Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Ось уже третій світанок Ессі зустрічає тут.

Маріжка знову прийшла витягати дівчину з ліжка і коли вони йшли, їх зупинив якийсь чоловік і передав Ессі, що на неї чекає Сааль. Віконтеса сказала кухарці, що прийде, як тільки звільниться і побігла до намету ватажка.

Він стояв там над купою карт, але як дівчина зайшла всередину, він запросив її сісти і запропонував чаю.

– Сьогодні вночі мої люди мали доставити лист із вимогами. Отже, я думаю, що нам скоро доведеться попрощатись.

Ессі миттєво зраділа новині про те, що скоро вона повернеться додому. Але дещо її турбувало.

– Коли я повернусь додому, чи можу я якось допомогти вашій справі?

– Ми будемо вельми вдячні, – тепло усміхнувся чоловік.

– Тоді я пропоную вам матеріальне та продовольче забезпечення. Я можу раз на тиждень у саду залишати те, що вам потрібно, а ваші люди будуть забирати пакунки вночі. Якщо у вас будуть якісь особливі потреби, які я зможу вдовольнити, то залишайте на тому місці записку.

– Гарна ідея, я тобі дуже вдячний за небайдужість…

– Якщо я маю змогу допомогти, то варто це робити, – дівчина усміхнулась і підійшла до столу, взяла чистий папір і почала там щось малювати.

– Що це? – підійшов до неї Сааль та подивився на листок, скинувши брову.

– Це карта саду. Ну точніше, я намагаюсь зробити це схожим на карту, – тут вона пожалкувала, що так і не навчилась малювати. Їй би дуже знадобились навички її сестри, – я хочу відмітити місце, де я буду залишати пакунок. Ось це – маєток, – вона підписала великий кривий прямокутник внизу листка, – а це наш сад. Він весь обведений парканом із кущів, але ось тут біля дерева, – вона вказала пальцем на круг біля східної частини паркану, – цей паркан має невелику діру. Туди я буду виставляти пакунки. Кожної ночі з неділі на понеділок ви будете їх забирати. Тут звісно кілька дерев попід парканом, я не пам’ятаю, яке це по рахунку, але знайти його буде не важко.

– Зрозумів, ще раз дякую! І я тобі повідомлю, коли отримаю відповідь від графині про викуп.

– А чому ви просто не можете відправити мене додому? Я ж все одно вам допомагатиму.

– Я вже відправив гінця із посланням, і, якщо я відпущу тебе просто так, це буде підозріло, ти так не вважаєш?

– Чому підозріло?

– Ми ж не знаємо хто вбив твого батька. Може шпигун досі у твоєму будинку. Почне за тобою спостерігати, відслідкує тих, хто буде забирати твою допомогу для нас, а потім нас усіх винищать.

– Зрозуміло. Тоді чекаємо відповіді від графині.

– До речі, тебе тут всюди шукають. Хтось усе сусіднє місто на вуха поставив.

– Я сподіваюсь вам це не загрожує?

– Ні, звісно ні, просто хочу, аби ти знала.

– Дякую. Я можу бути вільна?

– Так, звичайно, – вони вийшли на вулицю, – вдалого дня!

– Вдалого дня!

Вони розійшлись у різні сторони. Дорогою до кухні віконтеса думала про Мар’єн, бо було очевидно, що так завзято шукає її саме вона. Дівчина тепло посміхнулась і прийнялась до роботи.