місяця. Нарешті, залишившись на самоті, вона може обміркувати цей довгий день. Їй не хотілося пускати у свідомість думки про дивні й загадкові слова сина вітражника, а ось подумати про те, що відбувається на дамських вишиваннях: про всі жіночі дурниці й плітки, було б приємно. Тим більше що такі несерйозні думки добре відволікають від справді важливих речей, саме зараз – від її невеселого становища.

    Джейн намагалася придумати гідну суперницю Касандрі, але ніхто не спадав їй на думку. Звісно більшість дам здавалися дуже симпатичними та розумними, але з пишнотою королеви поводилася тільки вона. Також Касандра правильно підмітила, що лише вона не побоялася розмовляти з Джейн. Хоча, чи можна назвати це справжньою сміливістю? Адже служниці дівчини та сім'я вітражника спілкувалися з нею абсолютно вільно. Але, мабуть, для місцевих жінок подібні речі все ж таки можна вважати подвигом.

  Джейн вкрай здивувалася виразу "він найчастіше кликав тебе в ліжко". Дивлячись на таких невинних Сару та Рона, вона думала, що тут зовсім інші звичаї. Хоча, мабуть, як і в нашому світі, з близькістю тут буває по-різному.    

    Крім жіночих балачок, Джейн зазначила, що саме вишивання було надзвичайно нудним. Ні, вона любила вишивати, але в її світі можна вишивати цілі картини, а тут - примітив, який вишиває наша першокласниця. Але доведеться відвідувати ці посиденьки, якщо вона вирішила подружитися з дамами.

   Майже половину наступного дня Джейн провела у своїй кімнаті за читання місцевих книг. Досить цікаво було почитати історії іншого всесвіту, написані зовсім невідомими людьми. Всі ці книги, які Джейн встигла переглянути, відклавши найцікавіші для подальшого прочитання, були настільки іншими та несхожими на наші, наскільки це взагалі можна було уявити. Багато оповідань розпочиналися з кінця сюжету. А одна книга була повністю присвячена поетичному опису листя срібної яблуні. Цьому твору в нашому світі неодмінно б дали премію "Найнудніша книга".

  Мозок Джейн був повністю завалений історіями Айронвуду, і тому їй надто довго вдавалося уникати думок про сім’ю. Але все ж таки спогади про маму, тата, Анабель, Лексі, Анну та місис Кларк наздогнали її... Ні, вона не повинна засмучуватися. Жодних сліз. Головне - їхній король може відправити її додому, так казав Епс Фендерсон, це підтвердила і Вайолет. Тим більше якщо його права рука сказав "поки король не відправив вас додому, у вас буде завдання". Тобто все вирішено, він це зробить, просто зараз зайнятий. А якщо не захоче відправити – Касандра його вмовить. А що вона робитиме з усіма своїми проблемами, коли повернеться, буде зрозуміло потім. Батьки допоможуть їй з усім впоратися.

   Щоб відірватися від думок про рідний світ, вона вирішила сходити до сірого будинку, як і збиралася. Джейн вийшла з кімнати, пройшла через світлі просторі коридори, спустилася сходами. Дорогою їй зустрічалися вельможі та пані.  Всі вони напрочуд привітно з нею віталися. Видно, переживши дві ночі під одним дахом і залишившись живими, вони зрозуміли, що Джейн не збирається на них нападати.

   Вчора Сара розповіла їй, що піджаки вельмож називаються "мухтан" і вказують на походження чоловіка: короткі, на зразок фраків, у найдрібніших вельмож, а мухтан з найдовшим шлейфом, що струменіє по землі, носить лише король та Діян. Відповідно – проміжні розміри шлейфу чи хвоста піджака – у кого що – означали й проміжні варіанти знатності. Наприклад, в Епса мухтан закінчувався якраз по підлогу. Тобто він нижче за величчю ніж король, але при цьому належить до одного з найбільш знатних родів. Непогана система особливо для людини, яка прибула з іншого світу. Так Джейн могла знати, з ким треба розмовляти з великою повагою. Дивно, що за два дні вона так і не зустріла короля, хоча цілком можливо, вона бачила його десь здалеку і просто не помітила шлейф. Діяна вона також не зустрічала.

    Опинившись надворі, дівчина виявила ідентичний попереднім дням, стан погоди. Тобто третій день в Айронвуді була абсолютно однакова погода, ідентична до дрібниць. Сонячно, але хмарно. Хмари у тому ж порядку, такої ж форми. Жодного подиху вітерця. І легкий шурхіт, схожий на гуркіт морських хвиль. Щоправда, моря вона ніде не бачила, але швидше за все воно має десь бути - Фелікс згадував, що вельможі їдять лілових крабів. Цікаво, вони справді лілового кольору чи це просто назва? Загалом, було в цій тиші погоди щось таке, що завмерло і зупинилося в часі. Джейн уже йшла у бік складів, щоб відвідати сірий будинок, як хтось гукнув її: