Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На батькові в той день були модні вельветові штани, а мама красувалася в вельветовому сарафані того ж кольору паленої карамелі. Ще на них були однакові білі водолазки, насправді вони виглядали наче змовники або учні однієї школи. Батько читав «Живий приклад» Зігфрида Ленца, вірніше – перечитував уже втретє. Ця книжка хвилювала майже всіх його однокурсників, правники люблять порпатися в чужих прикладах, живих чи мертвих.
Зігфрид Ленц одного разу написав, що письменник мусить бути моральною інстанцією, священики це якось проковтнули, зрештою, в Східній Німеччині вони скорялися правилам тодішнього побуту та глузду, а от правників це обурило. Батько дотримувався такої думки, що кожна людина може бути і є живим прикладом, але ніхто не може бути універсальним живим прикладом, навіть Ісус. Тут на нього накинулися ті з його приятелів, котрі були релігійними, їх обурювала недовіра батька до Ісуса як до живого прикладу, а також ті з його приятелів, які були атеїстами. Їх обурювало те, що батько визнає існування Ісуса. Батько розповідав, що це були ледь не перші тренінги для нього як для майбутнього судді. На мою думку, бути суддею дуже легко, варто просто плювати на думку інших, але беззастережно вірити собі.
Зовні письменник Ленц не дуже нагадував морального авторитета, значно більше він був схожий на комедійного актора, що грає детектива-невдаху. Багато хто з людей ним захоплювався, багато хто його терпіти не міг. Навіть Ісус зазнав такого полярного ставлення, що вже казати про письменників?
Моя мати ніколи не була завзятою читачкою, але завжди любила бути обізнаною. Батько посміювався з того, що в мами не розвинуте читацьке лібідо, книжки її не збуджують, але теоретично вона усвідомлює їх користь. Для того, щоб бути обізнаною, вона слухала радіопрограми, читала газети, а також уважно слухала людей, котрі були завзятими читачами. Тому вона знала, що «Живий приклад» Ленца зараз є доречним, як ніколи.
Молодик з книжкою мамі сподобався, тому вона його гіпнотизувала. Але першою цей гіпноз відчула дружина власника кав’ярні, яка і вказала батьку на дівчину в вельветовому сарафані, коли принесла йому чергову порцію молока. Батько запросив матір приєднатися до нього, що вона і зробила. Матір ніколи не потрібно було довго вмовляти (схиляти) до близькості, навіть якщо це стосувалося того, щоб скласти компанію за сусіднім столиком. Ханне називала це «правилом першої цицьки» – та, що першою тицьне цицьку немовляті, і є його мамою, так і з чоловіками.
Вони трохи поговорили про «Живий приклад», у результаті чого у батька не виникло жодних сумнівів щодо того, що мати роман не читала. Я думаю, це через те, що батько її відразу захотів. Живий приклад завжди програє живій жінці, особливо коли вона така спокуслива, волога та цицькоспрямована. А вона хотіла йому дати. Коханці, що не приходять на побачення, особливо одружені, є непоганими афродизіаками. В мене таке враження, що того дня вони вперше покохалися, кілька разів це закріпили, а на другий відчули себе парою. Звичайно, свою роль зіграв і батьків подив – вперше його член підійшов жінці, котра ще не народжувала. Всі ми готові вірити в дива.
«Марто, я можу сподіватися, що ти не розпатякаєш про це різним нездарам?» Нездарами Манфред вважав журналістів, яким не подобалася його творчість. І він мав підозри, що до одного з таких я звернуся.
«В мене є приблизний план. Його треба вдосконалювати, але як для первісного він є цілком прийнятним». Вони промовчали. «Спочатку я піду до тітки Ельзе, подобається вам це чи ні. Не знаю, чи варто розповідати їй про діда, але я мушу забрати в неї його листи до бабусі. Тату, ти сам вчив мене спочатку вивчити все, що написано, чи не так?» Проти цього наче ніхто не заперечував. «Потім я зустрінуся з Дорою Тотер». – «Це та сама пані Тотер з Міністерства юстиції? Вродлива білявка?» Батько знав майже всіх. «Так, крім того, вона моя однокурсниця, і справу діда вела саме вона. Трапляються ж такі збіги». Це вони також проковтнули. Листи, тітка та Дора трохи непокоїли їх, але не більш ніж зонд, який треба проковтнути під час гастроскопії. Невідворотна та неприємна необхідність, але цілком зрозуміла. Треба просто розслабитися, і все швидко закінчиться. Але зараз я готувалася назвати ім’я, яке навряд чи їх потішить. Під скальпель майже ніхто добровільно не лягає.
«Артур». Батькова філіжанка посковзнулася, але словесно першою відреагувала мати, бо Артур був її братом-парією. «Що таке, Марто?» – вичавила з себе мати. Манфред виглядав наче гіркий огірок. Зовні – такий, як звичайно, але всередині вже накопичувалася гіркота, вона ніби стікала в дві рейки його міжбрівної складки.
«Хочете додаткових пояснень? Ок. Мені потрібна людина зі зв’язками в Україні. Артур – чудова кандидатура, хіба ні? Він усе та всіх знає». Мовчання у родинному склепі. Тож поринемо в родинну історію! Батько спочатку ставився до Артура спокійно, навіть приязно, доки не усвідомив, що той доводить до сказу матір та Манфреда. Молодший брат матері, скільки ж вона з ним панькалася в дитинстві! А поки вона на хвильку відволіклася, її улюблений пупс скинув пошитий для нього одяг і вбрався в лахи, підібрані йому іншою дівчинкою. По суті, Артур завинив тільки тим, що став успішним комерсантом. Йому допомогла власна дружина. В колі Манфреда та мами позаочі її кликали не інакше, як Зубатка.
Мати влаштовувала істерики з того приводу, що Артур нахабно поховав свій талант. Не знаю, що вона мала на увазі під словом «нахабно». Манфред казився з того, що Артур, уже без таланту, що ним був похований, заробляв дуже великі гроші. Великі гроші часто викликають обурення, особливо якщо вони не твої. «Він народжений бути Художником, а став фабрикантом», – пафосно зауважувала мати. Манфреда більше кремпувало навіть не те, що Артур був народжений талановитим Художником, а те, що йому вдалося стати успішним бізнесменом.
В Артура була своя текстильна фабрика,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.