Читати книгу - "Нарис загальної історії"

усі, бо жити — значить діяти. Усі дії всіх дієвців можуть спиратися на цю допомогу, з якої випливає, що релігія щільно увійшла в усі, навіть найменші аспекти найнепомітнішого повсякденного життя. Деякі моменти життя можуть сприйматися як вирішальні переходи від однієї сфери непевності до іншої. Самим цим фактом перехід слід сприймати як такий, що позначений підсиленою непевністю. Заклик до Абсолюту може стати нагальним, щоб контролювати й зводити до мінімуму ризики. Народження, досягнення статевої зрілості, одруження, смерть — це ті етапи в житті, які можуть вести до такого роду процесів. Деякі дії мають вирішальніший характер, ніж інші, оскільки йдеться про життєво важливі питання. Політичний стан, з огляду на його чільне місце в людських справах, найбільше наповнений вирішальними діями, спрямованими як усередину, так і назовні політії, у мирний і понад усе у воєнний час. Тут спостерігаються найактивніші звернення до релігії, щоб вона мобілізувала Абсолют для досягнення перемоги.

Яких умов слід дотриматися для того, щоб і паразитизм, і роз’яснення справляли свою дію? Паразитизмові сприяють неолітичні процеси, які зачіпають деякі стани. Гігієнічний стан опікується всім, що стосується здоров’я, в тому числі харчуванням, життям і смертю. У палеоліті харчування забезпечене, а хвороба, як і смерть, можуть сприйматися як цілком природні й такі, що належать до порядку речей. У неоліті періодично виникають нестача продуктів, голод і епідемії. Економіка потерпає від сильнішої непевності, випадки нестачі стають частішими й збільшують бідність і зубожіння. У морфологічному плані постають проблеми ідентичності та ідентифікації, щоб можна було розрізняти Нас і їх. Родова племінна будова має, зокрема, велику потребу в знаках розпізнавання, оскільки Ми і Вони розподілені по багатьох рівнях злиття й розташування. Проте набагато більший споживач ознак політичний чинник: ієрократія повинна прив’язуватися до певного вищого принципу і вражати уяву пишністю, щоб переконувати підданих намісника суверена. Треба забезпечити єдність політії. Непевність зростає зі збільшенням кількості та амбіцій політичних справ. Війна доводить непевність до найвищої точки і нагромаджує ставки, перетворюючи їх, зрештою, в питання життя і смерті для політії.

Чому потрібно звертатися до релігійного чинника, щоб задовольняти всі ці й інші вимоги? З одного боку, це єдине пропоноване поле, до якого можна звертатися після закінчення періоду простих двобоїв і безпосередніх контактів і до народження науки, яка впаде жертвою поновленого ідеологічного паразитизму. З іншого боку, релігійний чинник піддається впливу, оскільки деякі з його природних рис вочевидь обґрунтовують паразитичну поведінку. Творець — найвищий гарант збору зерна: тож звернімося до нього, аби він посприяв цьому! Якщо подивитися ще глибше, Абсолют завжди залишається німим і йому завжди потрібне посередництво людей. Захисників релігійного чинника в його чистоті дуже мало, і вони неминуче в’язнуть у паразитизмі. Вони мають починати звільнятися від нього, а це так само важко й малоймовірно, як і спробувати успішно піднятися від не-науки до науки. Звідси неважко виявити відповідні псевдорелігійні явища.

Аналіз релігійного чинника вимагає, як завжди в історії, починати від кінцевої точки, де альтернатива Абсолюту між іманентністю та трансцендентністю вже знайшла своє повне пояснення: одна гілка через буддизм (індуїзму не вистачило загальності й він залишився етнічною релігією Індії), а друга гілка через юдаїзм, християнство та іслам. Візьмемо початковим постулатом те, що пояснене було потенційним у силогізмі випадковості — оскільки є випадкове, то є й Абсолют, бо інакше не було б нічого, — оскільки він дозволяє повністю обернути пояснення поясненого на реалізацію потенційного. При такому переході можна побачити деякі проблиски світла. Які історичні факти, зафіксовані безнадійно неповними документами з огляду на давність подій, виражають перехід до сучасності? Він тривав тисячоліття неоліту і повністю проявився лише в першому тисячолітті до нашої ери, коли завершуються неолітичні перетворення. Він проглядає серед добре усталених релігійних традицій — в Азії та Північній Індії, і завдяки цьому виринає зі світів, де релігійний чинник, релігія та релігії були загромаджені накопиченим за тисячоліття паразитизмом: перехід здійснився за межами паразитизму й проти нього. Перехід до сучасності виражено в явно нераціональних одкровеннях, де сам Абсолют відбивається через індивідуалізоване людське посередництво, і з цього можна зробити висновок, що перехід стався не в результаті раціонального вироблення релігійних і псевдорелі-гійних традицій. Урешті-решт, одкровення розповсюджуються і приймаються в умовах імперського контексту, де вони своєю чергою падають жертвою паразитизму, хоча одкровення й не змогли розчинити релігійне в псевдорелігійному.

Припустимо, що пояснення потребують самі ці факти. Провідною ниткою нам могла б слугувати психічна модель, де факти вкладалися б у зв’язну тезу. Можна виходити зі слушної гіпотези, що деякі психічні системи так улаштовані, що з особливою гостротою реагують на випадковість, а вона стає для них проблемою не інтелектуального, а екзистенціального плану. Деякі з цього людського типу, якщо вони не становлять окремого типу взагалі, здатні переживати приголомшливі психічні ситуації, в яких вони інтенсивно відчувають реальну присутність Абсолюту. Першу групу неможливо окреслити точними межами, оскільки «відчуття випадковості» може відзначатися нескінченно нюансованими ступенями інтенсивності. Можна постулювати, що чим більше це відчуття живиться гіперчутливими психічними нахилами та об’єктивними реальними знегодами, тим меншою буде ця група, і навпаки. Ці слушні гіпотези ведуть до початкового судження про те, що конституційні релігійні особистості становлять меншість. Друга група зустрічається надзвичайно рідко, як і все екстремальне. До неї входять особистості, які з’являються волею випадку, — месії, пророки, ясновидці, мудреці. Така позиція дуже сумісна з одкровеннями та вірами будь-якої природи і ні в чому не провіщає реальності чи ілюзорності того, на що обертаються такі психічні системи.

Якою ж була доля цих груп, завжди присутніх на всіх стадіях історії людства, протягом тисячолітньої неолітизації? Перша група вочевидь розчинилася в загальній масі населення, що живилася псевдорелігійним паразитизмом. Представники другої групи з’являються там і тут, час від часу і випадково. Вони можуть переживати по кілька доль. Одних їхнє оточення сприймає як диваків й схиблених, і вони безслідно зникають. Інші можуть виконувати інституцілізовані соціальні ролі, до яких їх налаштовує їхній темперамент, наприклад роль шамана. Деякі говорять про Абсолют нечувані, але слушні й переконливі речі, і ці речі доходять до слуху перших. Виробляється повчальний висновок, який завдяки послідовним внескам забезпечує розвиток релігійних традицій.

Яких змін слід очікувати мірою наближення неолітичних процесів до притягальних чинників, які самі сходяться в напрямку імперіалізації? Перші зміни відбуваються всередині загальної популяції, яка інтегрується в дедалі