Читати книгу - "Вибрані поезії"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані поезії" автора Альфонсіна Сторні. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Додати в закладку:
Додати
Перейти на сторінку:
Його душа — та, що тобі належить; твоя душа женеться, жалюгідна, за потягами вітру й папірцями. Музична сторінка
Побачила її я на заході — п’ять нотних нерозбірливих лінійок; напнуті ниті позначали чорним птахи неначе, їх було багато. Збиралися вони в ключах, в акордах у надвечірній ружі манускрипта; із диригентським помахом зникали, веселі до безумства, з партитури. … Легеньке тріпотіння пентаграми невдовзі заніміло на рівнині, єдина нота ще звучала довго… Повернення четвертих, восьмих часток скидалося на помах крил у ночі, що ряботиння відновляв сторінки. Вухо
Маленький рів із райдужних западин, із мертвими слонами, з жолобками світла навпроти; таємнича стулка, печера у зажурених верхів’ях людської шиї; червоняста мушля, яка передає морів дзижчання; пронизана звиванням лабіринтів, де злочини готуються таємно. Часом під сонцем, що нам кров дарує, черленим намальоване бескеттям, нагадуєш ти небо світанкове. Ти розгорнулось, як щербатий місяць, і там, у чорнім глибу підземелля, де позіхає лев розумування. Зуб
Вежа самотньо зводилась до неба над пагорбком, її коріння вперте просило землю про нову підтримку, і зблискував зубця міцного мармур. У тій дробарці обертався всесвіт понад сто раз, мололися рослини, що з повенями близько пропливали, рис італійський і горіх зі Сходу. Шукав поживи, стоячи незрушно, але почав війну проти Росії, Голландії, Норвегії водночас. Коли міцні вітри його здолали, і він упав, неначе дуб розбитий, поранена земля його здригнулась. Сльоза
Ні, не моя, це — мачуха Едіпа, і Геркулес кував її, вогненну; бо мої очі, кратери прадавні, спізнали лаву іншими очима. Ні, не моя, бо впала в мою руку із іншого, посушливого світу; серпневий місяць, перекритий мохом, лютневе сонце, що вапном затерте. Вже прихисток свій жар мені дарує, та сліз не проливаю я за тим, хто змальовує цей світ і сто веселок; озерні кола, золоті постелі, ліани з криці, осяйні, мов зорі, здіймає, кришталеві, в синім лісі. До мадонни поезії
До ніг твоїх я припадаю, грішна, проти землі блакитної — я з темним лицем; ти — діва поміж пальм численних, які чомусь не сивіють, мов люди.
Побачила її я на заході — п’ять нотних нерозбірливих лінійок; напнуті ниті позначали чорним птахи неначе, їх було багато. Збиралися вони в ключах, в акордах у надвечірній ружі манускрипта; із диригентським помахом зникали, веселі до безумства, з партитури. … Легеньке тріпотіння пентаграми невдовзі заніміло на рівнині, єдина нота ще звучала довго… Повернення четвертих, восьмих часток скидалося на помах крил у ночі, що ряботиння відновляв сторінки. Вухо
Маленький рів із райдужних западин, із мертвими слонами, з жолобками світла навпроти; таємнича стулка, печера у зажурених верхів’ях людської шиї; червоняста мушля, яка передає морів дзижчання; пронизана звиванням лабіринтів, де злочини готуються таємно. Часом під сонцем, що нам кров дарує, черленим намальоване бескеттям, нагадуєш ти небо світанкове. Ти розгорнулось, як щербатий місяць, і там, у чорнім глибу підземелля, де позіхає лев розумування. Зуб
Вежа самотньо зводилась до неба над пагорбком, її коріння вперте просило землю про нову підтримку, і зблискував зубця міцного мармур. У тій дробарці обертався всесвіт понад сто раз, мололися рослини, що з повенями близько пропливали, рис італійський і горіх зі Сходу. Шукав поживи, стоячи незрушно, але почав війну проти Росії, Голландії, Норвегії водночас. Коли міцні вітри його здолали, і він упав, неначе дуб розбитий, поранена земля його здригнулась. Сльоза
Ні, не моя, це — мачуха Едіпа, і Геркулес кував її, вогненну; бо мої очі, кратери прадавні, спізнали лаву іншими очима. Ні, не моя, бо впала в мою руку із іншого, посушливого світу; серпневий місяць, перекритий мохом, лютневе сонце, що вапном затерте. Вже прихисток свій жар мені дарує, та сліз не проливаю я за тим, хто змальовує цей світ і сто веселок; озерні кола, золоті постелі, ліани з криці, осяйні, мов зорі, здіймає, кришталеві, в синім лісі. До мадонни поезії
До ніг твоїх я припадаю, грішна, проти землі блакитної — я з темним лицем; ти — діва поміж пальм численних, які чомусь не сивіють, мов люди.
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані поезії», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Вибрані поезії» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані поезії"