Читати книгу - "Казки мого бомбосховища"

Ліма зрозумів, що нічого поганого не трапилося – Фірман світився щастям, було видно, що його розпирає від адреналіну. Ліма, ні слова не кажучи, пройшов повз нього до кухні, звідки чулися ще два приглушених голоси. Фірман тихенько зачинив двері на всі замки, визирнув у вічко, перевіряючи, чи, бува, не товчеться хтось на сходах, і, аж підстрибуючи від нетерплячки, попрямував за Лімою.

Увійшовши до кухні, Ліма в першу чергу наштовхнувся поглядом на сяючі від радості та збудження мармизи Джека та Ромки. Нічого не розуміючи, він повернувся до Фірмана, але той загадково мовчав.

– Та досить уже! Що сталося? – Ліма трохи підвищив голос, його напружувало, коли перед ним розігрували театральні сцени.

– Ти нічого нового в кухні не помічаєш? – весело спитав Фірман.

– Холодильник новий, чи що? – промимрив Ліма, розглядаючи знайому вже багато років кухню.

Джек та Ромка пирснули сміхом, і, лише зосередивши увагу на них, Ліма побачив дещо, від чого його нижня щелепа повільно опустилася. На кухонному потертому столі, під столом, на підвіконні біля Джека лежали пачки банкнот, навалені неохайними гірками.

– Це що, бабло? – не вірячи своїм очам, прошепотів Ліма.

– Бабло, старий! Гори бабла! – Фірман поплескав другана по плечі та заходився поратися біля плитки, збираючись готувати гостеві каву.

– Але звідки стільки грошей?

– Ти нізащо не повіриш, – переможно повідомив Фірман.

– Ти знайшов роботу? У «Нафтогазі» десь? Чи що?

– Дуже смішно.

– Одружився з донькою олігарха?

– І знову промазав!

– Ти кредит узяв?

– Нє, ти що.

– Хлопці, невже ви банк пограбували? – здогадався Ліма. – Оце жесть!

– І знову ти, чувак, не вгадав.

– То звідки гроші тоді? – розгублено запитав Ліма, зиркаючи по кімнаті та прикидаючи, скільки орієнтовно тут може бути готівки.

– Ми Леніна скинули! – після театральної паузи урочисто оголосив Фірман.

– Що, знову? – із сарказмом запитав Ліма. – Ми ж минулого року уже його скидали, пам’ятаєш?

Фірман із Джеком у відповідь поморщилися, ніби від сильного зубного болю. Звісно ж, вони пам’ятали. Таке людина пам’ятає до самої смерті.

Ленін у їхньому районі стояв затишний і свійський. Був пофарбований сріблястою фарбою, мав метри чотири заввишки. Нікому не заважав і мало кого ображав фактом свого існування. Здавалося, що навіть батюшки з православної церкви, що стояла за якихось тридцять метрів позаду Ілліча, звикли до нього і пробачили все, що він свого часу робив і заповідав робити зі служителями культу. Не пробачав Іллічу лише Фірман. Він мав із вождем світового пролетаріату якісь свої рахунки, нікому, крім нього самого, не зрозумілі. Щось пов’язане із громадянською війною та його, Фірмана, родиною. Ліма ніколи у це все не вникав, йому Ленін був по цимбалах, не викликав зовсім ніяких емоцій, тому до нескінченних пропозицій свого дружбана завандалити пам’ятник він ставився як до хуліганства, без жодних ідеологічних загонів.

Минулого року, приблизно о цій же порі, в липні, Фірман нарешті вламав Ліму, Джека, Ромку та ще одного приятеля, Чекіста, знести монумент. Зібралися, як і зараз, у Фірмана вдома, і він розповів свій простий, як табуретка, план: накинути на Ілліча довгий трос, вільний кінець закріпити за Фірманову «дев’ятку», розігнатися – благо, Ленін дивився зі свого постаменту на довгу, рівну і пряму вулицю – і смикнути, зірвавши таким чином вождя з місця. Чекіст тоді сказав, що тупішого плану він у житті не чув, на що всі інші одностайно назвали його мудаком. Чекіст образився, але пішов разом із усіма.

Уся справа зайняла не більше п’яти хвилин: Ромка з Лімою затягували зашморг на торсі Леніна, Джек стояв біля машини, а Чекіст на правах практикуючого автослюсаря кріпив до буксирувального гаку вільний кінець тросу. Фірман сидів за баранкою та рішуче докурював на доріжку. Спершу засигналізував Ліма, потім дозволив їхати Чекіст, і Фірман, перехрестившись, дав по газах.

Чекіст зізнався в усьому аж під ранок, коли його почали бити. Визнав, що окрім того, що мудак, він ще й комуніст, хоча не зміг пояснити принципової різниці між цими двома поняттями взагалі, і зокрема – яким це таким чином КПУ, за яку він неодмінно віддавав свій голос на виборах, пов’язана з ідеологією комунізму. Відтак, розповів, що, будучи комуністом, він, Чекіст, не міг не опиратися намаганням знищити пам’ятник своєму духовному лідерові. Що влаштував диверсію. Що навмисне закріпив трос не за відповідний гак, а присобачив його до задньої колісної вісі.

Коли Фірман розігнався вулицею, трос, натягнувшись, просто вивернув йому задні колеса, потім узагалі тріснув, і покалічена автівка із водієм всередині на хорошій швидкості влетіла у придорожній каштан. Щось миттю задимілося, і перелякані Ліма із Джеком побігли витягати закривавленого Фірмана з салону. Він істерично реготав, відбиваючись. В унісон із ним, не менш істерично, реготав Чекіст. Ленін стояв непорушно і дивився на їхню компанію.

Фірмана випустили з лікарні аж восени. Рани і переломи зажили, але ідея знести Ілліча стала по-справжньому нав’язливою. Машини більше не було, вибухівку готувати Фірман не умів, та і не ризикнув би її використовувати у своєму густонаселеному районі. Виношував плани і мовчав.

– Звісно, пам’ятаю, – буркнув Фірман. – Але цього разу серед нас не було зрадників, тому ми насправді його скинули.

– Ого! Ну, то вітаю тебе! А все ж, як саме?

– Нас було чоловік зо двадцять, у кожного – мотузка. Затягли йому на шиї, потягли всі разом – і менше ніж за хвилину Ленін упав.

– Ось так просто? – здивувався Ліма.

– Так, усе просто. І, знаєш, він не розбився. Якийсь такий матеріал, міцний та легкий.

– І що?

– Та нічого, там і залишився лежати, – пояснив Фірман.

– А гроші звідки? Держдеп гонорар виплатив?

– Ти сьогодні жартуєш як Бог, – іронічно зауважив Фірман.

– Прикинь, Ліма, – вмішався у розмову Джек, – у комуністів там схованка. Вони там гроші тримали, партійну касу.

– Де це – «там»?

– Ну, під Леніним, – пояснив Фірман. – Він коли упав, усі розбіглися зразу, навіть мотузки не позабирали. Зробили справу – і чкурнули. А ми втрьох залишилися і залізли на постамент. То виявилося, що під статуєю є акуратненький отвір діаметром, певне, з метр.

– І глибиною теж метр, якщо не більше, – додав Джек.

– Повний грошей, Ліма.

Ліма присвиснув від подиву. У таку історію він нізащо би в житті не повірив, якби на власні очі не бачив зараз трьох своїх не надто благополучних друзів, обкладених пачками з грошима. Він дивився на їхні задоволені пики і пригадував заставку до мультиплікаційного серіалу «Качині історії», у якій Скрудж МакДак входить до величезного приміщення із золотими монетами та банківськими купюрами і потім із трампліна стрибає у це море