read-books.club » Фантастика » Незвіданий світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Незвіданий світ"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Незвіданий світ" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:
сер, що я не визнаю вас за начальника.

— Справді? — уклонився, всміхаючись, Челленджер. — Може, ви тоді будете ласкаві точно визначити моє місце тут?

— Охоче, сер. Ви людина, твердження якої викликали сумнів. А ми — комісія, якій доручено перевірити їх. Ви подорожуєте з вашими суддями, сер.

— А, он воно що! — мовив Челленджер і сів на лавку однієї з пірог. — Тоді ви йдіть собі своєю дорогою, а я піду, куди мені заманеться. Якщо я не керівник, чого ж тоді я керуватиму вами?

На щастя, серед нас були дві здорові на голову людини — лорд Джон Рокстон і я, тож втихомирювати норовистих вчених мужів було кому. Інакше довелося б нам повертатися до Лондона з порожніми руками. Яких тільки доказів, прохань і пояснень ми не вжили, аби заспокоїти їх! Нарешті Самерлі зі своєю уїдливою усмішкою й люлькою в зубах рушив наперед, а позаду нього, рикаючи та гарчачи, пішов і Челленджер. Незабаром, дякувати Богу, виявилося, що обидва наші професори дуже зневажливо ставляться до доктора Ілінгворта з Единбургу. Відтоді це було наше єдине спасіння. Відтоді, щойно становище ставало загрозливим, ми згадували прізвище шотландського зоолога, і професори зараз же укладали тимчасову мирову й починали лаяти спільного ворога.

Ми йшли вервечкою вздовж берега і невдовзі побачили, що річка звужується до розмірів струмка, а далі остаточно губиться в зеленому болоті, вкритому мохом, де ноги наші грузнули по самі коліна. Повітря наповнювала купа москітів та всіляких інших комах, і ми страшенно зраділи, коли знову ступили на твердий грунт і тепер десь позаду чули органний гул тієї комашні над мочаром.

Другого дня по тому, як ми залишили човни, характер місцевості почав мінятись. Дорога весь час ішла вгору, ліс рідшав і втрачав свою тропічну красу. Величезні дерева, що зростали на мулистому ґрунті амазонської долини, змінювалися фініковими та кокосовими пальмами, які окремими купками росли серед хащ. На більш багнистих низинах розташувалися пальми з витонченим спадаючим листям. Ішли ми майже весь час за компасом. Раз чи два між професором Челленджером і двома індіанцями виникали непорозуміння щодо напряму, якого треба триматися, і шановний учений обурювався, що «ми віддаємо перевагу манливим інстинктам дикунів перед зразком найвищої європейської культури». Третього дня з’ясувалося, що «дикуни» таки мали рацію, і Челленджер побачив багато ознак своєї першої експедиції і до того — чотири задимлені камені на місці, де вони стояли табором.

Дорога неухильно йшла вгору, і нам два дні довелося долати гірський, усіяний камінням кряж. Мінявся знову й характер рослинності. Про тропіки тепер нагадувала лише пальма «слонова кістка» та ще розкішні орхідеї. Серед них я бачив Nuttoma Vexillaria, рожеві й яскраво-червоні квіти красуні катлеї та одонтоглоссум. Подеколи між горбків, дзюркотячи, збігав струмок, дно якого вкривала галька, а береги поросли папороттю, і щовечора ми зупинялися біля якого-небудь оточеного скелями озера, повного риб із синіми спинками, що нагадували англійську форель і ставали для нас вечерею.

Дев’ятого дня, пройшовши від човнів коло ста двадцяти миль, ми почали виходити з лісу. Дерева поволі меншали, змінювалися кущами, і нарешті їх заступив бамбук — такий буйний, що продиратися крізь нього можна було лише за допомогою ножів наших індіанців. На це ми витратили цілий день — від ранку до восьмої вечора з двома одногодинними перервами. Важко уявити собі щось нудніше за це заняття, бо у кращому випадку я міг бачити на десять-дванадцять ярдів попереду себе, а здебільшого краєвид обмежувався спиною лорда Джона спереду та стіною бамбуку на відстані одного ярда — з обох боків. Тільки надвечір пощастило нам виборсатися з бамбукового чагарнику, і, вкрай знесилені нескінченним днем, ми зараз же повлягалися.

Прокинувшись уранці, ми помітили, що характер місцевості знову змінився. Позаду нас була стіна бамбуку. Перед нами розстилалася вкрита папороттю рівнина, що уходила вгору й мала опуклу вершину, що скидалася на спину кита. Зійшовши ополудні на неї, ми побачили по той бік її ще одну — положисту, майже круглу рівнину. Саме тут, коли ми вилазили на один із горбків, сталася пригода, яку — вважайте її за важливу чи не вважайте — треба відзначити.

Професор Челленджер, який разом із двома індіанцями йшов попереду, раптом спинився і збуджено показав рукою в правий бік. Ми глянули туди й на відстані близько з милю побачили якусь величезну сіру масу, начебто птаха. Він знявся з місця і, плавно махаючи крилами, повільно линув низько над землею, доки не зник у стіні бамбуку.

— Бачили? — із переможним виглядом гукнув Челленджер. — Ви бачили, Самерлі?

Його колега здивовано дивився туди, де зникла дивовижна істота.

— Як думаєте, що то було? — спитав він.

— Наскільки я бачив, птеродактиль.

Самерлі вибухнув зневажливим сміхом.

— Птеродурощі, — сказав він. — Це — чорногуз, або ж я ніколи не бачив їх.

Челленджер розлютився так, що не спромігся вимовити й слова. Він тільки струсонув пакунок на своїй спині й рушив далі. Лорд Джон, ледве стримуючи себе, підійшов до мене. Вираз глибокого хвилювання, хоч як він опановував себе, відбився на його обличчі. У руках він тримав цейссовського бінокля.

— Я добре роздивився його, — сказав лорд. — Не наважуся сказати, що воно таке, але клянуся своєю репутацією, що таких птахів я ще ніколи не бачив.

Отакі справи. Чи й дійсно ми наблизилися до кордонів невідомого, і та тварина була першим вісником незвіданого світу, про який говорить наш начальник? Розповідаю все так, як воно було, а ви вже робіть висновки, які хочете. Це, власне, єдиний більш-менш значущий випадок.

Отже, мій читачу (якщо мене хтось читатиме), ми проїхали з тобою по величезній річці, прослизнули через очерет у зелений тунель, пропливли під його склепінням, пройшли довгу путь між пальмами, продерлися крізь бамбукові хащі й видобулись із папороті. Здолавши другу гряду пагорбів, ми уздріли перед собою неправильної форми рівнину, порослу пальмами. На обрії вона кінчається пасмом червонуватих скель, що їх я бачив на малюнку. Ось вона переді мною, і немає жодного сумніву, що це — те саме

1 ... 24 25 26 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвіданий світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвіданий світ"