read-books.club » Сучасна проза » Відлуння: від загиблого діда до померлого 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відлуння: від загиблого діда до померлого" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 86
Перейти на сторінку:
фабрика з виготовлення шпалер і ще кілька похідних бізнесів. Це він був автором футболки з візерунком «щасливе листя конюшини». Таємниця полягала в тому, що на десяти футболках з тисячі він вимальовував одненьке щасливе листячко серед інших, «нещасливих». Молодь від цього шаленіла, футболки дарувалися, всі вишукували щасливе листя! Артур гарантував щасливцям призи. Це саме стосувалося і шпалер: «Щасливий бузок», «Щаслива папороть», будь-яке невеличке відхилення від загального правила, яке Артур талановито шифрував, давало мільйонні прибутки. Особисто в мене була футболка «Щасливий барвінок», вони про це не знали. Кожна лірична дівчина повинна мати власну таємницю, хай навіть у вигляді футболки.

«Я не хочу, щоб Артуру про це стало відомо. А особливо – Зубатці. Ця історія їх не стосується». – «Ма, ти думаєш, Зубатці важливо знати, чи був батько твого чоловіка нацистом, чи був він божевільним, живим або мертвим?» Мати нічого не відповіла, з виразу її обличчя, проте, було зрозуміло, що Зубатці цікаво геть усе, що пов’язано з мамою. «Думаю, чим менше ми будемо ставитися до цього як до таємниці, тим менше воно буде здаватися таємницею іншим, хіба ні?» Я демонструвала здоровий глузд і сподівалася на підтримку батька. Але він збирав брудні філіжанки на тацю. В мене склалося враження, що мені оголошено бойкот. Навіть Троль мовчки спостерігав за якоюсь комахою, а коли я полоскотала йому за вушком, ухилився. Манфредівське поріддя.

«А оскільки зараз ви всі дуже уважні до мене, побазікаю з вами залюбки! Така мовчазна, притихла аудиторія – рідкість. То ще я збираюся зустрітися з кількома журналістами, психологом, щоб показати дідові нотатки та малюнки. До речі! Ще з медсестрою дідівського закладу. Вона повідомила, що дід малював мої стрижені портрети». – «Які портрети?» – сіпнувся було Манфред, але хутко опанував себе. «Стрижені».

«Ти не маєш належного права звертатися до Артура. Він – зрадник». Мати хутко забралася зі столової. Отакої. Дружина федерального судді.

Я вирішила, що більше не буду патякати з приводу Артура, свою думку я до них донесла. «Портретів я не бачила, але медсестра сказала, що залюбки передасть їх мені. Вона каже, що дід малював мене». – «Він не міг малювати тебе, що ти верзеш? Ти геть збожеволіла». – «Я тобі не кажу, що він малював мене, Манфреде. Так думає медсестра. Пам’ятаєш, як твоя однокласниця Віке малювала циклопа? І вчителька дуже занепокоїлася тим, що з дівчинкою не все гаразд, вона наполегливо малює це однооке чудовисько? Тоді вона ще викликала батьків на відверту розмову, пам’ятаєш?» Манфред це пам’ятав, судячи з його кривенької посмішки. «Тоді виявилося, що Віке малює свого обожнюваного діда, котрому вибили око під час бійки на танцях». – «Ключовим словом цієї історії є дід, так?» – «Думай, що тобі заманеться. Всьому є пояснення, і я, зрештою, хочу знайти пояснення тому, чому дід малював мої портрети». – «Але до журналістів ти звертатися не посмієш! – у запалі Манфред майже зірвався на крик. – І до Артура». Згадав материні настанови. Мамій.

«Побачиш», – пообіцяла я йому. «Марто, звертатися до журналістів недоречно та й необережно. Вони нічим тобі не зарадять, натомість напишуть купу неприємної маячні». Брудний посуд у батька закінчився, і він залишив дорадчу кімнату. «Цілком можливо, що мені буде достатньо прочитати дідові листи, поспілкуватися з Дорою, ще раз з’їздити на його «могилу», пошукати очевидців подій». Батько шкодував, що організував ці родинні збори у власній квартирі, в нього не було напрацьованих навичок виганяти своїх дітей втришия, розпорядника судового засідання також поряд не було, тому він почувався трохи розгубленим. Батько глипнув на Манфреда, але мій брат буває товстошкірим, зараз він цілував ранку від задирки на пальчику дружини. Троль спочатку зацікавився цим процесом, бо розумівся на зализуванні ранок краще, тому втрутився, але легенько отримав по носі, образився і сховався під столом.

«Я піду, – повідомила я. – Батьку, з твого дозволу я потім візьму ще раз подивитися дідові речі». – «До Ельзе ти їх не понесеш?» Раунд за мною, він змирився з тим, що до Ельзе я почалапаю. «Подивимося, спочатку я з нею поговорю». Манфред вирішив, що мало поцікавився моїм життям, тому запитав, не дуже чітко, бо в його роті був пальчик Бріг: «А як там Ханне?» Бріг смикнулася, задирка закровила. Манфреда цілком можна було б назвати Гіпопотамом, але батьки рідко бувають пророками.

«Вона відпочиває в Туреччині. Я перекажу, що ти запитував про неї, думаю, вона стрибатиме до стелі від радощів, що ти про неї згадав». – «У Туреччині? Що, вивчає тварин у їхньому природному середовищі, щоб потім було легше впоратися? Якщо вона не оженить на собі турка, то помре старою дівою». Мій брат – расист. У нашій родині такі розмови не вітаються, але час від часу відбуваються, інколи я сама провокую Манфреда на огидні реакції, щоб позлити батька. Батька часто починає бити гикавка, але не цього разу, цього разу він закляк біля рукомийника. «Вона не стрибатиме до стелі, бо інакше відірве тваринці члена, хтива сучка».

Манфред огидний. Загалом, Манфредом керує небайдужість до Ханне, вульгарна небайдужість, певною мірою сексуальна залежність, але такий він є. Якщо гратися в літературні асоціації, бувають люди – вступи, прологи, епілоги, бувають люди – гіперболи, рефрени, посилання, а Ханне – кульмінація. Принаймні для мого брата. Ханне – вічний і невгасимий оргазм Манфреда. Брігіта часто плаче від його вульгарних висловів, і зараз вона ледь стримувала себе. Батько нічого не сказав, його вказівний палець був націлений на двері, безжальний погляд на Манфреда. Брат підвівся, схопив Брігіту за руку, очевидно завдав болю її пальцю, бо вона знову смикнулася, і пішов геть. Троль нервово гавкнув у бік батька. І я скористалася цим обуренням, щоб зникнути за дверима. Всі наші родинні розмови завершуються однаково: згідно з першим варіантом – Бріг та Манфред обціловують матір і ніяк не йдуть. Я тим часом парюся в верхньому одязі. Цей варіант я зву: «All inclusive + безкоштовна сауна». Другий варіант – Манфред з батьком щойно продемонстрували. В нього коротка назва – «Геть».

Глава сьома

Моя тітка Ельзе, як ви, певне, вже здогадалися, є людиною специфічною. Часто таких, як вона, звуть людьми з тонкою душевною організацією. Варто сказати, що люди з тонкою душевною організацією здатні отримати набагато більше за товстошкірих нечем. Саме вони своєю поведінкою провокують нервові зриви. На товстошкіру нечему можна гримнути, а тут діяти настільки прямолінійно ніяк не можна.

Моя тітка вийшла заміж за турка задовго до того, як вони заполонили Берлін, можна сказати,

1 ... 24 25 26 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння: від загиблого діда до померлого"