Читати книгу - "Білі зуби"

за рогом, відвідувала пренатальні курси для жінок-азіаток), обидві жінки почали бачитися частіше. Такі несміливі на початку стосунки — кілька спільних обідів у місті, десь-якась випадкова кава — починалися як своєрідна партизанська війна проти їхніх чоловіків, але з часом переросли у справжню дружбу. Вони відмовилися стати співучасниками чоловічого замилування суспільним життям, а відтак мали час насолоджуватися іншими його гранями: прогулюватися, ходити на пікніки, сперечатися і вчитися, а ще дивитися старі французькі фільми, на сеансах яких Алсана скрикувала і закривала руками обличчя, щоразу, коли з’являвся хоч натяк на оголене тіло («Заберіть це! Ми не хочемо дивитися на цю гидоту!»), а Клара ніби підглядала, як живе інша частина людства, та частина, котрій знайомі романтика почуттів, пристрасть та життєва насолода. Та, інша частина людей, котрі мають секс. Це життя могло б бути і її життям, якби вона одного прекрасного дня не опинилася на вершечку сходів, біля підніжжя яких сидів Арчібальд Джонс.

Пізніше, коли їхні животи виросли надто великими і сидіти у кріслах кінотеатру стало некомфортно, жінки почали зустрічатися в обідню пору в Кілбурнському парку; часом до них долучалася ще племінниця-соромітниця, тож усім трьом доводилося тулитися на одній лавочці, доки Алсана розливала з купленого на розпродажу термоса й тицяла в руки Кларі чай без молока та з лимоном. Далі розгорталися кілька шарів паперу і на світ з’являлись різноманітні лакоминки: смачнючі крученики, крихкі індійські солодощі, котрі випадали з пакунків, наче різнобарвні скельця калейдоскопа, пиріжки з пряною телятиною, салат з цибулі; Алсана говорила Кларі:

— Їж давай! Пхай всьо це в себе, дурочка! Воно там у тобі товчеться туда-сюда твоїм пузом і чекає, коли його врешті нагодують. Так шо давай не муч його, жінко. Чи ти хочеш заморити його голодом? — Адже то тільки ззовні видавалося, що на лавочці сидять троє — насправді їх там поміщалося шестеро (троє живих і троє ще не народжених): у Клари була дівчинка, в Алсани — двоє хлопців.

Алсана тоді казала:

— Та ніхто й не нарікає, якщо подумати. Діти — це благословення, і чим їх більше, тим краще. Але я тобі кажу, коли я повернула голову і побачила той самий, ультра бізнес як там його…

— Ультразвук, — поправила Клара, старанно пережовуючи рис.

— Ага, так ото мене там чуть шляк не трафив. Двоє! Тут хоча би одного прогодувати!

Клара засміялася і сказала, що вона уявляє собі Самадове лице, коли він це побачив.

— Ні, дорогенька, — відповіла Алсана з докором, ховаючи свою величезну ногу в складках сарі, — він нічого не бачив. Його там не було. Я не хочу, щоби він дивився на такі речі. Жінка мусить мати щось приватне — чоловіку не треба втручатися у її тілесні справи, пхатися до жіночих… частин тіла.

Племінниця-соромітниця, котра сиділа між ними, пирхнула крізь зуби:

— Шоб мене розірвало, Алсі, ну, він же мав якийсь стосунок до отих твоїх частин тіла чи ти зачала непорочно?

— Як грубо, — сказала Алсана Кларі з істинно британською пихою, — вона вже надто доросла, аби бути такою безкультурною, хоча й замолода, щоби краще розбиратися в таких речах.

Й тоді Алсана і Клара, неначе віддзеркалюючи одна одну, що трапляється, коли люди переживають однаковий стан, обидві водночас поклали руки собі на животи.

Ніна поспішила виправдатися:

— Да… ну, ладно… А як ви їх назвати думаєте? Є вже якісь ідеї?

— Меена і Малана, якщо народяться дівчатка, — рішуче озвалася Алсана, — а як хлопці, то будуть Маджід і Міллат. М — добра буква, сильна. Махатма, Магомет, отой кумедний містер Моркамб з «Моркамб і Вайз» — це буква, якій можна довіряти.

Однак Клара була більш обережною, бо давати ім’я видавалося їй неабиякою відповідальністю, божественним завданням, котре лягає на плечі простих смертних.

— Якщо це буде дівчинка, то мені, думаю, пудобається Айрі. Це на нашій гувірці означає окей, спукійно, мирно, розумієте?

Алсана вжахнулася до того, як вона закінчила речення:

— Окей? Це ім’я для дитини? Може, ти ще назвеш її Не хочете солі чи перцю? або Яка в нас гарна погода!

— …а Арчі хоче назвати Сарою. Ну, проти Сари нема шо усубливо заперечувати, ну але і нема чуго тоже тішитися. Я думаю, шо якби з мене була добра жінка для Авраама…

— Ібрагіма, — не стільки з коранічного педантизму, скільки інстинктивно поправила Алсана, — він народжував дітей, навіть коли йому було сто років, бо ж на то була воля Аллаха.

Ніна встряла в розмову, не даючи їй повернути в небажане русло:

— Мені подобається Айрі. Прикольне ім’я, колоритне і ні на що не схоже.

Алсана була в захопленні.

— Та дай собі спокій, думаєш Арчібальду не все одно, чи воно колоритне і ні на що не схоже? Я б на твому місці, золотко, — сказала вона, поплескавши Клару по коліні, — я б таки назвала Сарою і на тому все. Інколи цим чоловікам треба дозволяти наполягти на своєму. Все за дрібничку — як це сказати англійською? За дрібничку, — вона приклала пальця до міцно стулених губ, неначе сторож при воротах, — шш.

Але племінниця-соромітниця у відповідь швидко-швидко закліпала своїми пишними віями, накинула університетський шарф на голову, як чадру, і сказала з сильним акцентом:

— О, так, тітонько, так, така собі маленька індійська жінка, котра тільки й знає підкорятися. Весь час мовчиш, бо він до тебе говорить. І навіть якщо ви кричите і обзиваєте одне одного, він усе одно тебе не чує. Врешті-решт його все одно буде зверху, бо він може робити, що йому завгодно і коли завгодно. І більшу половину часу ти навіть не знаєш, де він, чим займається і що