read-books.club » Фантастика » Помирана 📚 - Українською

Читати книгу - "Помирана"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Помирана" автора Тарас Антипович. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:

— Мо’, не вмер, а спить — ви мацали? — приховуючи хвилювання, перепитав Нельсон. — Було ж колись, шо старого Пепу аж до колодязя доперли з плачами, а він там устав і давай усіх обкладать.

— Та задубів Кальман, холодний, як жилізяка! Шо ж ми, трупа не пізнаєм! — запевнив Базука. — Ну, піду я, бо нести буде нікому. Сьогодні ми не робим. Траур, торванабой.

Нельсон знову подивився на свої руки. Те, що вони й досі були здатні виконувати якісь звичні рухи й маніпуляції, виглядало вкрай підозрілим. Руки мусили перейняти мертвість Кальмана, стати її продовженням, натомість вони вдавали, що нічого подібного не було, жили своїм ужитковим життям.


* * *

Унизу зяяло провалля між бетонними сходами. Від зрізаних колись давно перил лишились небезпечні штирі. Нельсон ніяк не міг зрозуміти, що змушувало Саву до кінця залишатися в цьому аварійному домі, а не переселитися в надійний гараж або підвал, як робили нормальні коритяни. Нельсон штовхнув рипучі двері, кинув торбу на підлогу. У гамаку лежала Божена, похитуючи протезом.

— А ти чого тут? — здивувався він.

— Прийшла Саву провідать, погомоніть.

— Сава ж помер, — бовкнув Нельсон тупо, на автоматі.

— Правда?.. — прикусила губу Божена. — Ну тоді ти теж підійдеш. Чи нам уже й побалакать нема про шо?

— Уже балакаєм, — Нельсон поцілував її в лоба і сів у ногах на край металевої сітки. Почувався розбитим вщент.

— Їсти будеш? — запропонував знічев’я.

— Нема в мені місця для їдла. Шо не ковтну — вертаю назад.

Обличчя Божени — ледь-ледь підпухле, ніби налите водою — про щось мало сказати йому. Але він блукав десь у собі, шпортався в тенетах гріхів і надій, планів і креслень.

— Ночі холодні. І страшно мені, — зізналась Божена.

— Скоро вже, скоро. За місяць управимось… — торочив Нельсон про своє.

— Шо ж ми все ждем, рабой! Не живем, а ждем, поки день пройде! Один, другий, третій…

— Роби й собі шось. Так житуха коротша здається.

— «Роби-роби»… Луччє піти за Колючку та попроситься вже до Тих.

— Ти шо чешеш! Хто ми без свого Корита — голота кончена та рвань бездомна! А думаєш, по той бік Колючки луччє живуть?! Ну, чорнуху Вони п’ють. Так і ми скоро пить будем!

За вікном висівалися перші спори вересневого дощу. Нельсон підійшов до стіни — тієї, що ще зберігала геометричні каракулі покійного господаря цього дому.

— Диви: камінь-дерево вже завалили. Осталось трубу викотить на Корито, запхать у неї те дерево, підпалить і всунуть в одходи. Жар буде в трубі закритий і не промокне. Тепло дойде до чорнухи, і вона вибродить.

Божена навіть не глянула на креслення, які бентежили розум Нельсона. Відвернулася до протилежного кутка. Її плечі враз затряслися.

— Ну, шо таке? — розгубився Нельсон. — Якшо мерзнеш, то я пічку дам, оно чудо яке, і дров не треба. Не кисни, ну.

— Ти мене колись звав до себе жить, — ковтнула сльозу Божена. — А тепер чого не звеш?


* * *

Базука тугіше затягнув болти на фланцях й один із них тут-таки розламався навпіл. Майя дістала йому інший із коробки, запустила тонкі пальці поміж шайби, допитливо слухаючи дзенькіт металевих деталей.

— От, і це гниле! — обурився Базука. — А раніш на Кориті у людей були рідкі гвіздки — мені дід показував.

— Не було у тебе діда. Ґик, — перебив Гена, клацнувши кадиком. Він сидів поруч, демонстративно байдикуючи.

— Не мій дід, а чужий. То я тоді думав, що він мій. Та яка разниця! Гвіздки були такі, в тюбиках — білі-білі. Видавив — і воно засиха, і вже не зломиться, не трісне. А я лікарство з них робив. Бо коли холодно — то шо тре’? Дірки в голові затулить! Я у вухо собі заливав і так ходив, поки вітри дули. Ні разу за зиму не простудився.

У цей час Нельсон з іншими коритянами підтягнув повалене камінь-дерево ближче до полігону. Тепер у роботі допомагала Скирта — широкоплеча жінка з Депо, яку звіддаля часто плутали з чоловіками. Залучати односельців до толоки ставало дедалі важче, але з нею поталанило — витривала була робітниця.

До гурту прибився і дядько Момот. Глухонімий з народження, він добре читав по губах і часто вертів головою, щоб не прогледіти важливі діалоги трударів. Було в ньому щось дуже симпатичне, як у собаки, що розуміє значно більше, ніж говорить.

Чотири секції труби знову стали єдиним цілим. Нельсон по-хазяйськи стукнув носаком чобота об фланець, наче це була найбільш репрезентативна проба конструкцій на міцність.

— Підкотим до Корита, чи шо… — мовив він. — А як розвалиться по дорозі — Базуку не годувать.

— Ага, Базука винен, шо болта у вас нема крепкого, — насупився той. — Од тебе й так усі тікають, народ смислу в тобі не бачить. Сава був нудзип, і ти — лободзип. А ше як я піду…

— Ану, давай не пашталакай, — штрикнув Базуку ліктем Гектор. — Погнали!

Майя лише печально подивилась на Нельсона і залишилася сидіти біля рову в нав’язливому товаристві Гени.

Трохи котили, трохи тягли. Вимушена близькість усіх цих людей викликала у Нельсона змішані емоції — чи то зворушення, чи то роздратування. Шлях пролягав там же, повз намет Горбатої Кет, і Гектор напружився, прискіпливо оглядаючи його. Мешканка цієї конструкції тут же не забарилась засвідчити свою присутність, відкинувши вхідний клапоть вицвілого тенту.

— А я вас виглядаю, — мовила Кет, вилазячи з намету на чотирьох.

— Ой, не начинай, — пригрозив Нельсон. — Ми тобі зла не хотіли, просто штирило од

1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помирана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помирана"