Читати книгу - "Чорне озеро кохання"

Машина Олексія Каневського, яка їхала попереду «мерседеса» Трача, в крайньому правому ряду, якось криво подалася в бік тротуару і «заглухла». Каневський увімкнув аварійну сигналізацію, відкрив капот і почав робити вигляд, що копирсається в акумуляторних дротах. На Великій Васильківській одразу ж утворився затор, в якому зупинилася й машина Трача. Той швидко вийшов з «мерса», глянув довкола, чи не зустрінеться він, бува, раніше запланованого з Оксаною… Її, на щастя, ще не було. Годинник показував за десять шосту. Олексій підхопив згорток і подався на другий поверх кінотеатру, в туалет. Там він зайшов у крайню кабінку, відчинив вікно на вулицю, глянув униз… Оксана поки що не з’явилася. Олексій відчув, як його пройняло гарячою хвилею. А якщо вона не прийде? Чи був він переконливим у розмові?

Долаючи тремтіння рук, Олексій дістав деталі гвинтівки, почав збирати їх в одне страшне ціле… Нарешті все готово… На годиннику вісімнадцята рівно. Оксани немає. Подумки Олексій прокручував різні варіанти дій: перенесення зустрічі, втечу після пострілу, надійність алібі… Раптом він заспокоїв себе простою думкою: якщо Оксана не телефонує йому, то вона десь у дорозі. Якби вона не хотіла прийти, то подзвонила б… А якщо вона не прийде, не подзвонить, зникне? Як діяти?

Лихоманковий потік думок Олексія обірвала поява Оксани в умовленому місці. Олексій підняв гвинтівку, прицілився… І тут Оксана озирнулася направо, наліво… Побачила автомобіль Трача і не вагаючись зробила крок до нього. Олексій вистрілив. Ледь чутний звук на тлі міського шуму…

Трач побачив, що поцілив у власне авто. Він, не вагаючись, вистрілив ще раз, і Оксана, сіпнувшись, упала біля задніх коліс «мерседеса». Олексій тільки й устиг побачити, як кров бризнула в дівчини з голови. Він вистрілив утретє, аби довершити страшну справу, але знову поцілив у власну машину.

Трач зрозумів, що слід тікати. Він, мов у сні, розібрав і заховав зброю, геть забувши про настанови одного кримінального «авторитета», який і розказав йому, як діяти під час замаху. Олексій швидко спустився сходами і вийшов на вулицю.

Машина Каневського вже рушила, і «корок» на дорозі потроху почав зникати. «Мерседес» Олексія теж трохи проїхав уперед. Трач наздогнав його, побачивши водночас, на свій подив, лише величезну криваву пляму на асфальті.

Тіла Оксани не було! Олексій, не знаючи, що й подумати, прожогом сів у машину і наказав переляканому шоферові якнайшвидше ушиватися з цього місця.

Уже в авто, коли вони виїхали на вільний від заторів бульвар Лесі Українки, Олексій, перебравши можливі версії зникнення Оксани, вирішив, що вона, тяжкопоранена, зуміла піти з місця події. То було дуже кепсько: Олексій не знав, де тепер Оксана, наскільки тяжко вона поранена і як діятиме проти нього. Від таких думок він укрився холодним потом. Обличчя перекосилося, і він, на превеликий подив і жах водія автівки, почав гірко плакати. Трохи згодом, уже під’їжджаючи додому, Олексій сміявся, мов навіжений. І шофер з полегшенням провів шефа, з яким незрозуміло що коїлося, до дверей помешкання.

Оксана, побачивши автомобіль Трача, зробила рішучий крок до сріблястого «мерса» з тонованим склом вікон. Зараз вона все скаже цьому крутію і нахабі Олексію, який не здатний навіть точно виконувати її накази. Вбивати його було ще рано, він мав знадобитися для справи зведення зі світу величезної кількості людей. Формулу «Амброса» змінено, скоро оновлений «еліксир», що ставав відтак небезпечним зіллям, мав надійти у продаж. І тоді… Тоді енергія померлих додасть Оксані ще більше сили і влади над людьми. А поки що вона пила незмінений препарат у величезній кількості. Їй треба було перевірити деякі аспекти його дії на незвичайному організмі, організмі відьми.

Оксана простягнула руку, аби відчинити задні дверцята «мерседеса» і… В цю мить вона відчула страшний біль, удар в голову. Непритомну дівчину кинуло на асфальт. Кров розтікалася довкола неї, але за кілька секунд вона розплющила очі, отямилася і, витираючи кров з обличчя, пішла між машин, які стояли в заторі, на протилежний бік вулиці. На неї дивилися приголомшені водії й перехожі. А Оксана, дійшовши до входу в пасаж на Великій Васильківській, раптом схаменулася. Чому вона пішла сюди? Адже треба було затримати Олексія, його авто! Цей замах, безумовно — справа його рук.

Дівчина озирнулася, але сріблястого мерседеса вже не було видно. «Корок» на дорозі зник і машини поволі, але рухалися.

Між тим Оксана, не побачивши автівки Олексія, поволі йшла до Шевченківського парку, аби посидіти там, подумати, як діяти далі. Вона була впевнена, що вдома на неї чекає засідка — з озброєними людьми, священиком, свяченою водою…

У парку вона вмилася водою з фонтана, викликавши здивовані й насторожені погляди досить численної публіки, яка прогулювалася вечірнім садом. Оксана відчувала, що з нею коїться щось незвичне. Її сіпало, корчило, і вона була змушена сісти на лавку, аби втриматися на ногах. Дівчина зауважила зневажливі погляди якихось молодих людей і неприховане зауваження щодо неї русявої дівчини: «Бач, як плющить стару бомжиху! Мабуть, коліс перебрала!». Вона — стара бомжиха?! Вона, — юна, вродлива, якій усе під силу?! Оксана хотіла сказати щось зле тій дівчині, проказати вголос закляття, після якого та юнка б за добу померла… Але замість дзвінкого підліткового голосу Оксана почула від себе старече шемрання. Вона тільки в цю мить звернула увагу на свої руки — в плямах пігменту, зморшках, із тонкими сизими венами — руки старої жінки.

Охоплена страшною здогадкою, Оксана кинулася до дівчини, яка, сидячи на парковій лавці, розглядала себе в люстерко. Відьма вихопила дзеркальце з її рук і глянула на своє відображення. Із люстерка на Оксану дивилася сива стара жінка, разюче схожа на її бабу Палажку.

Нажахана стара кинула дзеркальце і пошкандибала геть. Швидко йти вона не могла. Оксана дійшла до штучної водойми у формі Чорного моря