Читати книгу - "Ляльковий дім"

Бернік. Вона й завтра не піде. Я дав вам надто короткий строк. Треба буде ґрунтовніше оглянути судно.

Еуне. Слухаю, пане Бернік! Пустимо в хід нові машини!

Бернік. Дуже добре, але головне, щоб робота була виконана ґрунтовно і сумлінно. Багато що в нас потребує ґрунтовного й сумлінного перегляду. А тепер на добраніч, Еуне!

Еуне. На добраніч, пане консул. Спасибі, спасибі вам! (Виходить наліво.)

Бетті. Ну от, тепер всі пішли.

Бернік. І ми зосталися самі. Моє ім'я не палає більше вогненними літерами, і світло скрізь погасло…

Лона. А ти б хотів, щоб це все знов запалили?

Бернік. Ні за що в світі! До чого я дійшов! Ви жахнулися б, коли б дізнались. Я тепер ніби опам'ятався після дурману! Але я почуваю, що можу ще знову одужати і помолодшати. О, підійдіть ближче до мене! Ближче! Бетті! Улафе, хлопчику мій! І ти, Марто!.. Я ніби зовсім і не бачив тебе всі ці роки…

Лона. Ще б пак. У вашому суспільстві всі — в душі старі парубки. Ви жінок і не помічаєте.

Бернік. Правда твоя. І саме через це… Так, значить, це справа вирішена, Лоно, ти не поїдеш від нас?

Бетті. Так, не їдь, Лоно!

Лона. Ні, куди мені тепер їхати. Як я покину вас… молоду пару, що тільки-но збирається звити собі гніздечко? Така вже моя доля — бути названою матір'ю. Ми з тобою, Марто, дві старі тітки… Куди ти дивишся?

Марта. Як небо просвітліло! Як ясно над морем! Щастя супроводить «Пальму».

Лона. Щастя в неї на борту.

Бернік. А перед нами… перед нами довгий трудовий день; особливо це стосується мене. Та нехай він прийде. Тільки ви не залишайте мене, ви, віддані, правдиві жінки! У ці дні я зрозумів також, що справжні підпори суспільства — це ви, жінки!

Лона. Ну, знаєш, зятю, твоя мудрість дуже ненадійна! (Поклавши руку йому на плече, багатозначно.) Ні, дух правди і дух свободи — ось підпори суспільства!

ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Адвокат Гельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Кроґстад.

Троє маленьких дітей Гельмерів.

Анна-Марія, їхня нянька.

Хатня служниця Гельмерів.

Посланець.

Дія відбувається в домі Гельмерів.

Дія перша

Затишна кімната, обладнана зі смаком, але недорогими меблями. У задній стіні двоє дверей: ті, що праворуч, ведуть до передпокою, ті, що ліворуч, — до кабінету Гельмера. Між тими дверима стоїть піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, а ближче до авансцени вікно. Біля вікна круглий стіл із стільцями й канапка. У правій боковій стіні, трохи далі у глибину, також двері, а ближче до авансцени — кахляна груба, біля неї кілька стільців і крісло-гойдалка. Між; грубою і цими боковими дверима стоїть столик. На стінах гравюри. Етажерка з порцеляновими фігурками та іншими дрібничками. Невелика шафа з книжками в дуже гарних палітурках. На підлозі килим, у грубі палиться. Зимовий день.

У передпокої лунає дзвінок, ледь пізніше чути, як відчиняються двері. До кімнати, весело мугикаючи, заходить Нора. Вона у верхньому вбранні й несе цілий оберемок пакунків, які складає на стіл під правою стіною. Двері до передпокою вона не зачиняє, і там видно посланця, що приніс ялинку та кошика й саме віддає їх служниці, яка їм відчиняла.

Нора. Добре заховай ялинку, Гелено. Не треба, щоб діти бачили її до вечора, доки вона не буде прикрашена. (До посланця, виймаючи гаманець.) Скільки?

Посланець. П'ятдесят єре.

Нора. Ось крона. Ні, здачі не треба.

Посланець дякує і виходить. Нора зачиняє двері, вдоволено усміхаючись, роздягається. Потім витягає з кишені торбинку з мигдалевими тістечками і кілька з'їдає. Тоді обережно підходить до дверей кабінету свого чоловіка і прислухається.

Так, він удома. (Іде до столу, знов мугикаючи.)

Гельмер (зі свого кабінету). Це що, ластівка щебече?

Нора (розгортаючи пакунки). Ластівка.

Гельмер. То білочка там шурхотить?

Нора. Вона!

Гельмер. Коли ж білочка повернулася?

Нора. Щойно. (Ховає торбинку з тістечками до кишені і витирає рота.) Іди сюди, Торвальде, глянь, чого я накупила.

Гельмер. Підожди, не заважай. (Трохи згодом відчиняє двері і з пером у руці заглядає до кімнати.) Кажеш, накупила? Оце стільки? То моя марнотратка знов ходила сіяти грішми?

Нора. Але ж, Торвальде, ми справді можемо дозволити собі таке. Це ж перше Різдво, коли нам не треба ощадити.

Гельмер. Та не можемо й тринькати гроші.

Нора. Ні, Торвальде, тепер трішки можемо. Хіба не правда? Тільки трішечки. Тобі ж тепер призначили велику платню, ти зароблятимеш дуже багато.

Гельмер. Так, із нового року. Але отримаю я гроші аж через три місяці.

Нора. Нічого, можна тим часом позичити.

Гельмер. Норо! (Підходить до неї і жартівливо смикає її за вухо.) Знов у тобі легковажність бере гору. Даймо, що я сьогодні позичу тисячу крон, ти витратиш їх на свята, а в новорічний вечір мені на голову впаде черепиця з даху, і кінець.

Нора (кладе йому руку на плече). Ох, не кажи такого страхіття.

Гельмер. А якби таке сталося, що тоді?

Нора. Якби сталося таке лихо, то мені було б байдуже, є в мене борги чи немає.

Гельмер. Ну, а людям, у яких я позичав?

Нора. Людям? Що мені до них? Вони ж чужі.

Гельмер. Норо, Норо, ти жінка жінкою! Та киньмо жарти, ти знаєш мої погляди на це. Жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках і боргах, лягає якась негарна тінь залежності. Ми мужньо трималися досі, то протримаємося й ще трохи, вже недовго.

Нора (відходить до груби). Що ж, як хочеш, Торвальде.

Гельмер (іде за нею). Ну от, моя ластівка вже опустила крильця. Хіба ні? Білочка насупилась. (Витягає гаманця.) Норо, як ти гадаєш, що в ньому?

Нора (швидко обертається). Гроші!

Гельмер. На. (Подає їй кілька асигнацій.) Господи, чи я не знаю, скільки треба видатків на Різдво.

Нора (рахує). Десять, двадцять, тридцять, сорок. О, дякую, Торвальде, тепер мені стане надовго.

Гельмер. Та вже подбай, щоб їх справді стало надовго.

Нора. Подбаю. Але ходи сюди, я покажу тобі, що я накупила. І так дешево! Глянь, ось новий костюмчик Іварові й шабля. Ось коник і трубка Бобові. А для Емі ось лялька з ліжечком, простенькі, та вона однаково швидко їх поламає. А тут іще крам на сукні і фартухи служницям. Старій Анні-Марії треба було б купити щось більше.

Гельмер. А