Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

Він же знає, що вимовлене вголос ім'я повелителя Сьомого континенту накликає біду! А біда приходить, не попереджаючи.

І ніби на підтвердження цієї простої істини, до кабінету ввалився Упир. Його тінь на стіні наводить жах більше, ніж синова тінь, бо вона вища трьох метрів.

Артур із Селенією завмерли. У Барахлюша затремтіли вуха, А Темрякос, унюхавши запах гнилизни, став енергійно водити носом. За Упирем до кабінету зайшов дідусь, а за дідусем показався Альфред з м'ячиком у зубах. Порогу пес не переступив: поруч із цим опудалом він може піддатися спокусі і вгризти мерзенного монстра за ногу. Поглянувши вниз, Арчибальд помітив понівечений вагон.

— Ну це ж треба! Черговий подвиг Альфреда! Ну стривай, Артур тебе по голівці не погладить, коли повернеться! — строго промовив Арчибальд, беручи до рук поламаного вагона.

Почувши своє ім'я, Альфред замахав хвостом. Артурові хотілося закричати, що пес не винен, що це негідник Темрякос знищив потяг, та він уже знає, що кричати даремно: його голос занадто слабкий і не долетить до дідусевих вух.

Арчибальд роздивлявся той самий вагон, у якому принишк Темрякос. Злочинець почувався камінцем у черевику і щосили чіплявся за все підряд, щоб не впасти на підлогу.

— Я спробую відремонтувати до Артурового повернення! Щоб тобі пощастило викрутитися! — по-змовницьки підморгнув дідусь псу.

Арчибальд поставив вагон на стіл, і Темрякос швидко пірнув під єдине вціліле підвіконня. Потім старий перевів погляд на книжки, відрахував сьому від кінця і дістав її. На ту мить Артур із Селенією теж дійшли до тієї книжки: стоячи обабіч неї, вони відчайдушно махали руками. «Якщо дідусь нас не почує, то, може, побачить!» — подумки сподівався хлопчик, вимахуючи руками, як сигнальник на борту авіаносця.

Арчибальд обережно зняв книжку з полиці. Артур-сигнальник спостерігав за тим, як довгожданий корабель проплив повз нього, не скориставшись ні його лоцманськими талантами, ні його якостями сигнальника.

— Дідусю! Ми тут! Це я! — загорлав Артур.

Та марно він дер горло і стрибав, немовби маленька мавпочка: ніхто його не побачив і не почув. Арчибальд засунув руку в отвір і дістав пляшечку. Артур із Селенією у відчаї спостерігають, як жаданий засіб зростання забрали у них із-під самого носа!

Поклацуючи зубами з ляку, Барахлюш улип у дно корзини. Звуки, які він відтворює, нагадують шарудіння комах, а тому він сподівається, що вони нікого не зацікавлять. Та ні, чиясь увага їх не омине. Упир почав прислухатися. Таке шарудіння збуджує його апетит, він обожнює смажених комах, особливо якщо їх не просто обсмажити, а втопити в киплячій олії, як шматочки картоплі фрі. Уважно прислухаючись до тихого шарудіння, він наблизився до сховку юного принца. А той, помітивши тінь, яка насувалася на нього, ще гучніше заклацав зубами, ризикуючи видати себе з головою. Але дідусь перепинив Упиреві шлях.

— Ось, бери! Це те, що ти шукав, — сказав він. Протягуючи пляшечку. — Я слова дотримав, а тепер твоя черга.

Упир обережно взяв флакон і почав обертати його у свої скоцюрблених пальцях. Рідина янтарного кольору була схожа на мед.

— А як ти доведеш, що це саме той засіб? — спитав Упир, пильно зазираючи в Арчибальдові очі і намагаючись помітити в них хоч краплю лицемірства.

— Гадаю, ти читати не вмієш, але малюнки розрізняєш, — відповів дідусь, вказуючи на фігурки на етикетці.

Завойовникові не до шмиги, коли натякають на його невігластво. Арчибальдові лишень два кроки до загибелі — клешні Жахливого У мимохіть заворушилися, ніби хотіли зімкнутися на дідусевій шиї. Та У опанував себе і взявся вивчати малюнки. На етикетці намальовано фігурку з пляшечкою, потім фігурку, яка випиває рідину з пляшечки, і, нарешті, та сама фігурка, тільки вже велика — навіть уся не помістилася… Треба бути стовідсотковим тупицею, щоб не зрозуміти призначення рідини з пляшечки!

А Темрякос уже виліз із вагона і повис на одному із понівечених вікон. Він щосили гукав:

— Батьку! Батьку! Сюди! Це я, Темрякос!

Упир чув якийся писк, у якому вгадувалися слова, що повертали його в минуле життя.

— Це я, я, твій син! Я живий! — смикаючи руками й ногами, репетував Темрякос, ризикуючи зірвати голос.

Цього разу батько його почув і почав шукати поглядом: звідки ж лунає те дике волання? Переконавшись, що його позивні досягли мети, Темрякос став швидко мізкувати, яким чином показати батькові своє місцеперебування. І йому спадає на думку несподіване рішення: він ухопив меча і кинув його в бік Упиря. Меч прохромив щоку Жахливому У. Подивувавшись сміливому комарикові, який нахабно його вкусив, Упир, помацав рукою щоку і наштовхнувся на меча. Схопивши його двома пальцями, він висмикнув залізне жало і підніс ближче до очей. Завойовник подивований: цього меча з написом на лезі він подарував синові, коли тому виповнився рік. І цю зброю він упізнав би серед тисячі мечів.

Упир пильним поглядом обвів усю кімнату, але марно.

— О, сто чортів! Невже він нічого не зрозумів? — з відчаю вигукнув Темрякос.

Кого ж шукав Упир? Темрякоса чи тих, за ким гнався його синок? У здогадався, що син його не потрапив би сюди просто так, а лишень переслідуючи своїх одвічних ворогів Артура та Селенію, які, певно, також полювали за пляшечкою. Упир підійшов до полиці й уважно втупився в простір між книжками. Помітивши, що насувається моторошна тінь, Артур і Селенія поволі відступили за книжки. Жахливий У примружив очі і так напружив свій зір, що помітив наших героїв.

— О, тільки не це! — застогнав Барахлюш, спостерігаючи за Упирем.

— О, йєс! — вигукнув Темрякос, зрозумівши, що свого досяг.

Ставши в бойову позу, Селенія виставила вперед свого меча. На лихо, щоб утекти з цієї мишоловки, треба бути хоча б чарівником Мерліном. По-сатанинськи посміхаючись, Упир уже простягав свої кігті до мініпутів, але в цей час Арчибальд вирішив поставити на місце свою сьому книжку. І наші друзі опинилися у вузькій щілині між стіною і книжкою.

— Ти маєш усе, що хотів, Упиряко! А тепер я прошу тебе піти з мого дому, бо ж ти сам це обіцяв! — сказав дідусь.

Жахливий У хотів сказати своєму противнику, що його внук ховається за спиною, затиснутий між книжками. Але тоді Арчибальд щось вигадає і порятує Артура! Тому він уважає за потрібне проковтнути язика, виносячи в лапах свій скарб. Він ще матиме можливість повернутися сюди зі своїм новим військом і знищити цю халупу разом із мешканцями.

До того ж двобій сьогодні був би нерівний, а значить, він би мав лиш половину задоволення.

Розвернувшись, Упир пішов до дверей.

— Тату?! — прошепотів Темрякос, протягуючи руки до