read-books.club » Публіцистика » В’ячеслав Чорновіл 📚 - Українською

Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’ячеслав Чорновіл" автора Василь Федорович Деревинський. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:
областях, В’ячеслав Чорновіл відмовився від подальшого функціонування асамблеї. На позицію Чорновола вплинуло також обрання його співголовою Народного Руху України, що надавало йому нових можливостей участі в розбудові держави з опертям на впливову політичну організацію.

З ініціативи В’ячеслава Чорновола ідею впровадження в Україні у віддаленій перспективі федеративного (земельного) устрою зробили засадничим положенням Руху. Відповідне положення містилося в одному з найважливіших документів організації – «Концепції державотворення в Україні», ухваленій на Четвертих Всеукраїнських зборах НРУ 4–6 грудня 1992 року. Затвердження документа викликало жваву дискусію, оскільки багато хто з делегатів зборів негативно оцінював ідею федералізації, вважаючи її загрозою соборності України. Наприкінці дискусії слово взяв В’ячеслав Чорновіл, який зазначив: «…У програмі державотворення йде мова тільки про перспективу, я навіть не вживав би слово „федералізм“ – воно дуже багатозначне. Воно натякає на якусь державу в державі. Можна говорити тільки про далеку перспективу земельного устрою, розширення земельного самоврядування. І то не зараз і не сьогодні, про це мови не може бути»[248]. Він пояснив таке формулювання потребою реалізації політики поступової децентралізації, адже в Україні здійснювалися спроби законодавчо закріпити авторитарну систему влади.

Втілення ідеї сильної президентської влади на місцях обернулося призначенням на посади представників Президента в багатьох областях і більшості районів не кандидатів від демократичних партій і навіть не прагматиків-технократів, а колишніх компартійних апаратників. Після обмеження повноважень рад упродовж року не було реформовано радянську систему. Відповідно, обрані в 1990 році, за Радянського Союзу, ради опиралися державотворчому процесу і навіть спричинили загрозу існуванню відродженої держави[249]. Під тиском противників федералізму з проекту «Концепції державотворення в Україні» вилучили відповідні положення, зокрема тези «Україна тяжіє до федералізму» та «далека перспектива України – федеративна держава на зразок Німеччини чи Австрії»[250]. Натомість у незначно відредагованому вигляді залишилося таке: «З метою забезпечення незалежності і розбудови повноцінної державності Україна має лишитися унітарною за формою свого державного устрою… При збереженні унітарної форми державного устрою слід відмовитися від суперцентралізованої територіальної організації, штучно запровадженої в Українській РСР в сталінський період у вигляді обласного та районного адміністративно-територіального поділу. З метою збереження соборності України та демократизації державного устрою в перспективі варто розпочати процес децентралізації та переходу до земельного адміністративно-територіального поділу України. Цей процес може бути тривалим. Перехід до регіоналізму України при збереженні її унітарності прискорить процес державного будівництва, бо вивільнить центральні органи влади від вирішення місцевих (регіональних, земельних) проблем, даючи їм змогу сконцентрувати свою увагу на питаннях глобальних, концептуальних. Крім того, земельна адміністративно-територіальна організація України матиме внутрішній імунітет проти тоталітарних тенденцій з боку центральної влади. Демократизація на місцях забезпечить демократизацію центру, а отже – держави і суспільства в цілому»[251].

Отже, вилучивши формулювання про перспективу переходу до федеративного устрою, в документі залишили положення про децентралізацію України на основі територіального розширення регіонів і збільшення прав місцевого самоврядування за умови збереження унітарності держави. Фактично збереглася відкорегована концепція В’ячеслава Чорновола. Ймовірно, передбачаючи непросте обговорення на зборах питання про державний устрій, Чорновіл наперед погоджувався з можливістю його вилучення з «Концепції державотворення в Україні». Невипадково в інтерв’ю напередодні з’їзду він вкотре зазначив, що воліє не вживати термін «федералізм» як багатозначний. Замінено його було на «земельний устрій» – широке місцеве самоврядування, але без щонайменших ознак державності цих земель[252]. Проте навіть таку децентралізацію В’ячеслав Чорновіл вважав передчасною. На заваді її реалізації було збереження місцевої влади в руках колишніх компартійних діячів, які могли використати реорганізацію державного устрою не для демократизації країни, а для її розчленування на «удільні князівства». Крім того, В’ячеслав Чорновіл зауважив про існування елементів такого устрою в Україні до запровадження президентського представництва. Його уособленням були обласні ради, які після ухвалення закону про ради та місцеве самоврядування в 1990 році фактично перетворилися на своєрідні місцеві парламенти[253].

Відтак лідер Руху змушений був зважати на несприйняття терміна «федералізм» багатьма однопартійцями і підтримати доцільність уживання в рухівських документах визначення «унітарний». Хоча побудова унітарної та широко децентралізованої держави і передбачалася його проектом перебудови влади, В’ячеслав Чорновіл поняття «унітарна держава» все ж замінював на «централізована держава». Пояснював він це так: «Сьогодні нам більше підходить тип централізованої держави (мені не хочеться казати „унітарної“, це слово несе в собі деякий негативний відтінок) з поступовим нарощуванням місцевого самоврядування в міру зміцнення держави»[254].

У наступні роки вже у стінах Верховної Ради України та під час численних виступів В’ячеслав Чорновіл підкреслював актуальність здійснення законодавчого розподілу функцій державного управління і самоврядування, наголошував на необхідності окреслити повноваження представницьких органів. Неодноразово він заявляв про потребу реорганізації радянської системи управління, проведення перевиборів місцевих представницьких органів і парламенту, наголошував на доцільності проведення прямих виборів голів органів самоврядування і державних адміністрацій, однак лише після законодавчого розподілу функцій і зміни структури цих органів.

Впровадити нову структуру влади з новими повноваженнями й чітким розмежуванням функцій між представницькими і державними органами ніяк не вдавалося через блокування таких рішень колишньою партноменклатурною більшістю у Верховній Раді. Відтак у регіонах тривало протистояння між радами й адміністрацією представників Президента[255]. Фактично існувало нелегалізоване двовладдя.

У грудні 1993 року В’ячеслав Чорновіл коротко висловив своє бачення першочергових заходів із реформування органів влади. З його міркувань випливало, що ради на рівні сіл і селищ не потрібні, адже там вистачало обрати старосту чи голову. У містах достатньо невеликих – близько 10–20 членів представницьких органів, головними завданнями яких були б розвиток територій, затвердження бюджету та контроль за рішеннями виконавчої влади. Подібні функції повинна була виконувати рада (як висловився Чорновіл, парламент області), яка мала складатися, наприклад, у такій великій області, як Донецька, максимум із 50 членів. Голів обласних і районних держадміністрацій мали обирати виборці, а не призначати Президент. Так само повинні були відбуватися вибори мерів міст. Обраним народом керівникам делегувалися повноваження формувати свої команди місцевої виконавчої влади. Категорично заперечуючи надання політичних прав регіонам чи утворення політичних автономій, В’ячеслав Чорновіл наголосив на необхідності невідкладного розширення економічного самоврядування областей.

На початку 1990-х років В’ячеслав Чорновіл висловлювався про федералізм дедалі рідше, зазначаючи, що такі розмови не на часі. Невдовзі цей термін взагалі зник з його виступів, статей та інтерв’ю. «Сьогодні реалістично думаючий політик розуміє, – зауважував Чорновіл, – що федералізація може призвести до розвалу України як держави. Про це красномовно засвідчують події в Криму»[256]. В 1992–1993 роках не лише загострилися сепаратистські тенденції в регіонах, особливо в Криму, де ситуацію ускладнювало втручання Російської Федерації, а й погіршилося ставлення до ідеї федералізму серед багатьох соратників В’ячеслава Чорновола та в суспільстві. За результатами опитування українських громадян, проведеного в листопаді 1993 року Фондом «Демократичні ініціативи», ідея федеративного устрою України не мала підтримки серед населення практично в усіх регіонах. Загалом її не підтримували 50 % громадян,

1 ... 24 25 26 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’ячеслав Чорновіл"