read-books.club » Сучасна проза » Одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Одержимість"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одержимість" автора Алекс Грей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:
підійшов Макс, і вони вручили йому пакети з шампанським.

— Ти мене зараз образити хочеш? — запитав грізно Макс.

— Максе, не кіпішуй. — Алекс поплескав його по плечу і посміхнувся Це шампанське ніколи не зрівняється з твоїм шмурдяком, та з ним ніколи нічого не зрівняється, я тобі це вже не раз казав, але сьогодні ми приїхали з шампанським, просто щоб постріляти в небо замість салюту, бо саме сьогодні в Ані День народження.

— Аню! — вигукнув Макс і підійшов до неї. — Я Вас від щирого серця вітаю і бажаю всього-всього, здійснення всіх мрій. Цей негідник міг би і попередити мене, коли ми з ним говорили по телефону, а він цього не зробив, тому що він просто жадібний і підлий, він хотів сам провести з Вами цей казковий вечір, але, повірте мені, немає нічого казковіше в усій Франції, ніж мій маленький маєток. А без мене цей вечір з цим товстошкірим бовдуром був би нудним і одноманітним. Ви би просто пили шампанське і дивилися на зірки, я це точно знаю, а тут… — він обвів рукою свою ділянку, — Ви будете почувати себе, як в раю, я обіцяю.

— Ну, тоді, я згодна у Вас залишитися, Максе, і спробувати ваше те, що краще за будь яке шампанське. Бо мені вже щось не віриться, що ваше вино хоч чимось схоже на шмурдяк. — відповіла Аня. — Звичайно, після того, як Ви люб’язно запропонуєте нам душ, бо ми два дні в дорозі і без душа.

Макс підхопив її речі і потягнув їх в будинок, Аня пішла за ним і лише біля входу в будинок обернулася до Алекса:

— Ну, ти йдеш? Чи тут залишаєшся?

— Йди вже, я тут не заблукаю, так що не переживай. — Алекс взяв свої речі і пішов за ними. У будинку було чисто і просторо, дивувало те, що в такому величезному будинку було ідеально прибрано, тут відчувалася рука господині або дуже старанної домогосподарки, хоча і жодна домробітниця сама б ні за що не впоралася з таким будинком. Скрізь на стінах висіли картини, і, як могла помітити Аня, всі картини були намальовані різними художниками, і жодна з них не була копією якоїсь відомої картини. Стиль, який був присутній в усьому будинку, був збережений з ретельної точністю. Було таке відчуття, наче господарі дуже дбайливо ставилися до своєї історії і до історії свого роду, частиною якої і став Макс. Він привів їх в величезну спальню для гостей на третьому поверсі. Вікна однією стороною виходили на виноградники, а іншою — на безкрайнє рожеве від заходу сонця море. Коли до кімнати зайшов Алекс, Анна стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях, і спостерігала за чайками яки літали над морем. Вигляд у неї був досить сумний.

— Все нормально, Ань? — запитав Алекс, підійшовши ближче. — Щось не так?

— Та ні, ну що ти! Все чудово, просто такий вигляд, що хочеться співати і плакати одночасно. Тут така тиша і спокій, що мені захотілося тут залишитися.

— То ти тільки Максу натякни, одразу ж залишишся і будеш тут черговою улюбленою дружиною. — Алекс засміявся, але Аня подивилася на нього серйозно, і він зрозумів про недоречність свого жарту.

— А ось візьму і скажу, візьму і залишуся, і поїдеш далі сам, і ніхто тобі паелью не запропонує.

— Та немає у Франції паельї, тільки жаби і мідії, а я їх терпіти не можу. Макс що тобі сказав?

— Та, сказав, щоб ми розташовувалися, а він піде на стіл накривати і все організовувати, бо він своїм дамам не довіряє. А їх у нього, що, багато? — запитала Аня, риючись в своїх речах.

— Ну, як тобі сказати… — Алекс посміхнувся, — З його точки зору абсолютно не багато, а з моєї досить для того, щоб застрелитися. Але він, що найцікавіше, відчуває себе абсолютно комфортно в цій ситуації. Таке враження, що у нього не французькі гени, а якісь східні, його вічно тягне до гарему.

— Зрозуміло. — простягнула Анна. — Я в душ, покажеш де? Почекаєш мене?

— Я тебе на вулиці почекаю, добре? Ти не поспішай, час є, піду поки, йому допоможу, бідоласі, а то він, дійсно, на кухню своїх дам не пускає. Виходь швидше, а то без тебе стає нудно.

Аня промовчала у відповідь, лише по її обличчю ковзнула легка усмішка. Алекс після душа походив по дому, згадуючи, що тут і як, потім вийшов у двір і присів на широку гойдалку, яку вони з Максом спорудили ще багато років тому. День плавно переростав у вечір. До нього долинали лише легкий шум прибою, шелест вітру в листі виноградника і далекі втомлені крики чайок. Якби вимкнути ці звуки, думав він, то, напевно, настала б повна тиша. Він закрив очі і згадав, як він приїхав сюди вперше. Будинок практично не змінився, а ось навколо все змінилося кардинально, і сад, і виноградники, і галявини, Макс обладнав навіть невеликий пляжик недалеко від будинку, там же він перебудував старі пірси, у яких тепер швартувалися його нові яхти. Алекс згадав, як допомагав йому в цьому будівництві, як переганяв йому першу яхту з Туреччини, як вони з Максом вперше після довгої перерви разом вийшли в море і потрапили в шторм. На березі їх завжди незмінно чекали Ніколь і Лес. Вони подружилися ще під час першого весілля Макса, і якось одразу знайшли спільну мову, на відміну від Ілони. І, хоча Лес і Ілона були знайомі ще з часів студентства, назвати їхні стосунки дружніми було досить складно. Але, тоді, в перший їхній приїзд на весілля Макса і Ніколь, Алекс і Лес затрималися у нього на тиждень. Саме тоді, Лес і вийшла вперше з Алексом в море. Вона страшенно боялася двох речей у житті — високих мостів і опинитися на борту невеликого судна у відкритому морі, але про останній страх Лес розповіла Алексу вже після того, як вони пришвартувалися біля пірсу. Макс тоді влаштував грандіозну вечірку на честь свого весілля, гуляли кілька днів. За ці дні у Макса в будинку побувало близько тисячі гостей, половину з яких він взагалі не те, що не знав, а

1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одержимість"