Читати книгу - "Повзе змія"

Поминали Корбута в актовій залі управлінського Будинку культури. Глодові після третьої чарки, випитої мовчки і стоячи, стало фізично важко переносити увесь цей офіціоз. Спочатку всі по черзі мусили по п'ять хвилин постояти біля труни в почесній варті. Проти самої процедури Глод у принципі нічого не мав, але черга з товаришів по зброї виявилася величенькою, і коли нагоджувалося чергове начальство, Черниченко брав новоприбулого за лікоть, підводив до голови черги, і з боку це мало такий вигляд, що керівництво має привілей віддати загиблому останній борг поза чергою. Потім, коли біля могили почали штовхати промови ті, хто навряд чи й знав, як виглядав Серьога Корбут за життя, траурна церемонія набула особливо гнітючого відтінку. Розуміючи, що в таких ситуаціях ніколи нічого оригінального сказати не можна, Глод усе одно не міг прийняти подібного стану речей. Винесли труну, сказали біля могили кілька слів, закопали мужика, поплакали, пом’янули і розійшлися. За роки своєї оперської роботи Максові доводилося — куди ж подітися! — досить часто бувати на похоронах убитих бандитами міліціонерів, та цього разу йому здалося, що похорон Корбута перетворився в якусь дивну й незрозуміло зразково-показову акцію. Притула сказав йому за столом: місцеве телебачення і журналісти провідних міських газет отримали персональне запрошення від керівництва УМВС, крім того, тесть Глода скористався своїми особистими контактами і запросив телегрупу з телеканалу «Інтер». Сюжет про похорони убозівця, загиблого від руки безжального бандита, планувався у випуск новин, та Максим не збирався дивитися телевізор. Вибравши момент, він, Сташенко та ще кілька оперів, які знали Серьогу особисто, пішли з-за столу. Прихопивши кілька пляшок у найближчому магазині та взявши якоїсь простенької закуски, вони поїхали на конспіративну хату, де Сташенко періодично проводив зустрічі з агентурою і куди періодично водив баб, пом'янули Корбута в тісному колі своїх. Потім дорогою додому Глод зайшов у ще один питний заклад, перехилив сто грамів уже на самоті й запив усе це пивом. Удома дав Наталці роздягти себе і вкласти в ліжко.

На ранок він усе чітко пам'ятав, аби проаналізувати ситуацію і зрозуміти: ота остання горілка з пивом була абсолютно зайвою. У роті — сухо, зовсім некомфортно й гидко, відригувалося кислим, повіки розліплювалися важко, тупий біль пульсував у скронях. Уся паршивість його вранішнього стану помножувалася на день тижня. Сьогодні субота, за інших обставин він, можливо, мав би законний вихідний. Тим більше, що справу про напад на фірму «Драко» розкрито і передано слідчому. Одним клопотом менше, хоча з власного досвіду Максим знав — не надовго. Але з урахуванням ситуації капітана Глода могли сьогодні терміново викликати на роботу.

Поруч сопіла дружина. От хто має незмінний вікенд. На Максове щастя, Наталка зовсім не переймалася фактом, що не може у вихідні бути з чоловіком і вести, як належить подружжю, якусь подобу світського життя. Наприклад, ходити в гості на чай з тістечками, у кіно, театр або просто гуляти. Навіть повалятися вдома перед телевізором — і то щастя. Глод кілька разів ловив себе на думці: Наталка все ж таки переймається, просто не подає вигляду, бо так вихована і звикла. Іноді вони все ж таки проводили вихідні разом, і в більшості випадків чоловік півдня відсипався, а дружина читала, згорнувшись калачиком у кріслі, або розслаблено глипала в блакитний екран. На календарні свята вони йшли або до її батьків, або, коли стояла гарна погода, вибиралися на шашлики. Трошки врізноманітнювала життя родини Глодів Максимова відпустка — Наталка вже кілька років поспіль пробивала їм через фірму путівки в Крим, у пристойний санаторій. А одного разу навіть вдалося виїхати в Анталію на тиждень, хоч Глодові там не сподобалося. Він ніколи не думав, що буде почуватися так незатишно й незручно в незнайомому мовному середовищі, серед незвичної спеки та гармидеру турецьких базарів. Його шлунок, котрий запросто перетравлював дешеву горілку, невідомо з чого зроблений самогон, смажені біляші та чебуреки, пиріжки з лівером та вчорашні бутерброди зі скрученою ковбасою, відмовився перетравлювати страви східної кухні. Навіть дублянка, задешево виторгувана дружиною, не принесла радості — недовго в ній козирився. Під час одного виїзду «на труп» у підвалі зруйнованого будинку доводилося пересуватися, зігнувшись у три погибелі і підсвічувати ліхтариками, Глод подер рукав об цвях. Після цього повісив модний одяг у шафу, віддаючи перевагу зручнішому для щоденної оперської роботи вбранню. Словом, враження від першої в житті закордонної поїздки лишилися не найкращими.

Настінний годинник показував пів на восьму ранку. Глод відкинув край ковдри і обережно спустив ноги на підлогу. Він не боявся розбуркати дружину — різкі рухи в такому стані йому самому були протипоказані. Щойно він звівся на рівні ноги, як спальня гойднулася, підлога похилилася, стіни зсунулися ліворуч під невеличким кутом, перед очима заджмелилися різнокольорові цяточки, у вухах зашуміло. Глод обережно сів на край ліжка, потім так само обережно підвівся. Цього разу кімната не зрушила з місця. Максим пошукав босими ногами капці, знайшов їх і просто в трусах почовгав на кухню. Щільно прикривши за собою двері, прочинив кватирку і жадібно вдихнув вогке весняне повітря. Нинішній березень видався сльотавим, а сьогодні за вікном узагалі кружляли біленькі крупинки. Зима, як часто буває цієї пори року, не поспішала прощатися, нагадувала про себе дрібненьким мокрим снігом.

Глод узяв із підвіконня пачку цигарок, жадібно прикурив, затягнувся, закашлявся, кашель лише посилив головний біль. Та Максим не здавався — зробив добренну затяжку та, ігноруючи керамічну попільничку у формі міліцейського кашкета, перевернутого догори — подарунок дружини на День міліції, знайомий скульптор ліпив на замовлення — струсив попіл просто за вікно. Дивлячись на кружляння сніжинок, він докурив цигарку до фільтра, пульнув у кватирку бичок і запалив газ під чайником.

Крізь причинені двері до нього долинув звук телефонного дзвінка. Бігти до телефону не хотілося, бо Глод усім своїм похмільним нутром відчував — точно по його душу, а ще ж немає восьмої ранку, невже той, хто оце дзвонить, не розуміє — вчора ховали Серьогу… Дзвінок стих, а через хвилину на кухню зайшла заспана Наталка, кутаючись у махровий халат, і подала чоловікові трубку радіотелефону. Тримаючи