Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

знаменитості, правда? Як дорослішають тихі дівчатка, хоча навіть тепер ви всього-на-всього тиха дівчинка, попри всі ілюстровані газети. Ні, ні! Організм в порядку, але так не можна! Так не можна! Скажіть серу Кліфорду, щоб він привіз вас до міста, щоб вивіз вас за кордон, щоб розважив вас. Вам треба розважатися, треба! Ваші життєві сили майже вичерпалися, жодних резервів, жодних резервів. Сердечні нерви так само якісь дивні. О, так. Саме нерви. Я б послав вас на місяць у Кани чи в Біаріц. Але так далі тривати не повинно, не повинно, кажу вам, інакше я за наслідки не відповідаю. Ви палите свічку свого життя, не відновлюючи її. Вам треба розважатися, добре, по-здоровому розважатися. Ви втрачаєте життєві сили, не отримуючи нових. Розумієте, далі так не може бути. Депресія! Уникайте депресії!» Гілда стиснула щелепи, а це щось означало.

Майкаліс почув, що вони в місті, і примчав з букетом троянд.

— О, що сталося? — вигукнув він. — Ти, як власна тінь. Ніколи не бачив такої метаморфози! Чому ти мені не дала знати? Поїхали зі мною в Ніццу! Поїхали на Сицилію! Давай поїдемо разом на Сицилію, там зараз так гарно. Тобі бракує сонця! Тобі бракує життя! Чому ти марнуєш себе? Поїхали зі мною звідси! Поїхали до Африки! Геть сера Кліфорда! Викинь його, і поїдемо зі мною. Я одружуся з тобою в ту ж хвилину, коли він дасть тобі розлучення. Поїхали зі мною, й спробуй нормального життя! Божественну любов! Оте Реґбі може будь-кого звести в могилу. Жахливе місце! Гидотне місце! Воно будь-кого зведе в могилу! Поїхали зі мною на сонце! Звичайно, тобі бракує сонця і хоч трохи нормального життя.

Але і раніше, і тепер думка про те, щоб залишити Кліфорда, не знаходила відгуку в серці Коні. Вона не могла на це зважитися. Ні… ні! Просто не могла. Вона мала повернутися до Реґбі.

Майкаліс обурювався. Гілді Майкаліс не сподобався, але вона надавала йому цілковиту перевагу над Кліфордом. Сестри вернулися назад в центральні графства.

Гілда мала розмову з Кліфордом, у якого досі, коли вони повернулися назад, зіниці лишалися жовтими. Він по-своєму так само був надто збудженим, та йому довелося вислухати все, що говорила Гілда, яка переповіла все, що говорив доктор, і, звичайно, випустила те, що говорив Майкаліс, а Кліфорд мовчки сидів під час цього ультиматуму.

— Ось адреса доброго слуги, що доглядав одного хворого — пацієнта нашого лікаря, аж доки той минулого місяця помер. Він справді гарний чоловік і напевне з радістю приїде сюди.

— Але ж я не хворий і не хочу слуги, — сказав бідолашний Кліфорд.

— А ось адреси двох жінок. З однією я бачилася, вона цілком годиться, їй років п'ятдесят, тиха, міцна, добра й по-своєму культурна…

Кліфорд тільки надувся і не відповідав.

— Дуже добре, Кліфорде. Якщо ми до завтра нічого не вирішимо, я телеграфую батькові, і ми заберемо Коні.

— І Коні поїде? — запитав Кліфорд.

— Вона не хоче, але вона знає, що мусить. Мати померла від раку, викликаного нервами. Ми не можемо ризикувати.

Отож наступного дня Кліфорд вибрав місіс Болтон, парафіяльну сиділку з Тевершела. До неї, мабуть, направила місіс Бетс. Місіс Болтон саме звільнялася від своїх парафіяльних обов'язків, щоб доглядати за хворими приватно. Кліфорд з якимось жахом думав про те, щоб віддатися в руки чужої людини, але ця місіс Болтон якось доглядала за ним під час скарлатини, і він знав її.

Обидві сестри негайно відвідали місіс Болтон у новенькому будинку, що стояв у фешенебельному, як на Тевершел, кварталі, їх зустріла досить симпатична жінка сорока з чимось років у сукні медичної сестри з білим комірцем і в фартусі, яка саме заварювала собі чай в маленькій тісній вітальні.

Місіс Болтон вислухала їх надзвичайно уважно й ввічливо; вона видалася дуже милою, трохи розтягувала голосні, однак говорила тяжкою, правильною мовою; опікуючи хворих шахтарів стільки років, вона створила про себе високу думку і трималася доволі впевнено. Одне слово, попри м'яку манеру, вона належала до правлячого класу селища і користувалася дуже високою повагою.

— Так, леді Чатерлей зовсім погано виглядає! Колись була така пампушечка, правда? Але цілу зиму вона марніє! О, так, це важко. Бідний сер Кліфорд! Ця війна, вона у всьому винна.

І місіс Болтон переїде до Реґбі, як тільки її відпустить доктор Шердлоу. За договором зосталося відпрацювати в парафії ще два тижні, але, знаєте, вони на цей час знайдуть заміну.

Гілда написала до доктора Шердлоу, і наступної неділі місіс Болтон з двома валізками під'їхала до Реґбі у найманому екіпажі. Гілда розмовляла з нею, місіс Болтон виявляла готовність говорити безупинно. І вона здавалася такою молодою, коли пристрасть спалахувала на її досить блідих щоках, їй було сорок сім років, її чоловік Тед Болтон загинув у шахті двадцять два роки тому, — двадцять два роки минуло на Різдво, на саме Різдво, — залишивши її з двома дітьми на руках, менше тільки народилося. О, ця менша — Едіт — вже вийшла заміж за молодого хлопця з фірми «Бутс Кеш Кемістс» у Шефілді. Друга дочка працює шкільною вчителькою в Честерфілді, приїжджає додому на вікенди, коли її нікуди не запрошують. Тепер молоді люблять порозважатися, не те що в ті часи, коли вона, Айві Болтон, була молодою.

Тед Болтон мав двадцять вісім років, коли його вбило під час вибуху в шахті. Товариш, який ішов попереду, крикнув усім падати, їх було четверо. Усі, крім Теда, попадали вчасно, і його вбило. Потім на розслідуванні господарі сказали, що Тед перелякався, спробував тікати, не виконав наказу, тому помер нібито з власної вини. Отже, їй відшкодували тільки триста фунтів, та й то з таким виглядом, ніби це дарунок, а не законна компенсація, адже насправді її чоловік загинув нібито з власної вини. Зразу всіх грошей не виплатили, хоч вона хотіла мати маленький магазинчик… Сказали, що вона, без сумніву, розтринькає їх, можливо, навіть проп'є! Отже, довелося брати по тридцять шилінґів на тиждень. Так, їй кожного понеділка доводилося йти в контору, стояти там декілька годин, чекаючи своєї черги; так майже чотири роки щопонеділка вона ходила туди. А що вона могла з двома дітьми на руках? Але матір Теда дуже добре до неї ставилася. Коли менше почало ходити, вона брала обох дітей на цілий день, в той час вона, Айві Болтон, їздила в Шефілд на курси швидкої допомоги, а потім на четвертому році вона закінчила також курси медичних сестер і одержала посвідчення. Вона вирішила жити