Читати книгу - "Рікі та дороги"

ми зробили не так або чогось не зробили. І я не встигла тобі нічого як слід пояснити, бо саме тоді приїхала твоя бабуся і забрала тебе, поки я виходила до дядька Олеся. Сусіди розповіли їй про наші постійні сварки і про все інше. І я не злюся на неї, бо вона, мені здається, вчинила правильно. Тобі там спокійніше і краще, і я впевнена, що ти вже не сумуєш за нами і за нашим домом. Але я все одно не перестаю сумувати за тобою, і думати про тебе, і з точністю до хвилини вгадувати, чим ти зайнятий.

Мені не залишалося нічого, як піти жити до дядька Олеся, бо твій тато сказав, що мені більше не місце в його домі. А бабуся сказала, щоб я тебе не турбувала, що ти тільки-но заспокоївся, бо для тебе це все дуже великий стрес. І ще сказала, що ти колись виростеш і все зрозумієш. Я не знаю, коли саме ти прочитаєш цей лист, але я дуже сподіваюся, що ти його все-таки колись прочитаєш і, може, навіть даси мені відповідь.

На конверті є моя адреса.

Я люблю тебе. Твоя мама.

Цьом.

Я відклав аркуш і спробував зрозуміти, що відбувається. Тоді я подивився на колір листків — вони трохи пожовкли, а отже, давно чекали на мене. Тоді я подивився, чи були написані дати цих листів, бо листи завжди датуються — це звичай. Але дат також не було. На конвертах були моє ім'я та прізвище і адреса, за якою жила бабуся. Тоді я полічив листи. 21. Я розпечатав іще один, і там було написано:

Привіт, Матвію.

Вибач, що не писала тобі стільки часу. Ми переїхали в нову квартиру. Вона значно менша за той будинок, у якому ми жили раніше, але в мене за вікном є сад, а в ньому 13 яблучних дерев, і 3 груші, і 12 вишень.

Я думаю, тобі б у ньому дуже сподобалося, тут багато затінку і дуже смачно пахне. За кілька тижнів вишні достигнуть і їх можна буде їсти цілими пригорщами. Учора я забрала останні речі з татового будинку. Я не знаю, чи ви з ним спілкуєтеся, він знову поїхав у відрядження, з ним тепер живе інша жінка.

Вона красива та привітна і не ставила мені ніяких запитань, коли я збирала речі. Лише побажала успіхів.

Це дивно прозвучало, але я обіцяла собі ставитися до всього легко, щоб уникнути зайвих проблем.

Я й так забагато наускладнювала останнім часом, і мені іноді дуже сумно від цього. У такі моменти я згадую тебе, і мені хочеться зробити те, що часто робив ти: хочеться лягти та притиснутися обличчям до землі й тихенько стогнати. І колись я спробую це зробити.

Я сподіваюся, що в тебе все гаразд, сподіваюся, що тобі подобається в новій школі і що там хороші люди, які тебе не ображають. Дуже хочу тебе побачити, думаю, ти страшенно виріс.

Сильно притискаю тебе до себе і цілую.

Твоя мама.

Я відклав лист убік і не став більше читати, бо в голові знову запаморочилося, а кімната розгойдувалася. Я відчув, як усередині мене все спочатку сильно стискається, а потім із такою самою силою розтискається. Я відчув, як у голові б'ється серце. Мені стало гаряче, і я закричав.

Я схопив крісло, на яке ставав, щоб дотягтися до фотографії, і щосили жбурнув ним об стіну. Я взяв решту конвертів і почав їх шматувати на маленькі клапті, а ті — на ще менші, я розкидав листівки, які були перемішані з конвертами. Я скакав і бив повітря навколо себе кулаками.

А тоді я побачив бабусин сервіз, який вона ховала від мене за скляними дверцятами і якого забороняла торкатися. Я був такий злий на неї, що навіть не думав. Я відчинив дверцята, схопив велику салатницю та кинув її на підлогу. Вона розбилася на кілька друзок. Тоді я дістав 10 глибоких тарілок і став жбурляти ними об стіну, ніби це були бумеранги, які могли до мене повернутися. Уся підлога була в розбитому склі, і нею неможливо було ходити. І я розбив іще 5 келихів для вина і 3 пивні кухлі, а тоді схопив ніжку, що відламалася від стільця, і кинув нею в скляні дверцята серванта — вони теж розбилися.

Але мені мало було розбити бабусин сервіз, тож я почав гатити ногами меблі, вішатися руками на дверцята та відламувати їх. Я дістав з-під стола для телевізора книжки і став шматувати їх, бо це були її книжки. Я хотів знищити все, що їй належало в цьому домі.

І крізь дзвін і грюкіт було чутно, що я плачу, але я не відчував своїх сліз, бо був дуже злий і в мене було, як то кажуть, затьмарення свідомості.

Коли отямився, я був весь мокрий і мені було важко дихати, бо ніс заклало від сліз, тож я постійно глибоко зітхав. Я роззирнувся навколо і побачив розтрощену кімнату, у якій я любив дивитися серіал «Альф» і читати книжку. А тоді мені водночас стало страшно і соромно за все, що накоїв. Я подумав, що бабуся, коли приїде і побачить усе це, страшенно засмутиться і втратить до мене довіру. Вона навіть заплакати не зможе, бо за останні дні виплакала всі свої сльози.

І я подумав, що хочу втекти з дому. Подумав, що це хороший план, тому що бабуся може припустити, що це був якийсь злодій, який улаштував напад і забрав мене із собою як заручника. Або просто подумає, що я втік із дому, і сильно сумуватиме й усюди мене шукатиме. Але саме тієї миті найбільше я просто хотів утекти із цього дому, поки ніхто не повернувся і не побачив, що я тут улаштував.

Я знайшов у сараї старий дідусів рюкзак, з яким він колись їздив на риболовлю, швидко спакував у нього одяг та їжу й вирішив піти жити в ліс за будинком. Зайти так далеко, як тільки можна. Дорогою до лісу я минав будинок свого сусіда і згадав, як бабуся казала, що він хворіє. Мені захотілося зайти до нього й поговорити про свій план, хотілося розповісти йому, що я замислив. Щоб він вислухав мене і відмовив, щоб він сказав, ніби в лісі страшно і таке інше. Я дістав із