Читати книгу - "Шантарам"

була дружня усмішка, хоча і неординарна,— усмішка втомленого, суворого і не дуже щасливого чоловіка. Його довгасте обличчя було перекошене: ніс, зламаний багато років тому, зрісся неправильно, внаслідок чого одне око було нижче за інше на цілий сантиметр, рот кривився з того боку, де губа була колись розбита кулаком. Коротке волосся було підстрижене правильною дугою над бровами і нагадувало якийсь темний німб над відкопиленими вухами.

— Ми хочемо, щоб ти узяв на себе керівництво паспортним бізнесом. Кришна і Віллу просто-таки наполягають на цьому. Вони, здається, трохи...

— Та не трохи, а до смерті перелякані,— урвав його Санджай.— Вони були в трансі через ці вбивства по всьому Бомбею, а вже потому як Гані порубали на шматки мало не у них на очах, вони взагалі ні живі, ні мертві. Зараз сутички скінчилися, ми перемогли, але вони все одно трясуться. Ми не можемо дозволити собі втратити їх, Ліне. Ми хочемо, Щоб ти попрацював з ними і... ну, довів їх до ладу. Вони нам уже тім’я прогризли розпитуваннями про тебе — ні з ким, крім тебе, не згодні працювати. Вони закохалися в тебе, старий.

Я подивився на них, потім перевів погляд на Назіра. Якщо я зрозумів їх правильно, це була дуже спокуслива пропозиція. Після перемоги Угрупування Хадера в раді відбулося оновлення складу. Офіційним головою був проголошений Собган Махмуд. Назір і Махмуд Мелбаф стали повноправними членами ради. Окрім них, до ради увійшли Салман Санджай, Фарід і ще троє уродженців Бомбея. Ці шестеро розмовляли однаково добре мовами хінді, маратхі й англійською. Я був єдиним відомим їм горою, що розмовляв мовою маратхі, і єдиним, кого запроторили колись в Артур-роуд. І я був одним з тих, котрі повернулися з Хадерової війни. Я їм подобався. Вони мені довіряли. Я був цінним кадром для них. Усобиці були позаду. Вони встановили на своїй території новий Рах Mafia[166], і знову можна було спокійно гребти гроші лопатою. А гроші були мені потрібні. Останнім часом я жив на свої заощадження, і вони добігали кінця.

— Що саме я повинен буду робити? — запитав я Назіра, хоч знав що відповідь мені дасть Санджай.

— Ти керуватимеш виготовленням книжок, штампів, ліцензій, кредитних карток і всіх інших документів,— відповів мені молодий гангстер.— Все це буде в твоєму повному підпорядкуванні, у тебе буде така ж влада, яка була у Гані. Ми забезпечимо тебе всім, що тобі треба буде, Жодних проблем, ясно? П’ять відсотків прибутку від цього бізнесу будуть твої. Якщо ти вважаєш, що цього мало, назви свою цифру.

— І ти завжди можеш відвідувати засідання ради — на правах спостерігача, так би мовити,— додав Салман.— Що ти на це скажеш?

— Треба перевести майстерню з підвалу Гані у якесь інше місце,— відповів я спокійно.— У мене в цьому підвалі мурашки бігатимуть по шкурі. Не дивуюся, що Віллу з Кришною аж трясе.

— Без проблем,— засміявся Санджай, ляснувши долонею по столу.— Ми і так збиралися продати будинок, братику Ліне. Цей змій Гані придбав і його, й сусідній будинок на свого шуряка. Звичайна справа, ми всі так чинимо. Але ці будиночки коштують цілі крори[167]! Це просто палаци, баба. І ось, коли ми пошаткували цього гладкого кнура на шматочки, його шуряк раптом закусив вудила і заявив, що не хоче надавати будинки в наше розпорядження, що він звернеться до адвокатів і поліції. Довелося повісити його над великою бочкою з кислотою, яар. Після цього він став як шовковий, і йому вже закортіло віддати нам ці будинки. Ми послали Фаріда підписати всі необхідні папери. Але Фарід розлютився, що цей покидьок виявив до нас неповагу і змусив його морочити собі голову з цією бочкою. Фарід любить, щоб усе робилося просто, без непотрібних складнощів. А розваги з підвішуванням шуряків над бочками з кислотою йому не до шмиги. Як він там казав про це, Салмане?

— Він сказав, що це позбавлено смаку.

— Так ото ж... позбавлено будь-якого, чорт забирай, смаку. Фарід любить, щоб до нього ставилися з повагою, а якщо ні — готовий пристрелити кривдника на місці без зайвих слів. Коротше, Фарід розгнівався на цього покидька за його непоступливість і змусив його підписати папір, що він віддає нам і свій власний дім. Отже кінець кінцем цей шуряк нічого не отримав, а у нас тепер три будинки на продаж замість одного.

— У цих ділах з нерухомістю завжди клопіт і море крові,— сказав Салман, криво усміхнувшись.— Треба хутчій узяти цю справу в свої руки. Ми збираємося придбати одне з великих агентств. Фарід займеться цим. А де ти хотів би працювати, Ліне, якщо не в палаці Гані?

— В Тардео добре було б. Десь неподалік Хаджі Алі.

— А чому саме в Тардео? — запитав Санджай.

— Я люблю цей район, там чисто і... спокійно. І потім, мені дуже подобається мечеть. Вона, можна сказати, будить в мені сентиментальні почуття.

— Тгик гайн[168], Ліне,— погодився Салман.— Дам доручення Фаріду підшукати щось відповідне. Які ще будуть побажання?

— Мені потрібні два кур’єри — хлопці, яким я міг би довіряти. У мене є двоє на прикметі.

— Що за хлопці? — запитав Санджай.

— Ви їх не знаєте. Вони не з мафії. Але на них можна покладатися. Їх звуть Джоні Сигар і Кишор. Я їм довіряю цілком і повністю.

Санджай і Салман обмінялися поглядами і подивилися на Назіра. Той кивнув.

— Вирішено,— сказав Салман.— Що ще?

— Тільки одне. Я хочу, щоб мій зв’язок з радою здійснювався через Назіра. Якщо виникнуть якісь проблеми, я хочу перш за все обговорити їх з Назіром.

Назір знову кивнув, і в глибині його очей промайнула тінь усмішки.

Скріплюючи нашу угоду, ми потиснули руки. Хлопці вчинили це так урочисто, що мені стало смішно. У тому, що вони поставилися до цього з надзвичайною серйозністю, а я насилу стримав крамольну усмішку, виявилася принципова відмінність між нами. Як би мені не подобалися Салман, Санджай та інші — не кажучи вже про Назіра, якого я полюбив і якому був зобов’язаний життям,— для мене мафія була засобом досягнення мети, а не навпаки. Для них же мафія була сім’єю, що нерозривне пов’язувала їх між собою до самої смерті. Значущість, з якою вони потискали один одному руки, підкреслювала їхні взаємні зобов’язання. Зі мною було не так, і я