Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони завжди мали, чим зайнятися. Спокійно, невпинно, з любов’ю робили якісь дрібні-дрібнесенькі справи, яких без ліку у світі. їхній світ мав свої давно усталені межі, він був дуже особистий і досконалий. Як карта, на якій не залишилося жодних білих плям, де все вже відкрито і обжито. Вони казали одне одному:
— Тато вічно говорить про лісові пожежі у серпні.
Мумі-тато вийшов на ґанок. Лапи, як завжди, клеїлися до лакованої підлоги. Клак-цок, клак— цок чулося по східцях, потім звуки допровадили до плетеного крісла. Хвіст також прилипав. Здавалося, ніби за нього хтось смикає.
Тато сів у крісло і заплющив очі. Треба перелакувати підлогу. Завинила, звичайно, спека… Але добрий лак не повинен розм’якати від спеки. Може, він купив поганий лак… Ґанок побудований страшенно давно, його неодмінно треба вкрити свіжим лаком. Та спершу слід відтерти підлогу наждачним папером — пекельна робота, якої ніхто й не зауважить. Не те, що свіжопофарбована біла підлога! Проводиш собі широким пензлем туди й сюди, наносиш блискучий лак. Родині ж велено не заважати і користуватися чорним ходом. Аж доки він зніме заборону і скаже: «Ласкаво прошу! Ось вам новий ґанок…» Як гаряче! Вийти би зараз в море під вітрилами. Поплисти ген далеко, світ за очі…
Мумі-тато відчув, як сон почав закрадатися в лапи. Він стрепенувся й припалив люльку. Сірник не згас у попільничці, Тато зацікавлено приглядався до нього. Доки сірник не встиг догоріти, Тато відірвав кілька клаптиків газети й поклав на вогник. То було маленьке гарне вогнище, майже невидиме при сяйві сонця, але палахкотіло воно дуже симпатично. Тато старанно його пильнував.
— Зараз згасне, — сказала Маленька Мю. — Підклади більше паперу.
Вона сиділа на поруччі ґанку в затінку опори.
— Ти знову тут? — Тато потрусив попільничкою, аж вогонь згас. — Я досліджую структуру вогню. Це дуже важливо.
Мю засміялася, не зводячи з нього погляду. Тоді Тато натягнув капелюха на очі і заховався від усіх у сон.
— Тату! Прокинься! — покликав Мумі-троль. — Ми загасили лісову пожежу!
Тепер обидві Татові лапи міцно приклеїлися до підлоги. З прикрим відчуттям вчиненої щодо нього несправедливості Тато віддер свої лапи.
— Про що це ти кажеш? — запитав він.
— Справжня маленька лісова пожежа! — розповідав Мумі-троль. — Одразу ж за тютюновою грядкою. Там почав тліти мох, а Мама сказала, що то могла бути іскорка з димаря…
Мумі-тато кулею вилетів з плетеного крісла, за мить він обернувся на надзвичайно енергійного тата. Його капелюх скотився униз сходами.
— Ми погасили вогонь! — гукав йому услід Мумі-троль. — Ми загасили його! Уже нема чого боятися!
Тато став немов укопаний, гаряче повітря обпекло йому горло.
— Ви погасили вогонь без мене? — обурився Тато. — Чому ніхто мені нічого не сказав? Не розбудили і нічого не сказали!
— Любий! — озвалася Мумі-мама з кухонного вікна. — Ми подумали, що зайве тебе будити. То був зовсім крихітний вогник, лише трохи подиміло. Я саме проходила там з відрами, повними води. Достатньо було хлюпнути мимохідь…
— Мимохідь! — скрикнув Тато. — Достатньо хлюпнути! «Хлюпнути» — але й слово! І залишити джерело вогню без нагляду! Де воно? Де воно?
Мама випустила все, що тримала, з лап і квапливо почимчикувала до тютюнової грядки. Мумі-троль залишився на ґанку, витріщаючись їм услід. Чорна плямка в моху була дуже маленькою.
— Дехто, можливо, й думає, що така плямка не є небезпечною, — поволі процідив Мумі-тато. — Але це зовсім не так. Вогонь може тліти під мохом, розумієш? У ґрунті. Може тліти годинами, навіть днями, а тоді раптом — бух! — і полум’я вихопиться на поверхню у цілком іншому місці. Розумієш чи ні?
— Розумію, любий! — відповіла Мама.
— Тому я залишуся тут, — вів далі Тато, похмуро порпаючись у моху. — Я вартуватиму його. Якщо доведеться, навіть усю ніч…
— Гадаєш, це справді… — почала було Мама, а потім додала: — Що ж, мудре рішення. Ніколи не знаєш, як поведе себе мох…
Мумі-тато просидів усе пообіддя, пильнуючи темну плямку. Він обдер від моху чималий шмат землі навколо неї. Навіть від вечері відмовився. Хотів продемонструвати всім, що образився.
— Гадаєш, він залишиться там на ніч? — запитав Мумі-троль.
— Цілком можливо, — відповіла Мама.
— Як уже сердиться, то сердиться, — потвердила Маленька Мю, обчищаючи зубками варену картоплину. — Інколи можна й посердитися. Кожне малятко має на це право. Але Тато неправильно сердиться, він не випускає лють назовні, а тримає в собі.
— Люба дитино, — втрутилася Мумі-мама. — Тато ліпше знає…
— Не думаю, — щиро зізналася Маленька Мю. — Він зовсім нічого не знає! А ви знаєте?
— Не зовсім, — визнала Мумі-мама.
Мумі-тато запхав носа у мох і відчув кислуватий запах диму. Земля не була навіть теплою. Він випорожнив у виямку з моху люльку, роздмухав іскорку. Якусь мить вона тліла, а потім згасла. Тато затоптав нещасливе місце і поволі рушив униз садом. Він хотів зазирнути у свою скляну кулю.
Сутінки, як зазвичай, виростали просто з землі і гуснули попід деревами. Навколо скляної кулі було трохи світліше. Вона лежала на стовпці з морської шумки, а в ній гарно віддзеркалювався увесь садок. Куля належала Татові, лише йому; чарівна куля з мерехтливого блакитного скла була центром саду і долини, і навіть — чом би й ні — центром усього світу.
Мумі-тато не відразу зазирнув у неї. Спершу він оглянув свої брудні від сажі лапи, спробував позбирати докупи розсипані гіркі думки, а коли на серці стало нестерпно важко, швиденько зазирнув у кулю, шукаючи в неї розради. Куля завжди втішала і заспокоювала. Цього довгого теплого, невимовно гарного й сумовитого літа Тато щовечора приходив сюди, щоб зазирнути у скляну кулю.
Куля завжди зберігала прохолоду. Її блакитні барви були глибшими й прозорішими, ніж барви моря, довколишній світ крізь неї ставав цілком інакшим: холодним, чужим і далеким. У центрі світу Тато бачив себе, свого великого носа, а довкола нього віддзеркалювався змінений до невпізнання казковий ландшафт. Блакитна земля виднілася далеко-далеко внизу, і там, глибоко, на дні недосяжного Тато відшукував свою родину. І вона з’явилася, треба було лише зачекати. Куля завжди віддзеркалювала її.
Ясна річ, надвечір усі мали багато роботи. Вони постійно чимось клопоталися. Мумі-мама неодмінно вибігала з кухні до льоху за ковбасою чи маслом. Або ж на грядку з картоплею. Або за дровами. Кожного разу з таким виглядом, ніби вперше йде цією дорогою, усе навколо видавалось їй новим та цікавим. Хоча хтозна… Може, й не у справах вона квапилася, а на якусь веселу таємничу виправу, чи бавилася у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.