Читати книгу - "Диваки і зануди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми протаранили всю виряджену братію і гримнулися об стіл із креветками. Ваза гупнулася об вазон, де росла середземноморська пальма, й розбилася в друзки. Сама я м’яко впала на килим. Хоч добряче забила голову. Я лежала на Катті, і мої руки досі були зчеплені в неї за спиною.
— Ух! — видихнула Катті. — А ше не жанадто?
Я силкувалася підвестися з підлоги. Але поверх нас лежала скатертина, яку ми стягнули, і що більше я намагалася вибратися з-під неї, то дужче в ній заплутувалася.
Каттіні очі стріляли сміхом.
А я мало не плакала.
— Що ви там на підлозі робите? — спитав хтось із вирядженої братії.
Катті цмокнула мене в щоку.
— Може, ше полежимо, любий, — стиха запропонувала вона.
— Ні, — відповіла я.
Нарешті ми звелися на рівні. Я скрізь бачила єхидні усмішки. Мене охопила злість і пробирали дрижаки, але я намагалася усміхатися. Доки це триватиме? Куди Катті мене знов тягне?
Тієї миті Пепсі увімкнув торшер, над яким проморочився цілий вечір. Ураз засяяло й замерехтіло яскраве червоне світло, перетворюючи порожній куток кімнати на справжній майданчик із дискотекою, звідки в наші спраглі вуха влітали жалібні співи «С’юзі та Банши».
— Ходімо, — сказала Катті й потягла мене на той мерехтливий майданчик. — Потаншуємо.
Як же танцюють хлопці? Тут уже я завиграшки могла себе виказати. Звичайнісінькими рухами. Я намагалась танцювати вайлувато, по-дурному копіюючи такого собі Траволту, що недавно гупнувся головою об стіл. Я заздрила Катті, яка підгинала ноги й похитувала тілом так, що коси розвівалися, а груди, підтримувані корсетом під блузкою, аж підстрибували. Мабуть, їй хотілося бути схожою на Дженіфер Біле, що грала у фільмі «Танець-спалах», якого я не бачила. Але вона дивилася його з Ісаком.
Якби я була хлопцем, то закохалася б у неї, подумала я.
Якби я була хлопцем, то лежала б у ліжку і мріяла б про неї перед сном.
Якби я була хлопцем, то тужила б за її гострим язичком і золотистими очима.
Якби я була хлопцем, як Ісак, подумала я і так тупнула ногою, що від болю на очі навернулися сльози.
— Ти мені подобаєшшя, Ш-шимоне, — проспівала вона, обходячи мене колом. — Ніхто ще не кидав мене з такою приштраштю на підлогу і не машав під скатертиною пошеред вешірки!
— Це непорозуміння, — сказала я. — Усе це непорозуміння! Чуєш? Хіба ти не розумієш?
— Нічогішінько не рожумію, — відповіла вона й усміхнулася.
— Ти мені також подобаєшся, — вела я далі. — Але інакше.
— Як ше інакше? — прокричала вона мені у вухо.
Вона вихилялася так близько біля мене, що терлася грудьми об лапату сорочку Інґве, і мені здавалося, ніби то не її груди, а мої. А тут ще й ватяна качалка в моїх трусах «Olympia» десь сповзла.
Вона, певно, подумала, що я до неї залицялася: і тоді, як вкусила за язика, і тоді, як обваляла її в розсипаних креветках.
— Я не можу з тобою зустрічатися! — сказала я, намагаючись говорити твердим, крижаним голосом. — Нічого не вийде!
— Шо? — перепитала вона, наче вже щось почала розуміти.
Ми все ще стояли на місці, притулившись одна до одної.
— Це не твоя вина, — правила я далі. — Очевидно, проблема в мені.
— Яка проблема? — промурмотіла вона, натякаючи на те, що в разі чого може взяти на себе роль найдбайливішої медсестри.
— Просто ти мене не запалюєш, — сказала я, аби з усім покінчити.
— Ше й як жапалюю, — самовдоволено сказала вона.
— Ні, присягаюся, — мовила я насмішкуватим тоном.
— А пошілунки? А обнімочки? А… вше решта?
— То все випадково, — відповіла я.
— Та ти лайно!
І вона відважила мені ляща. А потім покинула мене саму посеред тих, що сміялися, переглядалися, шепотілися і танцювали на мерехтливому майданчику.
Пора було вшиватися. Краще б я сюди ніколи не приходила. Але якщо вже впорола таку дурницю і прийшла, то шкода, що мені не вистачило клепки вчасно вшитися.
Далі вечірка перетворилася на суцільний фільм жахів.
Я здебільшого то стояла, то никала туди-сюди. Відчуваючи на собі ображені сумні очі Катті, я шукала Ісака. Підсилювачі гриміли дедалі гучніше, і здавалося, що над забрудненим килимом, де не вмовкали танці, ревіли чорні бомбардувальники. Гурт, що називався «Слуги насолоди», жалівся на те, як їх усе втомило: втомило кохання, втомило життя. І всі під ці пісні танцювали. Катті танцювала з Ісаком. Вони так висіли одне на одному, ніби теж були дуже стомлені.
А я танцювала з Анною. Не тому, що мені хотілося танцювати. А тому, що хотілося бути ближче до них. Я підпихала Анну йти за ними, щоб можна було підслухати їхню розмову. Але я нічого не почула. Може, вони й не розмовляли. Може, просто грілися одне об одного.
Я відчула, що задубіла від холоду. Анна дивилася на мене крізь окуляри, в яких відбивалося мерехтливе червоне світло. Мабуть, вона ніяк не могла вгадати, який саме танець я танцювала. А на вечірку ця Анна вирядилася так, що стала схожа на паличника, який жив у неї вдома. На ній була брунатна, як чохол для спальника, сукня. А ще брунатні черевики. Та й коси в неї були брунатні.
Я весь час наступала їй на ноги. Щоправда, не навмисно. Анна мовби сама їх мені підставляла.
— Перестань! — крикнула вона так голосно, що всі обернулися.
Ну от, вони всі подумали, що я хотіла повалити її на підлогу або вщипнула там, де неприпустимо щипатися! У мене почервоніли вуха, ніби я й справді встругнула щось непристойне.
— Очевидно, він звик розпускати руки, — сказав котрийсь із вирядженої братії.
Мені довелося відійти.
Я стояла в кутку, і мною аж тіпало від злості.
Трохи згодом хтось відчинив двері в сад. У кімнату війнуло холодним вітром. Із гамором та сміхом хлопці й дівчата понесли надвір вугілля та ковбасу й заходилися розпалювати гриль, що з вигляду нагадував обрубок водостічної труби. Здавалось, на грилі тлів не жар, а зірочки, які нападали туди з неба, пахло пальною сумішшю і підгорілим м’ясом.
Я схопила собі шмат ковбаси з тріснутою шкіркою, що взявся сажею і мав такий самий жалюгідний вигляд, як і я.
Біля басейну, підсвіченого зеленим світлом, сиділи Ісак та Катті.
Вони сиділи й бовтали ногами у крижаній воді. Вони сиділи дуже близько й дивилися одне на одного. Навіщо я нап’яла на себе це бісове чоловіче вбрання? Яка несправедливість! Мені хотілося зіпхнути їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.