Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наступні два тижні не принесли нічого хорошого. Як не намагалася я знайти паперового чоловічка, нічого не виходило.
Я вже почала думати, що він мені примарився. А от, що мені не примарилось, так це купа дрібних неприємностей.
То стілець зламається, то драбина.
Книги зникали зі списку взятих додому, доводилося годинами все перевіряти й шукати.
Онорія тільки розводила руками. Мовляв, це все сестри.
Пані Вельземіна викликала мене до себе у п'ятницю.
Я постукала у двері та зайшла.
– О, це ви, проходьте. У мене до вас серйозна розмова. Останнім часом ви зовсім не справляєтесь зі своїми обов'язками. Ви розумієте, що можете отримати вкрай негативний відгук на свою практику? – глянула мені у вічі.
Оскільки сісти мені не запропонували, то я так і стояла коло дверей.
– Вибачте, пані Вельземіна, я намагаюся.
– Що ж, майте на увазі, що я даю вам тиждень на те, щоб виправити своє положення. Якщо не вдасться, можете повертатись додому. Тепер йдіть.
Я буквально вилетіла з кабінету.
Що ж робити? Як знайти цього капосника?
В голову не приходило жодної ідеї, до того ж він, певно, знає, що я можу його шукати.
Все падало з рук, а ще, я була майже впевнена, що Бальмон справжнісінький дракон.
Хутро поступово зникло, а натомість з'явилася синя блискуча луска. Ростом він сягав мені до коліна, морда зробилась трохи довшою, хвіст з кісточкою на кінці, кремезні лапи й маленькі вуха. Ну, чим не дракон?
Їв все підряд, і не мало.
Від цього всього голова йшла обертом.
Ще й бабуся зв'язалася зі мною, щоб сказати, що приходив той інспектор з магічного надзору і дуже вже цікавився де я. Вона звичайно була в захваті.
Йдучи додому, я час від часу підкидала ногою листя, зібране у маленькі купки.
Не біда, якщо мене випруть звідси! Якось проживу!
Мій погляд чіплявся за квіти, які прикрашали геть усе: домівки, паркани, вікна.
Завтра день карнавалу. Голда вже всі вуха мені протуркотіла про нього.
Може й справді піти? Якщо, все одно мене виженуть. Тільки, де тепер взяти сукню?
Однак, як раз із сукнею проблем не виникло.
Голда неабияк зраділа, що я погодилася піти.
– Ось тепер, ти поводишся як молода дівчина, а не стара бабця! Це ж треба, не хотіти побачити ельфійський карнавал! Можливо, це єдиний шанс у твоєму житті!
Я тільки стенула плечима.
О восьмій годині спустилася вниз, одягнена у просту літню сукню жовтого кольору. Вона не була новою, проте виглядала непогано.
Голда стояла до мене спиною. Та навіть так, мене вразив її наряд.
Криваво-червона сукня з пишними рукавами й короткою спідницею, що демонструвала стрункі гарні ноги. Волосся забране у високий хвіст. І відкриті сандалі із зав’язками до самих стегон.
Вона повернулася до мене і я побачила, що половину її лиця закриває маска.
– Так і думала, що ти надягнеш щось таке! – сказала вона махнувши у бік моєї сукні.
– А що тут такого? Не бачу проблеми.
– Зате, я бачу, бери та надівай, сукня і маска на дивані.
– Я зовсім не хочу….
– Хочу, не хочу. Перестань думати хоч на один вечір і насолоджуйся, ну ж бо, скоріше!
Сукня виявилася із легкої, майже прозорої синьої тканини. Маленькі рукави-ліхтарики, широкий пояс та пишна коротка спідниця, на спині були пришиті невеличкі сріблясті крила.
Маска прикрашена квітами.
Костюм квіткової феї?!
Я насупилася і повернулась до Хинки.
– Ні, це занадто відверто!
Вона розсміялася.
– О, то ти ще не бачила, що на себе чіпляють ельфійки! Там всі будуть одіти приблизно так само. Повір, у своїй довгій сукні й без маски – ти будеш привертати до себе набагато більше уваги, аніж в цьому наряді.
Я переодягалась. Колір сукні відтіняв очі, а маска робила мене загадковою. Утім, я все одно відчувала себе голою.
– Ходімо! І намагайся не загубитись, якщо це станеться, кристал не допоможе – занадто шумно.
Я кивнула і ми вийшли на вулицю.
Коли Голда сказала про відверті наряди, вона не применшувала. Вулиці були заповнені ельфійками у чомусь, на кшталт спідньої білизни, прикрашеної квітами.
– А чому… чому вони такі роздягнені? – прокричала у вухо Хинки.
– Це ж карнавал на честь богині Вети, ти бачила її зображення?
Я заперечно хитнула головою.
– Оно, глянь! – вона вказала пальцем кудись угору.
Я навіть зупинилась. Просто у небі висилось гігантське зображення прекрасної жінки. Довге волосся заплетене у коси, груди та стегна прикриті квітами, в одній руці сонце, а в іншій місяць.
– Це символічне зображення – вона мати двох начал, пітьми та світу.
Говорити ставало дедалі складніше. Звідусіль лилась весела музика, злітали феєрверки у вигляді магічних тварин. Дракони, фенікси, криги.
Ми зупинилися біля сцени на якій фантоми розігрували якусь веселу виставу. З того, що я побачила, старого ельфа вела ланцюгу молода й вродлива Хинка. Він клявся, що обов'язково розведеться з жінкою. Наступна ж сцена показувала, як його жінка, ельфійка, жбурляє в нього пульсарами й він скаче, як скажений.
– Хіба це не образливо? – спитала я.
– Для ельфів? Ні, в цьому є частка правди. Ходімо далі.
Ми вийшли на круглу площу, де стояла величезна арка прикрашена квітами.
Навколо неї танцювали маги, хинки, ельфи, навіть ероди.
– Що це за арка?
– Я ж казала, Арка Сповнення Бажань. Ельфи вірять, що якщо пройти крізь неї і загадати бажання, то богиня Вета його здійснить. Тільки, спершу треба станцювати.
Я фиркнула. Хто вірить в подібну маячню?
– І ви вважаєте, що це правда? – спитала насмішкувато.
– А чому б і ні? Моє бажання свого часу збулось. Спробуй і ти.
– Ні за що!
– Що ж, якщо ти пройдеш крізь арку нічого не загадавши, богиня сама вирішить, чого тобі не вистачає. От тільки, кажуть, що в неї дивне почуття гумору. Краще тоді взагалі не йди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.