Читати книгу - "Вибрані твори"

Д. Д.

Наближається спогадів повінь...

В. Сосюра Незнаний нам початок і кінець, Не розуміємо таємну міру, Коли життя сплітає у вінець В незнаній черзі віру і зневіру. На світлий день спадає чорна тінь Зловіщих хмар, мов жалобний серпанок, А зимну ніч, безсилу від тремтінь, Бере в обійми полум’яний ранок. Залізну силу, що не має меж, Дихання Бога в сльози перетопить І скрутить бич безжалісних пожеж З маленьких іскор, схованих у попіл. «Так кроки — нами зв’язані навік...»
Так кроки — нами зв’язані навік У Божих меж — назавжди розминулись. Без теплих слів, без дрогнення повік, Ми попрощались десь на розі вулиць. Але, буває, крізь вогонь межі Минулі дні вертаються, як спогад. Ми завтра знов не будемо чужі, Цей світлий дар приймаючи від Бога. Засудженим

Біласові й Данилишинові

Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати — не битись, а спать В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі — А тепер наші душі і топчуть, і ранять Ваші кроки останні по зимній землі. А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу Розпалили ви знову — спаливши життя. І мов гимн урочистий, мов визвольне гасло, Є для нас двох імен нерозривне злиття. Над могилою вашою тиша і спокій, Та по рідному краю — зловіщі вогні. І піти по слідах ваших скошених кроків