read-books.club » Фантастика » Кут паралельності 📚 - Українською

Читати книгу - "Кут паралельності"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кут паралельності" автора Олександр Костянтинович Тесленко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:
сказав черговий, показуючи мені напрям до кабіни ліфта та до колони спіральних сходів.

Першим, кого я побачив, як прочинив двері свого номера, був — прозорий. Він походжав кімнатою довкола круглого стола і, побачивши мене, зупинився, потім відійшов до вікна. Я поставив на підлогу свою невелику напівпорожню комбінатівську валізку і пішов відразу до нього, простягнув руку для привітання. Він відповів мені тим же, я відчув тендітний прохолодний доторк його долоні.

— Ти сам? — запитав я, дивуючись, чому саме це мене зацікавило найбільше.

— Так… — відповів прозорий дуже тихо.

Я швидше здогадався, ніж почув.

Можете уявити, як почуває себе мисляча істота в перший день, у перші хвилини після свого народження. Навколишнє видається зрозумілим, але ж знаєш — воно ще не відоме для тебе.

— Хто ти?

У відповідь прозорий запитав чи ствердив:

— Ти мене бачиш…

— Бачу… Хто ти?

— Номмо…

— Але хто ти? Чому ти такий?

— Не зараз… Не зараз, Білкаре… Головне, що ти вже з’явився, і тепер усе буде добре. Ти про все дізнаєшся. Не бійся нас. І не думай зараз про нас. І нікому не кажи про нашу зустріч. Нас ніхто не бачить, окрім тебе. Тобі просто не повірять.

Прозорий говорив так тихо, що доводилось максимально напружувати слух.

— Даруй, я залишу тебе, Білкаре. Не думай зараз про нас… — повторив і пішов просто крізь стіну, фантастично, «ереально, містично.

Безумовно, ту ніч я не міг заснути, пролежав з розплющеними очима, думаючи, аналізуючи, намагаючись збагнути, домислити, навіть просто вигадати будь-що, аби лишень воно могло пояснити хоч якоюсь мірою те диво. Був певен, що хтось із них прийде до мене вночі. І коли десь опівночі у двері мого номера невпевнено постукали, я подумав, що то прозорі. Але не підводився. Не поспішав, бо двері були не замкнуті і до того ж я пам’ятав ту фантастичну легкість, з якою Номмо залишив мій номер, пішовши просто через стіну. Лежав напружений і зляканий. За якусь мить стук у двері повторився — невпевнений, але стримано настирливий. Тоді я, чомусь намагаючись пройти якнайтихше, не вмикаючи світла, попростував на той стук. Якусь мить стояв біля дверей, прислухаючись. Здалося, що долинали слова якоїсь розмови, але жодного слова зрозуміти не зміг. Довго стояв у напрузі. Потім сторожко прочинив двері… Але в коридорі не побачив нікого. Нікого!

А коли і ранком дорогою до головного корпусу комбінату біокібернетики, поспішаючи на комісію розподілу, я не побачив жодного прозорого, хоч і озирався щомиті, це здивувало, насторожило і злякало ще більше. Чому їх немає? І чи були вони взагалі? Може, справді зі мною не все гаразд? Пригадував, що відбулося за короткі години мого самостійного існування. Пригадував кожне слово і кожен образ, переконуючи себе в тому, що прозорі існують. Але… жодного з них не бачив, хоч вдивлявся до болю в постать кожного перехожого. Нарешті якось змусив себе заспокоїтись.

Піднявшись широкими діоритовими сходами до головного входу, зайшов і якомога спокійніше попростував довгим коридором, вітаючись зі стрічними людьми та біокіберами, посміхався, принаймні намагався посміхатися, щоб самому від себе приховати хвилювання і млосне відчуття внутрішньої непевності.

Зайшов до овальної зали і примружився від несподівано яскравого світла, що струменіло зі стелі. За великим круглим столом уже сиділи двоє біокіберів… Я відразу ж зрозумів, що вони створені також учора на інших лініях, цехах комбінату. Вони привіталися зі мною, але не було бажання розмовляти. Сів до столу і дивився на своїх товаришів, урочистих і усміхнених, точніше, напружених і схвильованих. За кілька хвилин прийшло ще двоє. Теж зосереджені і награно безтурботні.

Усі, окрім мене, як я спостеріг, були чорнявими, однакового зросту, довговидими. А я — русявий і трохи вищий за інших. Риси мого обличчя видавалися мені самому трохи крупнішими.

— Це ти — Білкар? — запитав той, що зайшов останнім і сів поруч зі мною.

— Так… Звідки знаєш?

— Здогадався… Білкаре, чому ти не заходив до нас?

— Куди? — я не міг відразу збагнути, про що йдеться.

— Ти ж ночував у «Біокіберозі»?

— Так.

— У якому номері?

— 7777.

— Ну, точно… Так нам і казали. Діон учора стукав до тебе, — показав поглядом на сусіда. — А чому ти сам до нас не вийшов?

— А звідки я. знав про, — вас? — запитав, з подивом усвідомлюючи, що мої знання виявляються менши, ми, ніж у моїх товаришів.

— Смішний ти, Білкаре. Ніхто з нас також нічого спершу не знав. Але потім… Скажімо, я подумав: «А кого ще створили сьогодні?» І запитав прямо на контрольній комісії. А потім ми зустрілися.

— Як тебе звати? — мені було ніяково. Моя поведінка виявилась дивною і нелогічною, принаймні з погляду моїх товаришів.

— Я — Геродот, а то — Гоброн, котрий по-поруч з Діоном, а за ним…

Але в цей час пролунали урочисті акорди, до зали повільно опускалися троє, стоячи на східцях ескалатора, що вів майже з-під стелі від овальних дверей. Я здалеку впізнав Олександра Сфагнума. Поруч із ним стояли золотокоса жінка і високий кремезний чоловік. Коли вони зійшли зі стрічки ескалатора, жінка простягнула кожному з нас руку і мовила: «Ларта Варич», — її долоня була тепла й лагідна, а погляд якийсь іронічний, золоте волосся струменіло на плечі. Кожен з нас тоді подумав, яка вона гарна. Ларта Варич виявилась конструктором цього ж комбінату біокібернетики, а чоловік — представником земного Центру космічних досліджень, його звали Григором Остудою. Він привітався, а ми все дивилися на красиве, одухотворене обличчя Ларти Варич, і кожен з нас подумки, підсвідомо, був захоплений її красою, заздрив і десь у глибині навіть шкодував, що він, біокібер, зовсім не схожий на цю чарівну

1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кут паралельності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кут паралельності"