read-books.club » Пригодницькі книги » Ловці перлів, Мирко Пашок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці перлів, Мирко Пашок"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ловці перлів" автора Мирко Пашок. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:
було і є дрібним і непоказним на вигляд. Бразільський плантатор з посміхом висипав би його на смітник. Зернятка мокко — неправильної форми, вони бувають крупні й дрібніші, бліді й темніші, а здебільшого навіть подрібнені. Але ж каву п'ють, а не милуються нею, наче картинкою. А від філіжанки справжнього мокко був би в захваті навіть бразільський плантатор.

Сьорбаючи каву, пан Попастратос із поблажливою цікавістю спостерігав бурхливе життя вулиці. Був ранок, і вулицями рухалися каравани верблюдів та мулів, навантажених бурдюками з водою з Ель-Хохи. Ходейда — найбільший порт у Йємені, але він не має питної води. Рідина, що її можна набрати в тутешніх колодязях або у водоймищах, не заслуговує благородної назви «вода»; інколи вона солона, часом тхне болотом, але завжди смердюча.

Пан Попастратос знав, що колись давно турки збудували в Ходейді дистиляційні установки для перегонки морської води; з того місця, де він сидів, можна було навіть побачити руїни тих установок. Тоді з труб дистиляторів текла чиста смачна вода. Але Йєменські імами[12] проголосили, що дистиляція — це гріх, тому що в корані нічого не сказано про перегонку води. Вони підбурили натовп, і люди зруйнували ті установки. Чистої, смачної води не стало, і тепер багатії з Ходейди п'ють привозну воду, а бідняки — смердючу ріину з колодязів і часто вмирають від неї.

Пан Попастратос усміхнувся власним думкам. Далебі ж бо, смішно: коран нічого не говорить про перегонку води! Ха-ха-ха!

Потім Попастратос знову сьорбнув кави й, піднявши вгору голову, став роздивлятися фасади будинків, які височіли на пагорбах над ним. Це були багатоповерхові й дуже гарні споруди. Прості білі оздоби навколо вікон і на карнизах, білі шпилі, що сяють на дахах, немов шпичасті бані замків, а головне — класично чисті, прямі лінії — усе це було гідне захоплення будь-кого з європейських архітекторів. Але вчені європейські архітектори нічого не знають про зразки, які може їм запропонувати Південна Аравія, а коли б і знали, то однак не зацікавилися б ними, бо в Південній Аравії немає вчених архітекторів, котрі писали б трактати про свої проекти, — тут є лише доморослі муляри, які будують по-своєму і, на подив, роблять це краще за архітекторів!

Пан Попастратос знову засміявся. Бо й справді смішно: й та дистиляція, про яку Магомет нічого не сказав, хоч він був пророком, і ті Йєменські споруди, такі прекрасні, хоч будував їх неписьменний, коричневий набрід…

Але нараз Попастратос загледів караван мулів, навантажених сніпками якогось зілля, схожого на щойно порізаний хмиз. В'язанки були завдовжки півметра, обгорнуті банановим листям і перев'язані личаними вірьовками.

Пан Попастратос відразу ж устав, повернувся на корабель, узяв там з собою чотирьох матросів—серед них і Саффара—й, простуючи на чолі цієї четвірки, подався на головний базар. Там він пішов просто до того місця, де жителі Ходейди купляли ті самі зелені снопики, накупив їх стільки, скільки могли піднести його люди, а тоді, насвистуючи, повів свою четвірку на пристань.

Того ж дня «Ель-Сейф» відплив з Ходейди, тримаючи курс на захід, до Африки; тільки заради цих зелених в'язанок і здійснив пан Попастратос цей рейс між двома частинами світу.

Меч на носі корабля розтинав хвилі, наче бритва. Вітрильник мчав, мов птах, і приємно було бачити над собою напнуті вітрила, а під ногами відчувати ледь помітне тремтіння палуби. Потім зійшов місяць, і його світло, відбиваючись на хвилі, розліталося на безліч дрібнесеньких скалок, на цілі жмені білих кулястих вогників, схожих на перли.

Саффар згадував своїх товаришів-ловців, міркував над їхньою долею — він уже зачув про спосіб «троє в гурі». Саффарові думки полинули до друзів, і раптом у його уяві виник образ Раскалли, в останній для нього день ловитви, коли той бідолаха довго відсапувався, не наважуючись пірнути. Бідолашний баркале! Приречений на смерть. Якби він не відкривав потай скойки, то однаково загинув би тепер, коли вже немає ніякого перепочинку… «Троє в гурі!» Коли б хоч «четверо в гурі», тоді ще можна було б жити! Але для чотирьох гурі занадто мала… Й навіщо, власне, запровадили нахуди цей новий, жорстокий спосіб? Може, вони добудуть таким робом більше перлин? Ні. Матимуть тільки більше черепашок— матимуть більше надії на талан. Надії — тільки й того…

Але в цей час Гамід покликав Саффара до керма, й Саффар забув про ловців перлів, бо тепер думки його зосередились лише на тому, щоб вести корабель посеред сяючих місячних скалок. Ніч була гарна й велична, а корабель нагадував птаха під час польоту…


За неповних двадцять годин «Ель-Сейф» кинув якір у Массауа. Пан Попастратос наказав вивантажити зелені в'язанки й, накривши їх вітрилами, наказав однести додому, де, насвистуючи щось, поскладав зілля в найпрохолоднішому приміщенні й замкнув. Потім він пішов на вуличку танцівниць, де було пустинно й тихо, бо сонце ще стояло високо в небі.


3

Вулиця танцівниць лишалася тихою й після заходу сонця, й навіть уночі. Кілька відвідувачів низького походження, нудячись, курили наргіле, й лише булькання води в кальянах порушувало мертву тишу. Зате в домі пана Попастратоса лунала музика, тому що туди запросили всіх музикантів у супроводі найвродливіших танцівниць. Багато гостей було запрошено до цього веселого дому, але тільки обраних, серед них був і Саїдів син Абдаллах.

Абдаллах не міг не прийти. Пан Попастратос найняв музик на цілий тиждень і оголосив про це в місті, пояснивши, що хоче відсвяткувати день народження грецького короля. Це була неправда, але ніхто не знав, коли народився король Греції, та ніхто й не дбав про це. Грецький король не цікавив місцеве товариство — його цікавили запрошення, що їх пан Попастратос надіслав своїм кращим друзям… І Абдаллахові, хоч Абдаллаха Попастратос аж ніяк не міг вважати своїм другом. Абдаллах спочатку відмовився, сказавши, що в цього невірного зухвальства ще більше, ніж смороду. Але дізнавшись, що ні музик, ні пристойної компанії в жодному іншому місці він не знайде й що так триватиме цілий тиждень, Абдаллах, хоч і не змінив свого ставлення до пана Попастратоса, зате змінив свій маршрут: він

1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці перлів, Мирко Пашок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці перлів, Мирко Пашок"