Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Страйк і Робін одностайно розсміялися, але Глорія не всміхнулася. Навпаки, вираз у неї був сумний і присоромлений.

— Я чомусь думала, що це можливо,— провадила вона,— адже в мене було італійське прізвище. Раніше, до «Хрещеного батька», мені це було байдуже. А тут я ні сіло ні впало попросила дідуся й бабусю повести мене на службу Божу не в їхню звичайну церкву, а в італійську церкву на Клеркенвелл-роуд — і вони, світла їм пам’ять, повели. Краще б не водили. Краще б насварили мене, що я егоїстка, бо їхня церква дуже їх підтримувала й була центром їхнього соціального життя.

Я завжди почувалася англійкою, якою і була по мамі, але тепер намагалася довідатися якнайбільше про батькову родину. Я сподівалася дізнатися, що я — з мафіозного клану. Тоді я б умовила дідуся й бабусю, щоб дали грошей на поїздку на Сицилію, де я, можливо, побралася б з якимсь далеким родичем. Але дізналася я тільки те, що мій італійський дідусь іммігрував у Лондон, щоб працювати у кав’ярні. Я вже знала, що тато мій працював на «Лондонський транспорт». І хай як далеко в минуле я намагалася копати, всі родичі були шановні й законослухняні. Справжнє розчарування...

Глорія зітхнула.

— А тоді в неділю, в італійській церкві Святого Петра, хтось указав на чоловіка на ім’я Нікколо Риччі, який сидів на задній лавці. Казали, це був останній гангстер Маленької Італії.

Глорія зробила паузу, щоб випити ще ковток вина, знову відставила келих за межі кадру й мовила:

— Словом... у Риччі були сини.

Страйк уперше торкнувся ручкою паперу.

— Як по правді, небагато схожості мали Лука Риччі й Аль Пачино,— сухо сказала Глорія,— але я примудрилася її знайти. Він був на чотири роки старший за мене, і всі, кого я про нього розпитувала, казали, що від нього буде тільки лихо, а саме це я і хотіла почути. Почалося все з усмішок під час мимолітних зустрічей...

На перше побачення ми пішли за кілька місяців до того, як я мала складати іспити. Я сказала бабусі й дідусеві, що йду до подруги. Я завжди була слухняною дівчинкою, вони і припустити не могли, що я їх дурю.

Мені страшенно хотілося закохатися в Луку, бо так я могла потрапити у власну фантазію. У нього була машина, а ще він на сто відсотків був злочинцем. Проте він нічого не розповідав про сходини голів кримінальних кланів... переважно він теревенив про свій «фіат», наркотики і про те, як когось черговий раз віддухопелив...

За кілька побачень стало ясно, що Лука мною захопився... тобто ні,— додала Глорія без усмішки,— не захопився, бо це передбачає справжні почуття. Він просто хотів накласти на мене лапу, зробити своєю. А я була дурна й поринула у власну фантазію, і мене це збуджувало, бо здавалося... ну знаєте... що це справжній мафіозний підхід. Проте найбільше Лука подобався мені, коли я була не з ним, коли поночі, в ліжку, його образ у моїй голові змішувався з образом Майкла Корлеоне... Я закинула навчання. Вигадане життя цілком захопило мене. Коханці гангстера не потрібні відмінні оцінки. І Луці теж було байдуже до моїх відмінних оцінок. Отож я провалила іспити.

Дідусь і бабуся були страшенно розчаровані, хоч і не сварили мене,— сказала Глорія. Уперше її голос легенько затремтів.— А тоді... здається, наступного тижня... вони довідалися, що я зустрічаюся з Лукою. Вони страшенно розхвилювалися й засмутилися, але на той час мені це було вже байдуже. Я сказала їм, що не збираюся вступати в коледж. Що хочу влаштуватися на роботу.

Я надіслала резюме в клініку Святого Івана лише тому, що вона містилася в серці Маленької Італії, хоча Маленької Італії вже більше й не існувало, як по правді. Батько Луки лишився останнім з динозаврів. Але ж я жила у власній фантазії: я — Конті, я маю замешкати там, де були мої пращури. Також це дозволяло частіше бачитися з Лукою, бо він також там мешкав.

Не слід було брати мене на роботу в реєстратуру. Я була зовсім юна й не мала досвіду. Це Марго схотіла, щоб мене взяли...

Глорія зробила паузу, і Робін була впевнена: це тому, що їй уперше довелося назвати ім’я Марго. Ще раз глибоко зітхнувши, вона повела далі:

— І ось я сиджу цілий день з Айрін у реєстратурі. Мої дідусь і бабуся не були записані у Святого Івана, бо жили в Ізлінгтоні, отож я безкарно плела Айрін різні побрехеньки про своє минуле. На той час я вже створила цілу вигадану особистість. Я розповідала Айрін, що Конті — давня сицилійська родина, що і дідусь, і батько в мене були зі злочинного клану,— плела бозна-що. Іноді вставляла шматочки з історій, які Лука розповідав мені про родину Риччі. А іноді — просто з «Хрещеного батька». Яка іронія,— злегка закотила очі Глорія,— єдиною справді кримінальною подробицею свого життя я з нею не поділилася. Про свого хлопця я мовчала. Лука наказав ніколи не розповідати про нього і його родину, і я не розповідала. Його накази я сприймала серйозно.

Пригадую, за кілька місяців по тому, як я отримала роботу, в районі поповзли чутки, що на одному з будівельних майданчиків знайшли в бетоні тіло. Я вдала, наче все знаю про це через своїх кримінальних знайомих. Я сказала Айрін, що маю достовірну інформацію: це тіло члена банди Сабіні. Я була справжньою дурепою,— тихо промовила Глорія.— Маленькою ідіоткою...

Але я завжди мала відчуття, що Марго бачить мене наскрізь. Невдовзі по тому, як я почала там працювати, вона сказала, що на співбесіді побачила в мені «щось». Мені не сподобалося, я почувалася такою собі протеже. Вона ніколи не ставилася до мене так, як мені хотілося: як до пронози з мафіозного клану, яка має темні секрети,— а натомість бачила в мені милу дівчинку. Айрін також не любила Марго, і ми в реєстратурі постійно скаржилися одна одній на неї. Марго високо ставила освіту й кар’єру, а ми казали, що вона лицемірка, бо