Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

про неї не безпосередньо від Лені, а через третю особу — ненадійного свідка Генріха Пфайфера), що Лотта «вже тоді, певне, була для батька постійною спокусою — я не кажу спокусницею». Принаймні Лотта називає ті родинні зустрічі за чашкою кави, на які старший Груйтен часом прилітав з Берліна чи Мюнхена або навіть, як запевняють, з Варшави, «жахливими», «просто нестерпними». М. в. Д. каже, що вони були «страшні, просто страшні», а Лені обмежується коментарем: «тяжкі, дуже тяжкі».

Відомо, навіть від такого упередженого свідка, як М. в. Д., що ці відпустки «просто вбивали» пані Груйтен, «вона не здатна була боротися з тим, що діялося в її родині». Лотта Гойзер недвозначно називає це «інтелектуальною формою батьковбивства» і твердить, що вбивчий політичний сенс цитат із названого вище Райберта «саме тому так тяжко вражав Груйтена, що він перебував у самому центрі політичного життя, знав найважливіші політичні таємниці: скажімо, про будівництво казарм у Рейнській області, задовго перед тим, як вони могли знадобитися, чи про намір споруджувати велетенські бомбосховища — і якраз тому вдома не хотів навіть чути про політику».

Лені переживала ті гнітючі дев'ять місяців не так тяжко чи, може, не так напружено, як інші, хто стежив за подіями в їхній родині. Вона в цей час — приблизно в липні 1939 року — зглянулась на благання одного юнака, вірніше, зглянулася б, якби він був звернувся до неї з благаннями; щоправда, Лені не знала, чи це справді той, кого вона так палко чекала, знала тільки, що зрозуміє це аж тоді, як зглянеться на його благання. То був її двоюрідний брат Ергард Швайгерт, син лангемаркської жертви і дами, яка про нього казала, що він мав такий вигляд, наче загинув під Лангемарком. Ергард, «через свою природжену нервовість і незвичайну вразливість» (його мати), не зміг подолати такого важкого освітнього бар'єра, як екзамен на атестат зрілості, навіть така безжальна інституція, як «Імперський трудовий фронт», тимчасово відіслала його додому; після того він вирішив здобути «огидний» (означення самого Ергарда, засвідчене М. в. Д.) фах шкільного вчителя і навіть почав готуватися до «іспиту на здібність»[14], аж раптом опинився в іншій безжальній інституції, де зустрівся зі своїм двоюрідним братом Генріхом, який узяв його під свою опіку і, буваючи вдома під час відпусток, досить відверто пробував звести зі своєю сестрою Лені. Він купував їм квитки й «посилав їх у кіно» (М. в. Д.), домовлявся зустрітися з ними після сеансу, «а сам не приходив» (див. вище). Таким чином Ергард не те що більшу частину своєї відпустки, а всю відпустку проводив у Груйтенів, матір же відвідував тільки вряди-годи й гостював у неї так недовго, що та й досі не може з цим змиритися; вона категорично заперечує, що між її сином і Лені існував роман, який міг би скінчитися «чимось серйозним». «Ні, ні і ще раз ні... з тією, з дозволу сказати, дівчиною... ніколи». Але якщо й можна казати щось напевне, то лише те, що Ергард, починаючи від своєї першої відпустки — десь у травні 1939 ржу,— просто-таки обожнював Лені; тут є надійні й авторитетні свідки, особливо Лотта Гойзер, яка відверто заявляє: «Ергард був би безперечно кращий за тих, що траплялися потім, принаймні за того, що з'явився сорок першого року. Але, може, не кращий за того, якого Лені знайшла собі сорок третього». Вона сама признається, що не раз пробувала заманити Лені й Ергарда у своє помешкання й лишити їх там самих, «щоб у них, нарешті, щось вийшло, хай їм чорт. Якого біса ще чекати? Хлопець здоровий, надзвичайно милий. Йому минуло двадцять два роки, а Лені було сімнадцять з гаком. І їй, щиро вам кажу, був саме час любити. Дівчина вже стала жінкою, прекрасною жінкою. Але ви собі навіть не уявляєте, який той Ергард був несміливий».

Тут нам треба, щоб не вийшло ще якихось непорозумінь, охарактеризувати Лотту Гойзер. Рік народження — 1913, зріст — 1 м 64 см, вага — 60 кг, сивувата шатенка, запальна, як порох, з діалектичним мисленням, хоч її й не вчили діалектики, людина, можна сказати, дивовижної відвертості, ще відвертіша за Маргрет. Оскільки в часи Ергарда Лотта мала досить тісні контакти з Груйтенами, вона здається нам куди надійнішим свідком, ніж ван Дорн, що, коли мова заходить про Лені, ладна зробити з неї мало не святу. На запитання про її стосунки зі старшим Груйтеном, про які авт. чув стільки суперечливих думок, Лотта Гойзер також відповіла з властивою їй відвертістю: «Ну що ж, я визнаю, у нас із ним ще тоді могло б щось вийти, і він міг би вже стати таким, як став сорок п'ятого; я не схвалювала майже нічого з того, що він робив, але розуміла його, коли вам ясно, що я маю на думці. Його дружина була надто боязка, надто залякана всією тією кухнею з воєнними замовленнями, вони жахали її, паралізували її волю. Якби вона була активнішої, не такої мрійливої вдачі, то сховала б сина де-небудь в Іспанії чи я знаю де... в якомусь монастирі або в тих своїх феніїв — могла б туди поїхати і все роздивитися. І, звичайно, мого чоловіка й Ергарда також можна було витягти з-під коліс німецької історії. Щоб не було непорозумінь, скажу: Гелена Груйтен була не тільки мила, а й розумна, добра жінка, але вона — не знаю, чи вам ясно, що я маю на думці,— вона не мала сили змагатися з історією, ані з політикою, ані з воєнними замовленнями свого чоловіка, ані зі страхітливим самознищенням, на яке свідомо йшов той хлопець. То вам правду хтось сказав (авт. не назвав Маргрет), що йому впхали в горло цілу Європу — і що ж вийшло з того? Купка лайна, якщо хочете знати, і він опинився віч-на-віч із тією гидотою. Надто багато в ньому було від бамберзького вершника й надто мало від героя Селянської війни. Я ще чотирнадцятирічним дівчиськом, двадцять сьомого року, прослухала в школі курс лекцій про соціально-політичні причини Селянської війни і старанно