Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

з політики», попри те, що «демократія в Україні зазнала серйозної поразки». Ющенко тоді вимовив фразу, що в майбутньому стала крилатою: «Я піду, щоб повернутись!» Наступного дня, 27 квітня, Кучма підписав указ про його відставку, доручивши уряду виконувати свої обов'язки до моменту формування нового кабінету. Ющенко відмовився, заявивши президенту, що посада «виконуючого обов'язки не для нього».

Представники багатьох українських та зарубіжних аналітиків зійшлись на думці, що уряд Ющенка вперше за десять років незалежності України спробував економічними методами реформувати політичний устрій країни, не покладаючись на міжнародну фінансову допомогу. Уряду вдалося вирішити якщо не повністю, то частково проблему боргів по пенсіях та заробітній платі. Крім того, уряд Ющенка здійснив сміливу спробу реформування одного з найбільш корумпованих секторів економіки — паливно-енергетичного комплексу, зачепивши таємну сферу перерозподілу прибутку та витоку капіталів за кордон. Легальне та законне повернення фінансових коштів до державного бюджету і прозора приватизація найбільших промислових підприємств заклали основи промислового зростання та міжнародних економічних зв'язків України.

Відставка уряду Віктора Ющенка показала, що кланово-олігархічне оточення президента Кучми (а пізніше президента Ющенка і особливо президента Януковича, для яких характерні тимчасові консенсуси з метою перерозподілу власності) привели до формування в країні еліти користолюбців, до застою не лише економічних, а й демократичних процесів. Будь-який реформаторський уряд ставав прямою загрозою для цих людей.

На тлі сірої маси безликих політиків Ющенко та Тимошенко стали найбільш яскравими харизматичними особистостями в Україні того часу. Тому народ повірив саме їм, хоча Ющенко не справляв враження вольової людини. Тимошенко ж, навпаки, виглядала відчайдушною та сміливою. «Єдиним чоловіком в українській політиці» її назвали зовсім не випадково, перефразовуючи слова українського письменника Івана Франка про Лесю Українку, який назвав її «єдиним чоловіком в українській літературі».

Українське суспільство, яке втомилося від політичних чвар та «розборок» поміж президентською, урядовою та парламентською гілками влади, завжди вважало, що після зміни того чи іншого президента, уряду й, навіть, перевиборів Ради в країні настане довгоочікуване благополуччя. Але кожного разу результатом боротьби ставав лише перерозподіл влади, власності та грошей між новими суб'єктами політичної активності та поява нових політичних об'єднань зі старими гравцями. Поки парламент голосував за відставку уряду Ющенка, біля його стін зібрався семитисячний натовп прихильників прем'єр-міністра. Вони вважали його уряд реформаторським, і таким, що боровся за інтереси країни та народу. Юлія Тимошенко тоді ж заявила, що підтримає кандидатуру Ющенка на чергових президентських виборах 2004 року й створила ініціативну групу з 50 партій та організацій з проведення референдуму (який не відбувся) про відставку Кучми.

На передбачуваному референдумі населення повинно було відповісти всього лише на одне питання: «Чи вважаєте ви, що Леонід Кучма, за те, що знищив права та свободи українського народу, відповідно до принципів верховенства права, повинен заявити про відставку, відповідно до статей 108, 109 Конституції України». Зрозуміло, влада не дала згоду на проведення референдуму. Тоді, в липні 2001 року невгамовна Тимошенко виступила з ініціативою створити передвиборчий блок «Форум національного порятунку» (ФНП), куди увійшли сім партій: «Батьківщина» Юлії Тимошенко, «Собор» Анатолія Матвієнка, Українська християнсько-демократична партія (УХДП) Олеся Сергієнка, Українська республіканська партія (УРП) Левка Лук'яненка, Українська консервативна республіканська партія (УКРП) Степана Хмари, Українська соціал-демократична партія (УСДП) Василя Онопенка та Патріотична партія України (ППУ) Миколи Габера. Після перейменування ФНП у Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) до нього також увійшла Українська національно-консервативна партія (УНКП) Олега Соскіна.

Намагаючись знизити політичну активність Тимошенко, Генеральна прокуратура України наприкінці січня 2002 виписала новий ордер на її арешт та «посадила» її під підписку про невиїзд (раніше скасовану судом). 29 січня 2002, прямуючи у своєму «мерседесі» на засідання Апеляційного суду, Тимошенко потрапила в автомобільну аварію й була госпіталізована.

Наближалися парламентські вибори-2002. Все політичне життя країни підпорядковувалось підготовці до головної події року, яка мала кардинально змінити політичний ландшафт та життя України. Ющенко та Тимошенко, опинившись відстороненими від влади, розпочали підготовку до виборів, збираючи навколо себе численних прихильників, які щиро вірили, що дует Ющенка-Тимошенко кардинально змінить ситуацію в державі.

Парламентські вибори 2002 року

Важливою особливістю передвиборчого періоду стало перегрупування політичних сил та блоків, частина яких відчайдушно намагалася утримати владу; інша — захопити її. Згідно з новим законом, в Україні була створена система виборів, при якій 50 % депутатів обирали за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах. Щоби пройти до парламенту, партія або політичний блок повинні були подолати чотирьохвідсотковий електоральний бар'єр. У той час як Тимошенко формувала опозиційний блок під своїм ім'ям, колишній прем'єр-міністр Ющенко оголосив про намір створити блок політичних партій під назвою «Наша Україна» (також опозиційний владі). У лютому 2002 року цей блок був офіційно зареєстрований. До нього увійшли 10 партій: Народний рух України, Українська народна партія, Ліберальна партія України, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократичний союз, Молодіжна партія, партія «Реформи і порядок» та інші.

На проведених у березні 2002 року парламентських виборах до Верховної Ради, в яких взяли участь 62 політичні партії, об'єднані у 30 виборчих блоків, за підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий рубіж подолали: блок «Наша Україна» на чолі з Ющенком — 23,55 %; Комуністична партія України (КПУ) — 20,01 %; блок «За єдину Україну» (В. Литвин) — 11,79 %; БЮТ — 7,25 %; Соціалістична партія України (СПУ) Олександра Мороза — 6,87 %; Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)) Віктора Медведчука — 6,27 %.

Блок «Наша Україна» Віктора Ющенка отримав підтримку в центральній та західній частині України; комуністи — на південному сході України та в Криму; блок «За єдину Україну» — на півдні та сході. Народний Рух — мав свій сталий електорат в Західній Україні. Блок Юлії Тимошенко підтримали здебільшого у Києві та Дніпропетровську.

У самій Раді нового скликання партії та блоки, які перемогли на виборах, утворили свої фракції. Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» отримав 112 мандатів, «За єдину Україну» — 101, КПУ — 65, СДПУ(о) — 24, СПУ — 23, БЮТ — 22. Ще 103 місця у Верховній Раді розподілили між собою представники дрібних партій, які увійшли до парламенту за результатами голосування по мажоритарних округах, а також безпартійні. Якщо пости спікера та віце-спікерів у впертій боротьбі завоювали представники «Єдиної України» (так званої «Єди») та об'єднаних есдеків, то керівництво ключовими парламентськими комітетами перейшло в руки «нашистів» (так називали членів фракції «Наша Україна»).

Ющенку та його прихильникам вдалося виграти парламентські вибори, але переговори з формування парламентської більшості він програв. Як часто буває в