read-books.club » Фантастика » Помирана 📚 - Українською

Читати книгу - "Помирана"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Помирана" автора Тарас Антипович. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 47
Перейти на сторінку:
відвернувся Гектор.

— Ща, принесу, — кивнув Нельсон у бік будинку. — Я приберіг на чорний день.

— Та тут кажний день чогний, не настачишся, — промимрив Гектор.

Нельсон повернувся з двома контурними упаковками — по десять таблеток у кожній — і кухлем жовтавої дощової води.

— Ооо, це ловка шняга, — силувано всміхнувся Гектор, вилущуючи пігулки з чарунок. — Ловка… тіки сушить од неї, дялб.

Вони удвох спожили весь запас стимуляторів, і через годину видимий світ почало заливати барвами. Виглядало ніби дитина-бог узялася за розмальовку Корита і його околиць. Палахкотіли обгортки від шоколаду, оранжевим переливався поліетилен, жмути скловати стали кислотно-салатовими, брудний пісок — темним золотом. Навіть шестерня в голові Гектора набула відтінку благородної бронзи. Кольори — усі без винятку — милували око. З ними прийшла безтурботність, легкість рухів і слів.

Нельсон завів із братом невимушену бесіду і не припиняв дивуватися розкішному довколишньому калейдоскопу, в якому сміття було не просто сміттям, а щонайменше шедевром композиції. Кожен предмет посідав єдино правильне для нього місце, і Нельсон почувався безмежно вдячним за таку точність розташування всього, за таку зграбність і гармонію простору, а ще — за свою невипадкову участь у цьому благодатному пейзажі. Піт котився з лобів рясним діамантовим градом. Гектор приніс цілу каструлю води, вони черпали і пили, і кожен ковток живив якісь внутрішні струни краси, які так довго мовчали і врешті зазвучали на повну силу.

Душа бриніла нарозхрист, прагнула дружніх обіймів. Вулицею якраз чвалали люди з Гаражів — несли сплетені сіті на птахів. Нельсон покликав Веню і приязно замахав йому. Той у відповідь погрозив кулаком, із ударних кісточок якого стирчали свіжоімплантовані сталеві шипи. Але навіть це не внесло дисонансу в загальну ідилію.

Довколишня яскравість наснажувала організм. Хотілося діяти, та що там — вершити подвиги, долати пустелі й крушити гори, розганяти хмари і пускати дощі навспак. Нельсон випростався, гордовито випнув ребра. Гектор чухався так, наче його обсіло полчище бліх, але теж випромінював чистий ентузіазм.

— Тіло свербить, бо хоче робить, — пояснив Нельсон.

— То давай шо-небудь гоздовбаєм, ялбухан! — розвинув думку Гектор.

— Не тре’ нічого ламать. Будем творить чудеса, ілуха!


* * *

Труби лежали, як кості древніх тварин — припорошені, поїдені часом. І Нельсон подумав, що даремно така цінна річ правильної форми залишається у всіх на виду. Втім, його думки плутались, наскакували одна на одну і розсипалися, наче попіл.

— Берися, покотим, — нарешті знайшовся він.

Гектор із готовністю вперся руками в трубу.

— А чого не питаєш, куди? — усміхнувся Нельсон.

— Йухоп. Душа гуля! — заіржав Гектор.

Труба підскакувала на консервних банках, вритих у пісок. Божественно лускали подушечки пухирчатих упаковок під ногами. Доводилося оминати похилі бетонні стовпи з перуками обрізаних дротів на вершечках. Ближче до Корита починалася гладенька, виметена вітрами ґрунтова дорога. Гектор заскочив на трубу і побіг, акробатично перебираючи ногами. Через сотню метрів вони побачили напнутий вицвілий намет. Горбата Кет сиділа коло нього, тримаючи приймач коло грудей, як немовля.

— Здоров, ханаврук, як твоє радіво? — запитав Нельсон.

— Не твоє діло, бойобвод! — почулось у відповідь.

— Іди, покатаєм тебе, — миролюбно запропонував Гектор.

— Ох, не зліть мене. Тут техніка робе силенна — підлізете, то порозрива вам бошки, — пригрозила Кет.

— Ну-ну, нас і так рве, — підійшов поближче Нельсон.

— Не сунься! — озлилася старенька. — Божена он твоя з голоду вже пухне. А ти… Нудзип такий, шось би путнє сотворив людям, чим отак снувать дурно. Ні колоба в хаті, ні святого в голові — тьху на вас!

— Шо нам колобу поклони бить! Ми — люди діла, — заявив Гектор.

— А давай, Кет, ми тебе рівнять будем — може, виправим, та й не така злюка будеш, — запропонував Нельсон з ентузіазмом.

— Тіпун на тебе! Шо Корито скривило, то вже не розігнеш, — узялась вона за спину.

— А ми попробуєм! Ану, бро, підсоби. В трубу поміститься? — схопив Нельсон жінку під руку.

— Хто мене займе — радіво на нього настрою! Виродки! — спробувала пручатися вона.

Гектор, здіймаючи пил, котив трубу, а в ній усередині, як у чортовому колесі, оберталась і продовжувала сипати прокльонами Горбата Кет. Радіоприймач, який вона нізащо не хотіла випускати з рук, врешті-решт торохнувся об метал, розколовся і на ходу вивалився на землю. Відчуття безпомильності і значущості всіх подій не полишало Нельсона. Повний гордості за кожну прожиту мить цього незабутнього дня, він узрів розведену гармошку неба з вечірніми брижами хмар, обпаленими пурпуровим сонцем.


* * *

Ранок навалився, як бетонна плита. Передчуваючи депресуху, яка неминуче прийде після вчорашнього драйву, Нельсон із братом ще вдосвіта заходилися кріпити секції труби. Потім планувалося закотити те все на Корито, увігнати в масив відходів (в уявленнях Сави це було не набагато складніше, ніж устромити голку в поролон). Монотонна робота рятувала від панічних атак. Болти зі скрипом заходили в отвори потрісканих фланців, руда труха сипалась із гайок. Невиспаний і чумний Базука приплівся до них із Депо і став над душею.

— Там у нас Кальман учадів. Хоронить будем. Ви йдете?

Нельсона немов струмом пробило, аж обценьки випали з рук. Здалося, що вирячені баньки Кальмана ще раз кліпнули на нього з потойбіччя.

— Знаю, ти його не сильно уважав, — понизив голос Базука.

— Шо він нюхав? — виказав Гектор фаховий інтерес.

— Замішав краску, нотецу і ше шось таке вонюче. Казав, шо голод перебива. А тоді поналивав у хаті, закрився та як заснув…

— «Сауну», значить, замутив, а потім пегедегжав. Було б гозбудить його, — розтлумачив Гектор зі знанням справи.

1 ... 23 24 25 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помирана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помирана"