Читати книгу - "Чорний альбатрос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Любов.
Троян подумав, що не розчув.
— Любов?! Ти жартуєш?
— Я схожий на блазня? — зловісно прошепотів голос, і шепіт був схожий на шипіння змії.
— Пробач, але я не розумію. Любов — це людська дурість. Від любові люди втрачають голову. Вона робить їх слабкими. Як може любов давати силу?
— Це нез'ясовно, але перед любов'ю безсилі і влада, і гроші. Любов змушує людей робити надзвичайно відважні вчинки. Іноді люди готові віддати життя, захищаючи якесь брудне сільце, справжню діру. Це називається любов'ю до батьківщини. Я вже не кажу про те, на що готова матір заради свого чада, яке не вартою навіть чиха. Божевілля? Так. Але яка сила!
— Твоя правда, — похнюпився Троян.
— Я завжди маю рацію.
Троян задумався. Чи була в його житті любов? Можливо. Коли він був ще чарівником-початківцем. Він згадав свою загиблу дружину. Був момент, коли він готовий був заради неї відмовитися від блискучого майбутнього. Він вчинив би нерозумно. Чи ні? Утім, який сенс гадати. У минулому немає місця для сумнівів. Є тільки факти. Він прийшов сюди, щоб знайти силу, яка допоможе йому впоратися з дівчиськом. І він одержить її.
— Дай мені любов, — попросив Троян.
— Ти просиш мене про любов?
Питання потонуло чи то в булькоті, чи то у кваканні. Троян не відразу зрозумів, що це сміх. Але в цьому сміху не було веселощів. Від нього по спині повзли мурашки. Нарешті сміх обірвався.
— Багато століть ти вважав себе мудрецем, а залишився цілковитим дурнем, — вимовив незримий співрозмовник. — Тут серце чорної магії, її сутність і єство. І ти прийшов сюди шукати любов?
— Але хіба ти не всемогутній? — запитав Троян і сам злякався своєї зухвалості.
— Я всемогутній, коли мова йде про зло, але любов перебуває поза моєю владою. Любов і чорна магія несумісні.
Троян досі відмовлявся вірити, що Морок не може йому допомогти.
— Хіба чорні маги не займаються ворожінням, щоб прив'язати того, хто не любить? — запитав він.
— Не треба бути великим магом, щоб присушити. Навіть сільська чаклунка вміє це робити, але викликати любов за допомогою магії не можна.
— Чому?! — вигукнув Троян.
— Любов чиста. У ній немає ніякої червоточини, ніякої вади, за що можна було б зачепитися чорному магові.
— Але ж часом любов штовхає людей на безглузді вчинки, навіть на злочин, — заперечив Троян.
— Не любов, а ревнощі. Це інше. Це почуття не має ніякого стосунку до любові.
— А мені здавалося, вони йдуть поруч. Де любов, там і ревнощі.
— Не все, що здається, істинне, — прошелестів голос. — Ревнощі ґрунтуються на тому, що людина хоче мати владу над іншим, а любов завжди безкорислива. Людина дарує себе в ім'я іншого. От чому магія безсила проти любові.
Троян мовчав, обмірковуючи почуте. Він навів ще один аргумент:
— Влада й багатство також можуть бути безкорисливими й використовуватися на добрі справи.
— Буває й так, але влада й багатство в суті своїй мають червоточину. Отримавши гроші, владу або славу, людина впускає у свою душу можливість зла. Мало кому вдається залишитися таким, як раніше.
— Невже немає ніяких способів перемогти дівчисько? — у розпачі запитав Троян.
— Чому ж немає? Їх безліч: хитрість, підступність, брехня, безсовісність. У відсутності душі також є свої переваги. Тобі не відоме почуття радості й щастя, але й каяття совісті немає.
Троян почував себе ошуканим. Він відрікся від усього, ризикував і пройшов увесь цей шлях тільки для того, щоб вислухати лекцію й довідатися, що він програв.
— А насамкінець хочу дати тобі ще один урок, — прошелестів Морок. — Скажи мені, що робить людей слабкими?
— Доброта, — не замислюючись, відповів Троян.
— Хотілося б, щоб це було так. Але це помилкове переконання. Слабкими людей робить образа. Ти ображений на мене, і у своїй образі вразливий. Запам'ятай, образа роз'їдає зсередини й робить людину слабкою.
Троян похолов. Як він міг так схибити? Хіба він не знає, що від Мороку не приховаєш ні почуттів, ні думок? Тепер йому не буде пощади. От і здійсниться пророцтво каменя: «Хто піти сюди відважиться, той назад не повернеться».
— Ти ще більш дурний і смішний, аніж я думав, — прошелестів Морок. — Гадаєш, мене зачепила твоя неповага, і я хочу з тобою поквитатися? Дарма. Образитися можна тільки, коли маєш справу з рівним собі. Ти ж не ображаєшся на комара, навіть якщо він тобі докучає. А тепер, комар, якщо ти засвоїв усі уроки, отримай від мене подарунок.
У руках Трояна не знати звідки опинилася шкіряна фляга.
— Що це? — запитав Троян.
— Мертва вода.
Троян із розумінням посміхнувся й схилив голову в шанобливому поклоні.
— Дякую тобі. Я використаю її за призначенням.
— А тепер іди. Я тобі достатньо сказав, — прошелестів Морок.
Пітьма загусла. Троян нічого не бачив. Він навпомацки рушив зі склепу. За спиною із брязкотом зачинилися ґрати. Троян здригнувся від різкого звуку, настільки незвичного в тутешній тиші. Перед ним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний альбатрос», після закриття браузера.