Читати книгу - "Віннету ІІІ"

— Ну звичайно, Чарлі! Боже, який щасливий випадок! Повірте, навіть тисячі доларів не втішили б мене більше, ніж зустріч із вами. Підійдіть ближче!

Він познайомив мене зі своїми супутниками, а потім засипав тисячами запитань, на які я намагався відповісти. Це були п’ятеро чоловіків із зовнішністю типових янкі, вони назвалися представниками компанії, яка скуповує хутра. Ще троє походили явно з півдня, бо так пообвішувалися зброєю, що навряд чи могли бути справжніми вестменами. Вони більше нагадували купців або ж просто людей, які подалися на Захід у пошуках збагачення чесним чи не дуже чесним способом. Очолював загін такий собі Вільямс, який на перший погляд видався мені доволі приємною людиною. Він не звернув жодної уваги на Сема, геть непоказного, і почав розпитувати мене, як тільки Бернард завершив ставити свої численні запитання:

— Ми вже знаємо, звідки ви прибули, сер, а тепер скажіть нам, куди прямуєте?

— Можливо, в Пасо-дель-Норте, а може, у зовсім інше місце. Все залежить від того, хто нам зустрінеться дорогою і що нам доведеться робити.

Я не вважав за потрібне розповідати більше, ніж йому варто було знати.

— А ви що тут робите?

— Мандруємо.

— З такою роботою людина ніколи не нудиться. Та й не перепрацьовує. Мабуть, ви людина заможна, якщо можете дозволити собі нічого не робити. Навіть ваша зброя коштує купу грошей.

Тут він помилявся. Зброя в мене справді була хороша, але, крім неї, я майже нічого не мав, хіба що кілька залишених вдома дрібниць. Однак його питання мені не сподобалися, ще більше мене насторожив хитрий чіпкий погляд. Цей чоловік повівся необережно, і, попри свою приємну зовнішність, не викликав у мене довіри, тож я вирішив уважніше придивитися до нього, а на його питання відповідати якомога ухильніше.

— Мені здавалося, що на Льяно-Естакадо всім байдуже, багатий ти чи бідний.

— У цьому ви маєте цілковиту рацію, сер, тут найдорожче — це життя, всього півгодини тому ми вже стояли однією ногою в могилі і врятувалися лише завдяки справжньому чудові. Такого тут ще не траплялося.

— Про що ви говорите, сер?

— Ну звичайно ж, про дощ. А вас він не захопив?

— Так, у нас теж пройшов дощ, ми самі його викликали.

— Викликали дощ? Ви? Що маєте на увазі?

— Ми так само, як і ви, теж стояли однією ногою в могилі і зрозуміли, що немає іншого виходу, як викликати хмару й грім.

— Ну ви вмієте розповідати байки! Але не думайте, що ми такі легковірні. Ви, мабуть, колись побували в штаті Юта, на Великому Солоному озері[17], і належите до Святих останнього дня[18]. Вони теж люблять розповідати щось таке, як оце ви зараз.

— Так, я й там побував, але до останнього дня не маю ніякого стосунку, бо живу днем нинішнім. Ви дозволите нам приєднатися до вашого загону?

— Звичайно. Тим більше, що ви знайомі з містером Маршаллом. Як ви зважилися удвох вирушити в подорож по Льяно-Естакадо?

Недовіра, яку я почував до Вільямса, спонукала мене прикинутися легковажним і недосвідченим.

— Для такої подорожі не потрібна особлива відвага. Дорога розмічена, тож перетнути пустелю не дуже складно.

— О, який ви герой! А вам ніколи не доводилося чути про стерв’ятників із Льяно-Естакадо?

— Хто це?

— Ну от бачите. Але краще про них зараз не говорити, щоб не накликати біди. Повинен вам сказати, що я б не здивувався, зустрівши в пустелі Вогняну Руку або Вбивчу Руку. Або ж когось такого спритного, як Священне Вухо, але ви?! Ви щось чули про цих людей?

— Можливо. Але не пригадую. А скільки нам ще доведеться їхати, поки ми не виберемося з Льяно-Естакадо?

— Днів два.

— І ми на правильному шляху?

— А на якому ж?

— Мені здалося, що віхи раптово повернули на південний схід замість південного заходу.

— Запевняю, це вам тільки здалося. Мене важко обманути, я знаю Льяно-Естакадо як свої п’ять пальців.

Мої підозри ставали сильнішими з кожною хвилиною. Якщо він і справді був настільки досвідченим, як говорив, то вже давно помітив би, що збився зі шляху. Тому я вирішив і далі прикидатися простаком.

— Чому ваша компанія посилає вас так далеко на південь? Я завжди думав, що на півночі хутра більше.

— Це ви дуже правильно зауважили! Але нас цікавлять не тільки хутра, а й шкури. Тутешні індіанці заготовляють на запас м’ясо бізонів, і в них можна за безцінь скупити тисячі дублених шкур.

— Он воно як. А я думав, що задля бізонових шкур не треба їхати аж так далеко. У резерваціях поблизу індіанських поселень їх можна купити скільки завгодно і теж недорого. До того ж купці, як мені казали, можуть не боятися індіанців. Це правда, що лист у конверті або будь-який папір із печаткою захищають від жорстокості індіанців?

— Так. Ми не тільки не боїмося дикунів, але навіть сподіваємося на їхню допомогу.

— Напевно, маєте з собою такі листи?

— Звичайно. Варто мені показати папір з печаткою, і будь-який індіанець допоможе