Читати книгу - "Ночівля в карбоні, Віктор Васильович Савченко"

слід достеменно вивчити його минуле. Я певен, існує періодичність між катастрофами, існують і ознаки, за якими можна розпізнати наближення катастроф. Треба лише знати точні відтинки часу між подіями. Треба історичний час “заповнити” тими подіями, які в ньому відбувалися, тобто створити календар з абсолютною шкалою.

— А міжнародна стратиграфічна шкала? — зауважив Заміховський.

— Та в ній же дається послідовність історичних подій, а не вимірюється час. Зі стратиграфічної шкали ми довідуємось про те, що на зміну, скажімо, кистеперим рибам прийшли стегоцефали, а їм на зміну — плазуни та рептилії. А от коли прив’язати конкретні історичні події до метрики абсолютного часу, хай навіть базисом тієї метрики буде початок уранового розпаду, матимемо цільну спіраль біологічного розвитку — від амеби до людини. Тоді неважко буде простежити, на яких витках траплялися розриви спіралі і як пішов би розвиток, коли б тих розривів не сталося. Реконструювати минуле — це вже прогнозувати майбутнє.

— Проблему ви, справді, поставили велику, — промовив Заміховський задумливо, — але щоб її розв’язати відомими методами, життя не вистачить.

— Буцімто людське життя це так уже й багато… Життя — лише мить у порівнянні з загальним розвитком, сірник, який швидко згорає, запаливши інший сірник, а той, у свою чергу, — ще інший і так до безкраю. Проблему розв’язуватимуть багато поколінь. Але започаткуємо її ми з вами, — сказав Чумак.

На зауваження Заміховського, що з допомогою машини часу можна “сповзти” по спіралі розвитку аж до її основи і, таким чином, простежити наочно криву еволюції, він лише посміхнувся. Тоді підвівся й попрямував на подвір’я. Він тягнув ноги, ніби ступав по чомусь глейкому.

Небагато часу знадобилося Чумакові, щоб зробити Заміховського своїм однодумцем, проте делікатні натяки на те, що машина часу коли й не ідея-фікс, то в усякому разі проблема далекого майбутнього, наштовхувалися на нездоланний опір. Усе частіше завідуючий сектором знаходив на лабораторному столі книжки з теорії часу, сторінки, списані небаченою досі символікою, якісь прилади й деталі, котрі Заміховський намагався скоріше прибрати з видного місця.

Між тим, у грубому лабораторному журналі — подарунку Чумака — з’являлися все новій нові записи про вік порід, які Заміховський визначав по вдосконаленому ним уран-свинцевому годиннику з нечуваною досі точністю. Якось учений, проглядаючи густосписані сторінки журналу, зауважив:

— Отже, синицю в жмені, можна сказати, маємо.

Те зауваження було продовженням давньої бесіди про реальну, хоч і трудомістку, можливість створення геологічного календаря, на відміну від гіпотетичної машини часу, яка, на думку Чумака, можлива тільки в уяві.

— Гадаю, й журавлеві вже недовго в небі літати, — відповів Заміховський, ставлячи крапку після щойно написаної формули, яка зайняла в нього всю сторінку.

Чумак не встиг запитати, що саме мається на увазі, бо в дверях виросла Марія й покликала його до директора.

Заміховський, окинувши поглядом зграбну постать дівчини у короткій спідниці й смугастій безрукавці, запитав:

— Маріє, тобі ніхто не казав, що ти чаклунка? Не дивуйся. Справа серйозна. Щораз, коли ти дивишся з вікна на мою будку, я, немов за командою, кидаю все і виходжу на подвір’я. Не пригадаю випадку, щоб твоє вікно було порожнім у цей час.

— Є причина до грайливого настрою? — незворушно запитала дівчина.

— Є.

— Отже, треба розуміти, що в кіно ми сьогодні не підемо?

Через тиждень Заміховський зник. Щезнув разом з лабораторією. На подвір’ї, в кутку між двома корпусами — фізичним і геологічним, зостався тільки прямокутник розміром три на п’ять метрів, по краях якого з тріщин у бруці пробивалася вбога травичка.

Чумак прийшов до Марії пригнічений і змарнілий.

— Маріє, ви нічого не маєте сказати з приводу зникнення Заміховського? — запитав він.

Дівчина, підвівши голову від бінокуляра і кліпнувши довгими, як у ляльки, віями, відказала:

— Ні…

— Хіба він жодного разу не поділився з вами своїми планами?

— Не поділився.

Учений нервував. Кілька разів підводився, походжав від вікна, де ріс цілий гай рослин, до дверей, знову сідав і нервово вистукував пальцями по лакованій поверхні столу. Дівчина між тим схилилась над мікроскопом.

— Не може бути, щоб ви не помітили якихось приготувань…

— Коли вважати за приготування те, що Олекса позносив з гуртожитку до лабораторії весь порожній склопосуд, — мовила, не відриваючи погляду від бінокуляра.

— Навіщо йому було те скло?

— Експеримент, казав, збирається один провести.

— Які у вас були з ним стосунки? — несподівано запитав Чумак і від того сам зніяковів.

— Добрі.

— Я не про це… Ви збиралися побратися, чи що?

— Не тарабаньте так по столі, бо зразки на предметному склі підстрибують. Збирались, — у голосі дівчини вчувалося роздратування.

Учений не став більше розпитувати. Якийсь час він мовчки стояв біля вікна, втупивши сумний погляд у ледь вловимі обриси прямокутника на подвір’ї, ніби то була могила його ідей, надій і сподівань, тоді вийшов.

Якось уранці, прийшовши на роботу, Чумак намірився прочинити кватирку — повітря за ніч так настоялося на книжках, лакованих меблях та зразках порід з відбитками доісторичних рослин і тварин, що в ньому можна було вчадіти. Простягнувши руку до кватирки, учений так і вкляк. Внизу під вікном ціла-цілісінька стояла лабораторія Заміховського. Учений кинувся в коридор і, стрибаючи через дві сходинки, понісся вниз. Спинився тільки біля вузеньких металевих дверей. Натис на клямку, двері легко втопилися. Спершу пахнуло в ніс лісовими запахами, він навіть розрізнив запахи прілого листя й болота. Але тут же усвідомив, що не може згадати, якого саме лісу ті запахи: хвойного, листяного чи мішаного. В одному він був певен — пахло буйним життям якихось рослин. Потім він помітив руді сліди на підлозі: ніби хтось вештався під час дощу по глинищі та так і зайшов у брудних черевиках. Шматки засохлого глею разом з прилиплими до нього віночкоподібними листками поприсихали до підлоги. Чумак одразу впізнав у тих зразках флори представників кам’яновугільного періоду — відбитки їх на кружальцях керну прикрашають його колекцію. На мить завмер,