Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну що? Ідемо далі чи хочете трохи відпочити? — спитав Тім.
— Було б з чого… — знизав плечима Захірд. — Основну частину роботи наш товстошкірий друг зробив. До речі, а чому Хазяїн. Хазяїн чого?
— Хазяїн трьох сіл, — відізвався троль і стукнув кулаком у груди. — Це я…
— Довго пояснювати, — відповів я. — Потім як-небудь.
— Ну, потім, то й потім, — не наполягав Захірд. І повернувся до Тіма. — Давай, маг. Піднімай ворогів.
— Добре. Як скажете…
Тім Подорожник простягнув руки вперед і скоромовкою промовив заклинання. Земля там, куди він дивився, вже звично заворушилася, і над нею один за одним почали з'являтися хмаринки душ. Багато… але й цього разу жодного скелета чи мумії. Тільки примарний серпанок.
— Навіть так? — здивувався Захірд. — А побитися?
Я хотів відповісти гному, що ми не в шинку, але помітив якусь дивність. Частина хмаринок були не безформними, а нагадували людські постаті. Хоч і напівпрозорі. І ось ці хмарки, на відміну від звичайних: по-перше, навіть не збиралися розвіюватися. А по-друге, — вони рухалися. Та не просто так, а цілеспрямовано. Потроху згущаючись довкола троля.
— Холодно… — невдоволено помітив той, намагаючись помахами лап розігнати серпанок, що дедалі щільніше огортав його. — Так не весело… Не подобається… — троль позадкував у наш бік, намагаючись вийти зі сформованого навколо нього туману, але не досяг успіху — серпанок потягся за ним.
— Холодно… — пробурчав троль. — Погано…
— Погано, — мов відлуння Хазяїна, — озвався Тім Подорожник. — Це привиди. Ті, чиї душі хоч і не обтяжені смертними гріхами, але й безгрішні. Звичайною зброєю їх убити не можна. Потрібен вогонь... Але поки ми розведемо багаття, боюся, вони вже прикінчать троля. Примари живляться життєвою силою. І величезний троль для них, як кабан на рожні.
— Зовсім ніяк? — недовірливо перепитав гном.
— Може, є спосіб, але я його не знаю… — розвів руками Тім. — Єдине, що можу запропонувати — ви відтягнете на себе частину привидів, поки я розкладу багаття.
— О-хо-хо… — зітхнув Захірд і пішов до троля, розмахуючи кувалдою. — Гей, ви… А моєї сили не хочете скуштувати?
Вдалося... Частина примар виділилася із загального туману і потяглася до гнома.
— А якщо наввипередки? — хмикнув гном. Дочекалася поки перша примара майже торкнеться, і рвонув з усіх ніг назад.
Привиди кинулися за ним.
— Хазяїне! Наздоганяй! — прокричав Захірд. — Заодно зігрієшся!
— Холодно, — погодився троль і потопав за гномом.
Обидва пробігали повз, і я скористався можливістю випробувати на привидах меч. Я не вважав свою зброю особливою, але ні-ні, та й згадувалося, як палав напис на мечі. Ось і зараз, по витравлених на лезі рунах, раз у раз пробігало легке світіння. Меч ніби сам просився у діло.
Не встаючи на шляху привидів, що наздоганяли Захірда, я тільки виставив клинок. І буквально відчув, як струснуло руку, коли на лезо напоровся один із переслідувачів.
— Пшшш... — зашипіло, наче вода пролилася на розпечену поверхню, і привид розтанув.
— Ух ти! А якщо так? — метнувся навздогін за гномом і довгим помахом дістав крайню примару.
— Пшшш…
— Даєш країні вугілля! — закричав задоволений результатом. — Хто там ще хоче комісарського тіла? Підходь по одному!
Вигукуючи це все, я не стояв на місці. Давши гному ще трохи побігати, поспішив на допомогу тролю. Того вже майже видно не було з туману.
— Тримайся, друже! Зараз вугілля підкинемо!
З розгону махаю мечем і... мало не випускаю з рук. Такої віддачі не очікував. Наче не туман, а зав’ялий пень під удар потрапив. Аж у лікоть віддало. Але й зашипіло добряче… Тепер це вже не окремі краплі, а як молоко на плиті збігло. Навіть запах горілого відчув.
— Пшшш!!!
— Що не подобається?! А ми ще раз!
Туман зникав буквально на очах. Озираюся — Тім з гномом відмахуються від привидів палаючими гіляками. І, схоже, вогонь з примарами теж справляється. Не так добре, як мій меч, але все ж таки. Так що вся увага тролеві, а то хазяїн уже аж зіщулився від холоду. Та й посірів помітно.
— Пшшш…
Добре. Іде справа… З кожним помахом меча, серпанок стає дедалі прозорішим. Ще разів десять махнути і все… закінчаться примари.
— Пшшш…
— Ви як? — кричу товаришам.
— Нормально... — відповідає Тім. — Ех, треба було хоч факультативно вивчати магію вогню. Зараз знадобилася б.
— Ну, вчитися ніколи не пізно… — говорю чергову банальність, продовжуючи звільняти троля з туманного полону.
— Пшшш…
Розвтілення привидів вогнем та мечем тривало ще хвилин десять. Відверто кажучи, захекався трохи. Відчуття — віз дров наколов, зап'ястя аж оніміло.
— У мене все! — Обертаюся до товаришів. — Ви як?
Дурне питання, начебто сам не бачу, що біля гнома і мага теж чисто. Жодне марево більше не в'ється поряд.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда», після закриття браузера.