Читати книгу - "Вежа блазнів"

Іще здалеку він почув збуджені голоси людей на пристані, роздратовані чи то внаслідок сварки, чи то в запалі торгу або комерційних переговорів. Однак легко можна було впізнати мову, якою ці люди розмовляли. А розмовляли вони польською.

Тому ще до того, як Рейневан вийшов із лозняку й побачив із кручі пристань, він уже знав, кому належали як голоси, так і пришвартовані до паль невеликі барки, баркаси і човни. Це були Wasserpolen, «водяні поляки», одрянські плотарі та рибалки, товариство, організоване радше як клан, ніж як цех; артіль, яку, окрім професії, поєднували мова й міцне почуття національної окремішності. Водяні поляки тримали в руках значну частину шльонського рибальства, їм належала суттєва частка у сплаві лісу і ще суттєвіша — у малому річковому транспорті, й у цьому вони цілком успішно конкурували з Ганзою. Ганза не добиралася Одрою вище Вроцлава, а водяні поляки возили товари аж до Ратибора. Униз же по Одрі вони плавали до Франкфурта, Любуша і Костшина, і навіть, незбагненним чином оминаючи неймовірно суворий франкфуртський закон складування[106], — іще далі вниз, аж за устя Варти.

Від пристані відгонило рибою, тванню і смолою.

Рейневан ледве-ледве звів накульгуючого коня по слизькій глині крутого схилу, а тоді наблизився до пристані, зайшовши поміж сараї, куреники й вивішені для просушування сіті. Помостом тупотіли і ляскали босі ноги, тривало розвантаження і завантаження. З однієї барки — вивантажували, на іншу — завантажували. Частину товару, що складався в основному із дублених шкур і бочівок, невідомо чим наповнених, із пристані переносили на вози; за операцією наглядав бородатий купець. На одну із барок заводили бика. Бугай ревів і тупотів так, що здригався весь поміст. Плотарі лаялися по-польськи.

Невдовзі усе вгамувалося. Вози зі шкурами і бочками від'їхали. Бугай робив спроби рогом розвалити тісну загорожу, в якій його замкнули. Водяні поляки, згідно зі своїм звичаєм, почали сварку. Рейневан знав польську достатньо добре, щоби зрозуміти, що це сварка за звичкою, ні про що.

— Чи пливтиме, якщо можна запитати, хтось із вас униз по ріці? До Вроцлава?

Водяні поляки перервали дискусію і подивилися на Рейневана не вельми доброзичливими поглядами. Один сплюнув у воду.

— А якщо й так, — буркнув він, — то що? Вельможний пане шляхтичу?

— Мій кінь закульгав. А мені треба до Вроцлава.

Поляк відмахнувся, харкнув, знову сплюнув.

— Ну, — не здавався Рейневан. — То як же воно буде?

— Я не вожу німців.

— Я не німець. Я сілезець.

— Он як?

— Он як.

— Ну, тоді скажи: сочевиця, коло, меле, млин.

— Сочевиця, коло, меле, млин. А ти скажи: стіл з повиламуваними ногами.

— Стіл з пови… мила… вали… Сідай!

Рейневан не змусив повторювати собі двічі, але поляк різко остудив його запал.

— Чекай! Куди? По-перше, я пливу тільки до Олави. По-друге, це коштує п'ять скойців. За коня додаткові п'ять.

— Якщо не маєш, — втрутився з лисячою усмішкою другий васерполяк, бачачи, як Рейневан з розгубленим виразом обличчя порпається в калитці, — то я цього коня відкуплю. За п'ять… Ну, нехай буде — за шість скойців[107]. Дванадцять грошів. У тебе буде точно на рейс. А за коня, якого в тебе не буде, платити вже не доведеться. Чиста вигода.

— Цей кінь, — зауважив Рейневан, — вартий щонайменше п'ять гривень.

— Цей кінь, — проникливо зауважив поляк, — гівна вартий. Бо ти не доїдеш на ньому туди, куди так поспішаєш. Ну то що? Продаси?

— Якщо додасте ще три скойці за сідло й упряж.

— Один.

— Два.

— Згода.

Кінь і гроші поміняли власників. Рейневан на прощання поплескав сивка по шиї, погладив по загривку, шморгнув носом, прощаючись, як би там не було, з другом і супутником у недолі. Схопився за линву і застрибнув на палубу. Хазяїн барки скинув швартов з палі. Барка здригнулася, повільно ввійшла у нурт. Бугай ревів, риба смерділа. На помості водяні поляки оглядали ногу сивка і сварилися ні про що.

Барка пливла вниз по ріці. До Олави. Сіра вода Одри хлюпала і пінилася біля об бортів.

* * *

— Мосьпане.

— Що? — Рейневан підхопився, протер очі. — Що таке, пане шкіпер?

— Олава перед нами.

Від устя Стобрави до Олави Одрою неповних п'ять миль. Таку відстань барка, яка іде за течією, може подолати не довше, ніж за десять годин. За умови, що пливе вона без тривалих стоянок і, крім подорожі, в неї немає інших занять.

Васерполяк — хазяїн барки — мав занять без ліку. Та й на брак стоянок по дорозі Рейневан теж не міг поскаржитися. Проте в цілому він не мав жодних причин нарікати. Хоча замість десяти годин він провів на барці півтора дня і дві ночі, однак був у відносній безпеці, подорожував зі зручностями, відпочив, добре виспався, наївся досхочу. Ба, навіть порозмовляти мав нагоду.

Водяний поляк — хоч не назвався Рейневанові на ім'я і від нього не вимагав назватися — був, загалом, людиною цілком симпатичною і приємною в спілкуванні. Маломовний, він хоч і був буркотуном, однак грубим і неґречним він аж ніяк не був. Хоч і простий, він аж ніяк не був дурним. Барка лавірувала між острівцями і мілинами, підходила до пристаней то на лівому, то на правому березі. Екіпаж із чотирьох чоловік крутився як ошпарений, шкіпер лаявся і підганяв. Стерно впевнено тримала дружина васерполяка, жінка значно за нього молодша. Рейневан, щоби не зловживати люб'язністю, намагався, наскільки це було можливо, не дивитися на її круті та міцні стегна, що визирали з-під підкасаної спідниці. Відводив, коли йому це вдавалося, погляд, коли під час маневрів стерновим веслом напиналася сорочка на грудях, достойних Венери.

Рейневан відвідав, пливучи баркою, надодрянські пристані з такими назвами, як Язиця, Загвіздя, Клемби і Монт, був свідком колективної риболовлі й торгових угод, а також сватання. Спостерігав завантаження і розвантаження найрізноманітніших товарів. Побачив речі, яких йому ніколи до того бачити не доводилося, як-от сома у п'ять ліктів завдовжки, що важив сто двадцять п'ять фунтів. Та й їсти йому довелося таке, чого ніколи доти не куштував, як-от засмажене над приском філе з цього сома. Принагідно Рейневан дізнався, як уберегтися від потопельця, нікса і вирника. Яка різниця між неводом і волоком, яка — між греблею і загатою, яка — між косою і застругою, і яка — між лящем і густиркою. Він також наслухався дуже негарних слів про німецьких панків, що гнобили водяних поляків грабіжницькими митами, зборами і податками.