read-books.club » Пригодницькі книги » В нетрях Центральної Азії 📚 - Українською

Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В нетрях Центральної Азії" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 98
Перейти на сторінку:
не покупайт нам!

Ми з Лобсином не ремствували і смачно з'їли печиво замість своїх уже досить черствих баурсаків. Слід сказати, що в китайське печиво кладуть цукор з цукрової тростини, погано очищений, який надає всім сортам однакового своєрідного смаку; до нього приєднується ще запах кунжутової олії, на якій печуть це печиво.

В Урумчі професор мав відвідати генерал-губернатора цієї великої провінції на заході Китаю, щоб дістати дозвіл на розкопки в Турфані. Російського консула в місті в той час не було, і побачення довелось нам організувати самим. Вранці Лобсин, одягнувшись у новий халат і взявши в хазяїна заїжджого двору китайський чорний капелюх і верхового коня, повіз в яминь візитні карточки професора і секретаря, заготовлені в Чугучаці. Це були смужки червоного паперу, довжиною в четверть і шириною в півчетверті, на яких чорною тушшю були написані ієрогліфами прізвища в китайській вимові. Прізвище Шпанферкель було зображене п'ятьма ієрогліфами, які читались Ши-пан-фа-ель-кей. Секретар Венцель перетворився у Ве-ні-са-ель, а я в Гу-гі-ши-ки. Разом з карточками були послані і паспорти, одержані в Чугучаці.

Любсин повернувся годин через дві разом з китайським чиновником невисокого рангу, що приїхав на ішаку й привіз паспорти і запросив нас прибути о третій годині дня. Він пояснив, що амбань встає рано і звичайно приймає відвідувачів о восьмій годині ранку, але для ян-жень (заморських людей) приїжджих робить виняток і приймає після обіду. Він обідає опівдні і потім відпочиває дві години.

Чиновник по секрету повідомив, що за люб'язний прийом треба відплатити підношенням і сказав, що амбаня цікавлять годинники бу-бу-бу (будильники), револьвери (кишенькова рушниця, шість раз стріляй) і біноклі (чорна труба далеко дивитися). Він поцікавився, чи є в нас такі речі. Таким чином, умови, аудієнції були наперед застережені.

У професора було два біноклі, і один він міг віддати, досить старий револьвер Лефоше теж міг віддати. Та невеликого будильника йому шкода було віддавати. Я переконав його, що ми завжди прокидаємось рано і будемо будити їх, коли скажуть, а подарувати годинник необхідно, щоб дістати дозвіл на розкопки.

З чемоданів витягли парадний мундир професора з орденом; секретар одягнувся в фрак, а я як перекладач одягнув новий халат і взяв у хазяїна парадний капелюх. Лобсин залишився в своїй монгольській одежі, бо мав супроводити нас лише до двору яминя і назад.

Для професора взяли його легкий віз, а ми поїхали верхи. Лобсин попереду, а я позаду воза. Подарунки були вкладені в красиву коробку з-під німецького печива з великою картинкою на кришці, що зображала огрядну німкеню в бальному декольте з букетом в руках. Професор вважав, що ця картинка дуже сподобається амбаню.

На воротях міської стіни перевірили наші паспорти і взяли невеликий збір «на мощення вулиць», встановлений амбанем для всіх проїжджих. Головна вулиця справді дуже потребувала цього. Ями, наповнені грязюкою чи каламутною водою, чергувались з буграми. Ми їхали дуже повільно, пробираючись через натовп, що сновигав туди і сюди або стояв коло крамниць і біля лотків вуличних торговців. З одних крамниць доносився стукіт молотків, скрегіт терпугів, з других — скрегіт жорен, що мололи зерно, з третіх тхнуло часником, кунжутною олією, пригорілим салом. Крики рознощиків, торговців, покупців, зустрічних візників і вершників не змовкали. На щастя, наш проїзд не збуджував цікавості — іноземців у глибині воза не видно було натовпові, а ми двоє скидались на монголів і не привертали до себе уваги.

З головної вулиці звернули в бічну, яка вела в яминь, шо стояв біля міської стіни, подалі від вуличного шуму. Яминь був обгороджений низькою стіною з широкими ворітьми, власне розривом, спереду якого на невеликій відстані тяглася стінка, на ній змальований був фантастичний дракон, як скрізь біля в'їзду в китайський яминь. Об'їхавши цю стінку, ми попали в перший двір, де спішились на запрошення солдатів, що вийшли з своїх фанз, які стояли з обох боків. Лобсин залишився тут при возі і конях, а ми троє пішли далі. У другому дворі нас зустрів чиновник, який вранці приїжджав до нас, і повів у третій двір, в глибині якого стояв будинок амбаня. Будинок був у звичайному китайському стилі — одноповерховий, з черепичним дахом, краї якого були трохи загнуті вгору. Великі квадратні вікна були заклеєні папером. До вхідних дверей вело кілька східців, на яких нас зустріли ще два чиновники, вищі рангом, коли зважати на колір і сорт кульок на їх капелюхах. Вони провели нас у великий приймальний зал, майже пустий, видно було тільки кілька крісел і маленьких квадратних столиків біля них.

Ми зупинились недалеко від дверей і завели розмову з одним із чиновників, поки другий пішов доповісти амбаню про наш приїзд. Трохи згодом з дверей в глибині залу вийшов амбань, людина середніх років, досить огрядний, в халаті фіолетового шовку і чорній куртці, на грудях жовтим шовком був вишитий фантастичний тигр. Червона кулька на його капелюсі свідчила про високий чин. Його супроводило кілька мандаринів різного рангу і з десяток слуг.

Ми підійшли ближче і вклонились, амбань відповів легким кивком голови і рукою показав нам на крісла, а сам сів у парадне крісло трохи віддалік. На двох кріслах по обидва боки його сіли чиновники з синіми кульками. Слуги зараз же подали всім чай в невеликих фарфорових чашках без ручок, накритих блюдцем з вирізом, через який можна було пити, не піднімаючи блюдця. Чашки поставили кожному на столик біля його крісла і тут же для нас на маленьких блюдечках цукор крихітними кусочками. Китайці пили чай без цукру.

Після двох-трьох ковтків, зроблених для пристойності за китайським етикетом, почалась розмова. Амбань спитав, відкіля ми приїхали і чого. Він говорив пекінським наріччям, але запитання відразу ж повторював один з чиновників на нанкінському, так що секретар професора розумів усе і відповідав; тому в моїй участі потреби не було.

Трохи згодом я розумів запитання амбаня, але погано розбирав відповіді секретаря, бо нанкінським наріччям частина звуків вимовляється інакше.

Амбань питав про завдання експедиції і розкопок, говорив, що в руїнах міста біля Турфана на стінах намальовано багато буддійських божеств, трапляються також черепки посуду і речі ще стародавніші. Він сказав, що дозволяє перемалювати картини, але копати можна не глибше однієї четверті. За виконанням цього буде стежити повітовий начальник Турфана.

Потім розпитували про подорож через Росію, про Німеччину, її імператора і двір (досить наївно), про Чугучак і дорогу в Урумчі. Час від часу амбань сьорбав чай, і ми робили, як і він; користуючись цими перервами, професор

1 ... 24 25 26 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В нетрях Центральної Азії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В нетрях Центральної Азії"