Читати книгу - "Макбет"

як рух поїздів припинився, Геката перемістив своє виробництво сюди. Йому довелося вигнати звідси кільканадцятьох безхатьків і наркоманів, і хоча сюди ніхто не заходив, а їхнім найвищим покровителем був старший комісар Кеннет, Геката все одно змонтував у тунелі й над сходами, що вели до туалету, приховані відеокамери спостереження. На вечірній робочій зміні загалом працювали дванадцятеро людей — усі в масках та білих халатах. За скляною перегородкою, яка розділяла кімнату навпіл, розташовувалося те, що вони називали «святилищем» або просто кухнею. Там стояв бак, і заходити туди мали право лише сестри. Кухня була герметично закупореною з багатьох причин. Насамперед, щоб жодна речовина ззовні не могла негативно вплинути на технологічні процеси, які відбувалися всередині, а ще для того, аби жоден ідіот не клацнув здуру запальничкою чи не кинув цигарковий недопалок — тоді їх усіх розірвало би вибухом на шматки. Однак головним чином герметизація необхідна була для того, щоб ті, хто працював у кімнаті, не підсіли на наркотик, щоденно вдихаючи його молекули, які плавали в повітрі.

Геката знайшов сестер у наркопритоні китайського кварталу в Бангкоку, де вони влаштували імпровізовану лабораторію з виробництва героїну з опіуму, отримуваного з міста Чанг-Рай. Він мало знав про них — лише те, що жінки втекли з Китаю разом із прихильниками Чан Кайші і що хвороба, яка спотворила їхні обличчя, начебто вразила все село, в якому вони народились. Він пунктуально розплачувався з сестрами, і вони виконували все, про що він їх просив. Інгредієнти варива були добре відомими, і всі решта могли б повторити процедури, які бачили крізь скло. Проте була якась таємниця в тім, як сестри змішували та нагрівали ці інгредієнти. І Геката не бачив підстав протистояти забобонам: сестри начебто кидали в бак залози жаб, крила джмелів, щурячі хвости та навіть власні шмарклі. Бо це створювало атмосферу чорної магії, а якщо люди й були готові за щось платити у своєму занадто сірому й буденному житті, так це саме за чорну магію. І вариво мало шалений успіх. Геката ніколи раніше не бачив, щоб так багато людей так швидко й невідворотно підсідали на зілля. Але розумів також, що того ж дня, коли сестри видадуть менш потужний продукт, йому доведеться позбутися їх. Бо так завжди буває в житті. Все має свій зоряний час, все має свій цикл розквіту й занепаду. Зоряний час тривав два десятиліття під час правління Кеннета. А тепер призначення Дункана могло обернутися лихою годиною для індустрії чорної магії, якщо дозволити новому начальнику поліції і надалі втілювати свої веселенькі нововведення. Вочевидь, якщо боги приносять добрі й лихі часи, якщо від них залежить коротке життя людини та її смерть, то це означає, що ти сам маєш стати богом. І зробити це значно легше, ніж здається. Головною перешкодою, яка заважає більшості людей набути божественного статусу, є те, що люди — істоти боязкі та забобонні, вони перелякано сприймають на віру існування якоїсь моралі та посланого з небес кодексу правил, що їх має дотримуватися кожна особа. Але річ у тім, що ці правила придумали ті ж самі люди, які стверджують, що вони — боги, і якимось дивним чином ці правила служать саме цим богам. Ну, гаразд, не кожен може стати богом, але кожен бог потребує прихильників, клієнтської бази, так би мовити. Ринку збуту. Міста. Великої кількості міст.

Геката зупинився в кінці кімнати, обперся обома руками на стек і завмер у такій позі. Оце — його фабрика. І він — її власник. Власник фабрики в галузі, яка розвивається. Невдовзі йому доведеться розширювати виробництво. Якщо він не задовольнятиме попит, то це зроблять інші, бо такими є прості правила капіталізму. Він уже давно плекав плани захопити одну з покинутих міських фабрик, започаткувати там якийсь фіктивний бізнес для прикриття, а тим часом потайки куховарити зілля в підсобних приміщеннях. Там будуть охоронці, огорожа з колючого дроту, його власні вантажівки, що сновигатимуть туди-сюди. Він міг би наростити виробництво продукції вдесятеро і збувати її в решті країни. Але такий масштаб неминуче був би помітнішим для зовнішнього ока і тому потребував би поліцейського «даху». А для цього треба мати кишенькового начальника поліції. Такого, як Кеннет. А що треба зробити, якщо Кеннет помер? Створити нового Кеннета й розчистити йому дорогу.

Сортувальники та пакувальники стримано усміхнулися йому, кивнули на знак привітання і з подвоєною енергією знову взялися до роботи. Вони його боялись. Саме в цьому й полягала основна мета подібних інспекцій. Не зупинити цикл, бо це неможливо, а пригальмувати його. Колись усі присутні в цьому підвалі спробують обманути його, взяти кілька грамів варива додому і продати їх самотужки. Їх швидко виявлять і швидко покарають. Виконавцем покарання буде Стрега. Схоже, їй подобалося виконувати різноманітні доручення. Такі, наприклад, як останнє, коли вона із сестрами зіграла роль провісниці.

— Ну, Стрего, — мовив він, — як ти гадаєш, чи проросте зерня, яке ми посіяли в душі Макбета?

— Людська амбіція завжди тягнеться до сонця, мов будяк, затьмарюючи і вбиваючи все довкола себе.

— Що ж, сподіваймося, що так воно й буде.

— Люди — мов будяки. Вони не можуть дати собі ради. Вони — злі й дурні. Побачивши, як справджується перше пророцтво віщуна, сліпо і беззастережно повірять наступному. Наразі Макбет переконався, що наше пророцтво справдилося — його призначили керівником ВБОЗу. Тепер єдине питання полягає ось у чім: а чи має Макбет у своїй душі достатню кількість будякових амбіцій? І достатню кількість жорстокості, щоб пройти увесь шлях від початку й до кінця?

— Макбет цього не має, — впевнено заявив Геката. — Однак вона — має.

— Вона?

— Леді, його кохана повелителька. Я її не знаю особисто, але знаю всі її найпотаємніші секрети й розумію її краще, ніж тебе, Стрего. Все, що потрібно Леді, — це час, аби дійти неминучого висновку. Повір мені.

— Тобто?

— Що треба спекатися Дункана.

— А потім?

— А потім, — відповів Геката, постукавши стеком по долівці — цок, цок, — потім добрі часи настануть знову.

— А ти впевнений, що ми зможемо контролювати Макбета? Тепер, коли він зав’язав із наркотиками, він, можливо… вдарився в моральність? Чи ні?

— Моя люба Стрего, якщо і є хтось більш передбачуваний за наркомана чи мораліста, то це — наркоман чи мораліст, закоханий по вуха.

Банко лежав у спальні на другому поверсі, прислухаючись до шуму дощу, до тиші в кімнаті, до гуркоту поїзда, який більше ніколи не приїде. Залізнична колія проходила неподалік будинку, і