Читати книгу - "Вітер часу"

– А де вона зараз?

– Тут, живе у сестри. Ти її не чіпай, будь ласка, вона і так не в собі.

Володя відчув подвійне почуття. Йому було неприємно, що Надя залишила його, хоч у нього з нею нічого не було, крім майже дружніх поцілунків, але, з другого боку, він забув про неї в Закарпатті, згадував тільки Анжелу. Тому сказав Міші:

– Та гаразд, якщо так сталось. Сподіваюсь, у вас усе складеться.

Але якесь неприємне почуття у нього залишилось. То Анжела його, можна сказати, кинула, то Надя якось легко відмовилась. А Міша повеселішав:

– Я побоювався, що на цьому скінчиться наша дружба, – зізнався він.

Наступного дня, коли Володя відпочивав після обіду, до його квартири, не постукавши, увійшла Надя. Володя залишився лежати одягненим поверх ковдри. Зупинившись біля спинки його ліжка, Надя сердито зажадала:

– Зараз же підведись! Як ти можеш лежати, розвалившись, перед жінкою?

– Слухай, Надю, йди, не заважай відпочивати, я тебе не запрошував.

Він був радий хоч би так висловити своє незадоволення «зрадою» Наді. Вона також, видимо, була незадоволена, що їй приходиться вибачатись невідомо за що, дуже почервоніла, закричала, що Володя не сміє так себе поводити, вона йому нічого не обіцяла, і ніяких прав він на неї не має.

Володя неохоче сів на ліжку і спитав:

– Чого тобі треба? Ну, покохала ти Мішу і йди собі, я претензій не маю.

– Поводити себе треба по-людські, – трохи вгамувалась Надя. – Я сподіваюсь, що ми залишимось друзями.

– Ну, сподівайся, – Володя знов улігся на ліжко.

Надя цього разу кричати не стала, а пішла, грюкнувши дверима.

Володя повідомив у Ташкент радіограмою, що оцінка родовища ще не закінчена, треба знову пробурити декілька свердловин, де було мало керну. Продовжувалось також безкернове буріння з продувкою повітрям. Загалом, справа затяглась ще на два місяці, і тільки у грудні Володя з невеликою групою геологів і геофізиків виїхав до Ташкенту для складання проекту попередньої розвідки родовища.

У грудні в Ташкенті вже холодно, температура вдень від п’яти до десяти градусів тепла, іноді падає дрібний дощ. Володя, будучи в Україні, купив у Києві англійське пальто з джерсі, дуже легке і непромокальне. В додачу воно не м’ялось і мало немазкий темно-коричневий колір. Міша оселився з Надею у новій квартирі, в жилому будинку Об’єднання. Хазяї квартири працювали в цілорічній експедиції, квартира була вільною. А Володя напросився до Жені, до весни, як він сказав. Жені було не дуже зручно, але на той час він знайшов молоду медсестру з дитиною і ночував у неї.

Декілька місяців Володя з співробітниками його експедиції складав проект попередньої розвідки родовища, в тому числі проект шахти, яка мала дати відповідь про форму рудних тіл і умовах їх залягання на глибині. До роботи були залучені гірники і економісти. Нарешті, в кінці березня проект пройшов попередній захист в Об’єднанні, і Володя прийшов до головного геолога домовлятися про свій перевід в Закарпатську експедицію. Лист начальнику експедиції в Берегове він надіслав і отримав позитивну відповідь с гарантією надання квартири. У відділі кадрів Об’єднання сказали, що Володю перевести ніяк неможливо, тому що це інше відомство, треба тільки звільнятись. Володя і на це погодився, але начальство не бажало відпускати, умовляло залишитись, пропонуючи посаду начальника експедиції. Володю ж адміністративна посада не цікавила, він усе більше хотів поїхати. Нарешті, його викликав Генеральний директор Об’єднання. Владна сивувата людина, на його грудях Володя побачив ордени Леніна і Трудового Червоного Прапора. Відомий матюкальник і крутий керівник з Володею розмовляв чемно і майже по-батьківськи. Він попрохав Володю поїхати до Москви захистити хоча б проект шахти. Мабуть, сподівався, що Володю там відмовлять від звільнення. Володя не схотів їхати. Він, звичайно, побачив, що «генерал», як його називали, засмутився або навіть образився, проте, вийшов з кабінету і пішов до своєї групи. Незабаром його запросили до головного геолога.

– Я вважаю, що ти неправий. Міг би поїхати до Москви. Тобі що, віжка під хвіст попала? Образив «генерала», я б на його місці випоров тебе ременем.

– Вибачаюсь, – твердо сказав Володя, – я вирішив поїхати і стоятиму на своєму. До Москви, звичайно, поїду. Тільки нехай мене звільнять, зроблять запис у трудовій книжці.

Так і зробили, навіть книжку видали на руки і копію наказу про звільнення. Розрахувались з ним, виплатили купу грошей за невикористані відпустки. Замість Володі призначили старшого геолога на бурінні. Він же домовився, щоб у приміщенні групи, у дворі Об’єднання, дозволили зробити прощальну вечерю, наступного дня Володя летів до Москви разом з головним геологом і головним інженером Об’єднання. Зібрались майже усі геологи і геофізики експедиції, які були в Ташкенті. Були перші дні квітня, тепло, цвіли тюльпани, і вікна будівлі у дворі були розчахнуті. Володя виставив багато випивки, із їдальні біля Шейхантаура принесли два цебра плову, на базарі купили дві чарджоуських дині, кожна вагою кілограмів п'ятнадцять. Дині цілу зиму зберігались у хазяїна підвішеними до стелі.

Загалом, проводи вдалися на славу, виголошувались промови, друзі підходили обійматися. Поступово усі розійшлись. До п’ятої ранку залишились тільки Володя і його група з експедиції в Каратау. Натовпом вийшли з воріт, майже усі їхали в жилий будинок Об’єднання, де Володя мешкав на квартирі.

Володя забагато випив, бо до нього підходили співробітники, щоби з ним випити на прощання. Він хитався на ходу, хотілось спати. Якось так стало, що його взялась опікати Валя, з якою він часто грав у настільний теніс, милуючись її рухами. «Ексгібіціонистка», казав про неї Міша, а Володя заперечував, кажучи,