Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

добре притиснути, як оце тепер, і його духовна енергія миттю вивільнялась. Одночасно він, звичайно, відчував, що своїми влучними формулюваннями і професійною точністю висновків він багато чого втрачав в очах Зайтца. Люди ставилися до Гундлаха двозначно: його поважали, разом з тим не довіряючи, від нього були в захопленні і в той же час ненавиділи, хоч зараз йому дуже потрібна була їхня симпатія й підтримка! Саме через протиріччя його характеру він і потрапив у халепу: хотів здобути прихильність Гертеля, через те й повів оту нічну розмову, з якої тепер намагалися зсукати йому вірьовку… Немаловажну роль відіграла тут і явна безкомпромісність Зайтца в грошових справах, а також його бажання помститись Гундлаху за ту зухвалість, яка проявилася ще з самого початку у ставленні до нього, літнього чоловіка.

— Буде набагато краще, якщо ви не даватимете мені більше вказівок, — сердито мовив Зайтц, силкуючись промовляти голосом судді, хоч це в нього й не виходило, — Мені дуже жаль, але на вас падає підозра в заподіянні злочину. З цієї причини віднині до з'ясування справи вважайте себе звільненим від службових обов'язків! Те саме стосується й вас, пане Гертель.

13

Якусь мить всі мовчали, приголомшені тим, що сталося. Потім вони почали потроху оцінювати ситуацію, зважувати свою позицію й позиції інших. Доктор Зайтц, безперечно, розумів, що повинен ужити заходів, але не знав яких. Через те він, перервавши чиюсь телефонну розмову, що велася з приймальні, наказав пані Біндінг з'єднати його з посольством і запросив до себе торговельного радника Вальмана — найстаршого за чином дипломата і повіреного в справах Бонна. Комерсант Вальман виконував тепер функції тимчасово відсутнього посла, який за кордоном є найвищою інстанцією для співгромадян, що перебувають у цій країні, отже, він наділений правами відібрати паспорт і дати вказівки щодо інших заходів. Тому Зайтц настійно попросив його приїхати сюди і в цій своїй ролі, як стороння авторитетна особа, очолити комісію для розслідування справи.

Гундлах не міг цього уникнути. Він розумів, що Вальман, як і Зайтц, теж намагатиметься тепер показати йому свою владу, оскільки Гундлах недавно посварився з ним. Становище було зовсім кепське, над ними дедалі більше збиралися грозові хмари, і все-таки Гундлах не втрачав мужності: зрештою, він не винен, отже, поки змога, нещадно боротиметься з цією зграєю лютих псів, які з гавкотом збираються навколо нього, щоб зацькувати. Таке з ним уже не раз траплялося, але він завжди виходив переможцем.

Після розмови з посольством на селекторі спалахнула жовта лампочка. Це означало, що з приймальні хтось телефонує. Хоча його тільки-но звільнили з роботи, Гундлах підняв трубку і, як і передчував, почув голос Хілларі. Знахабнівши до краю, той просто звідси дзвонив до свого бюро на бульварі Рузвельта, доповів про останні новини.

— Гундлах хоче завдати нам зустрічного удару, — почулися з трубки слова, вимовлені жаргоном. — Він звинувачує нас у промисловому шпіонажі, проте містер Зайтц, здається, не зважає на нього. Позиції Гундлаха в очах Зайтца підірвані, вага у фірмі зведена нанівець. Зайтц звільнив його з роботи, а тепер викликав сюди ще й Вальмана, щоб вирішити, що робити з ним далі.

Це було верхом детективної хитрості й підступу. У цих негідників можна багато чому навчитись. Вони ввесь час мали під рукою людину, яка добре знала німецьку й могла з підслуханої розмови зробити правильні висновки. Але зараз і це не допоможе тим типам. Гундлах сам скаже їм у вічі, що думає про їхні трюки та брудні махінації… Зайтц закликав їх до кабінету й попросив прокрутити магнітофонний запис, бо їхній звіт не має юридичної сили, написане треба підтвердити.

Хілларі, як порядна людина, відкрив свій портфель. Побачивши на столі зброю, він ніби мимохідь зауважив:

— Парабелум дещо, правда, застарілого зразка, проте надійний. Сподіваюсь, він націлений не на мене.

— Не потішайте, — сказав Гундлах. — У кого чисте сумління, тому нема чого лякатись.

— Ми не дуже лякливі, — втрутився Пінеро. Він уклав касету, й магнітофон запрацював. Очевидно, там був лише уривок плівки, бо їхня розмова почалася з середини:

«— А прикордонний контроль… Гансе?

— Чи є тут у вас бодай вертольоти?

— Є два, тільки немає дозволу літати ними. Починаючи з літа, на кожен виліт треба брати спеціальний дозвіл, обгрунтувавши його причину.

— Залишається ще морський шлях. Можна найняти човен і втекти до Гондурасу! Там здати всю суму в канадський банк і з акредитивом у кишені полетіти собі в Монреаль.

— Я певен, що існують десятки можливостей і шляхів для безперешкодного виїзду за кордон».

Потім знову почувся голос Гундлаха:

«— Ви повинні дивитись на це простіше, Петере. Можливо, надійнішим було б спочатку закопати грошики…»

Тепер Гертель говорив про паспорти, які тут можна купити на чорному ринку, аби тільки гроші. А маєш паспорт — користуйся хоч послугами аеропорту: наймай повітряне таксі, а дорогою змінюй маршрут… Гундлах не вірив своїм вухам. Що довше крутилась касета, то більше він утрачав надію на те, що загальний зміст, слова й інтонація засвідчать: розмова ведеться заради розваги. Якість плівки була бездоганна, здавалось, її не піддавали жодним маніпуляціям, і все-таки: ніде не лишилося й натяку на те, що вся ця балачка велася в жартівливо-фантастичному тоні!

Ніде не трапилося слова «злодій» чи «злочинець». Або ж вони в запалі не вживали того слова, або ж техніки ВВВ його спритно повирізували й тепер усе звучало так, ніби Гундлах і Гертель справді заради маскування вдавали, що йдеться про якогось злодія, а потім, мовчки домовившись, обговорювали все як свої власні плани!

О боже, становище й справді виявилося кепським. І, коли говорити щиро, то була не тільки гра, в кожному разі з його боку. Гундлах тепер точно пригадав, як у нього з'явилося тоді ледь помітне відчуття спокуси, коли вони заговорили про мільйони. То була саме та крапля серйозного, яка буває в кожному жарті. Так, він тепер усвідомлював, що грав думками не лише для того, аби не заснути чи спантеличити Гертеля, а скоріше аби самому сп'яніти від такої фантазії. Три мільйони марок, десь у нетрях душі була й